Справа № 199/5986/24
(2/199/393/25)
Іменем України
12 березня 2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
Головуючого судді : Богун О.О.
при секретареві Дубовик А.П.
за участю учасників справи:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
відповідача : ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитинив якому просив визначити місце проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову посилалась на те, що 12 липня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають спільних дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сімейне життя сторін не склалось тому з липня 2024 року шлюбні відносини були припинені, сторони почали проживати окремо та рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська шлюб було розірвано.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 05 серпня 2024 року відкрито провадження по справі та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 05 серпня 2024 року було залучено в якості третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради до розгляду цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини.
27 грудня 2024 року від Голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради Руслана Вишневецького надійшов висновок органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради щодо розв'язання спору "Про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » у якому визначено недоцільним визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 січня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено до розгляду справи по суті.
12 березня 2025 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлений позов в повному обсязі та просив задовольнити з підстав, визначених в позовній заяві.
Представник позивача адвокат Кушнір В.О. в судовому засіданні підтримав заявлений позов та просив задовольнити з підстав, визначених в позовній заяві.
Відповідачка ОСОБА_3 не заперечувала проти задоволення позовної заяви, зазначила, що дітям на даний момент буде краще проживати разом з батьком.
Представник третьої особи Адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради у у налданій суду заяві підтримала висновки надані органом опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради та просила ухвалити рішення в інтересах дитини.
Суд, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в позовній заяві, заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, з'ясувавши обставини, факти та відповідні їм правовідносини, доходить таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом встановлено, що позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2024 року.
Від шлюбу сторони мають спільних дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 та копією свідоцтва Серії НОМЕР_2 .
В судовому засіданні, яке відбулося 12.03.2025 р. ОСОБА_5 повідомив суд, що бажає проживати разом з батьком, має добрі стосунки разом з матір'ю та разом з батьком.
В судовому засіданні, яке відбулося 12.03.2025 р. ОСОБА_4 повідомив суд, що бажає проживати разом з батьком, має добрі стосунки разом з матір'ю та разом з батьком.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
За приписами частини другої, восьмої, дев'ятої статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно положень статті 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до положень статті 12 Закону України "Про охорону дитинства", на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Статтею 41 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК України).
Відповідно до ч. 4 - 6 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок та рішення органу опіки та піклування, є дорадчими та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні батьків з дітьми, він не порушує прав та обов'язків жодного з батьків.
Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в ході якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, в тому числі і висновку та рішення органу опіки та піклування, який не має наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Судом встановлено, що діти сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .
У свою чергу, відповідачка ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з позивачем проживає окремо та не заперечує проти проживання дітей разом із батьком.
Таким чином, як зі змісту позовної заяви, так і з інших матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дітей з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дітей із батьком, з яким і проживають з народження, мати не має перешкод у спілкуванні з дітьми.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою відповідачка ОСОБА_3 не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітніх дітей, які проживають разом із батьком і знаходяться на його утриманні, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дітей разом із батьком у позасудовому порядку.
При цьому суд враховує той факт, що як на час звернення до суду із вказаним позовом, так і на час ухвалення рішення по суті спору позивач у справі ОСОБА_1 та його сини, фактично проживають в одному житлі за однією адресою, мати дітей, яка проживає окремо, не ставить питання про визначення місця проживання дітей з нею, та не заперечує щодо проживання дітей з батьком, тому правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дітей із батьком на час розгляду справи немає, оскільки діти фактично проживають з батьком і його право не оспорюється.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд, розглядаючи справу № 127/16211/23 за аналогічних правовідносин, у постанові від 10.07.2024 зазначив, що Верховний Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
За змістом положень, зокрема, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 8, 18, 161 СК України, ст. ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред'явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір'ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).
На час пред'явлення позову до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей, питання щодо проживання дітей з батьком між батьками дитини було врегульоване ними за взаємною згодою відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи. Враховуючи вищевикладене суд вважає,що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 10,12,81, 263,264,265,268,273,354-355 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Адміністрація Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини, - відмовити в повному обсязі.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення буде складено протягом десяти днів.
Суддя О.О.Богун
12.03.2025