Справа № 620/6834/24 Головуючий у 1 інстанції: Житняк Л.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
14 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000,00 грн., у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у томи числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у період з 04.05.2023 по 25.05.2023;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі 100000,00 грн., у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у томи числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у період з 04.05.2023 по 25.05.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період перебування на стаціонарному лікуванні за період з 04.05.2023 по 14.05.2023 та у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період перебування на стаціонарному лікуванні за період з 04.05.2023 по 14.05.2023 та у відпустці для лікування після тяжкого поранення. В решті позову - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що, згідно довідки військово-лікарської комісії від 24.05.2023 № 1078/2, поранення сержанта ОСОБА_1 , отримане 06.05.2023, кваліфікується як легке та пов'язане із проходженням військової служби. Натомість, постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 передбачено, що поранення має бути пов'язане саме із захистом Батьківщини. Крім того, апелянт зазначає, що, відповідно до додатку 15 до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2024 № 567, ОСОБА_1 було виплачено додаткову грошову винагороду з розрахунку 100 000 за період стаціонарного лікування у зв'язку з пораненням з 03.05.2023 по 14.05.2023 (з утриманням військового збору), в розмірі 34 951,61 гривень, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.05.2023 № 123 та довідки від 09.06.2023 № 45/1051.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03 травня 2023 року ОСОБА_1 отримав бойове поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 09.06.2023 №45/1051 та з 04.05.2023 по 14.05.2023 перебував на лікуванні, що підтверджується випискою №2088 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого.
24 травня 2023 року військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 проведено огляд ОСОБА_1 , про що складено довідку від 24.05.2023 №1078/2, відповідно до змісту якої, поранення пов'язане з проходженням військової служби. Травма кваліфікується як легка. Також, зазначено, що позивач потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів.
В подальшому, військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_3 проведено огляд ОСОБА_1 , про що складено довідку від 07.07.2023 №532, відповідно до змісту якої, травма пов'язана із захистом Батьківщини. Травма кваліфікується, як тяжка. Також, визнано позивача обмежено придатним до військової служби.
18 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив здійснити перерахунок додаткової винагороди під час стаціонарного лікування та у зв'язку із відпусткою за станом здоров'я у період з 04.05.2023 по 25.06.2023.
Разом з тим, відповідь на вищевказаний рапорт ОСОБА_1 не отримав.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон України №2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №68), пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Таким чином, з аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається, що встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 04.05.2023 по 14.05.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою №2088 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого (а.с. 13).
При цьому, відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 24.05.2023 №1078/2, поранення пов'язане з проходженням військової служби (довідка про обставини травми не надана) (а.с. 40).
Отже, апелянт, посилаючись на довідку від 24.05.2023 №1078/2, вказує, що поранення позивача, отримане 06.05.2023, кваліфікується як легке та пов'язане із проходженням військової служби.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 09.06.2023 №45/1051, бойове поранення сержантом ОСОБА_1 отримане під час ведення бойових дій пов'язаних із захистом Вітчизни, збройною агресією з боку росії та незаконних збройних формувань російської федерації (а.с.37).
Також, як вбачається з довідки №45/1051, поранення отримане внаслідок артилерійського обстрілу та безпосереднього бойового зіткнення з противником.
Таким чином, як правильно вказано судом першої інстанції, зазначення в довідці від 24.05.2023 №1078/2 військово-лікарською комісією, що поранення пов'язане з проходженням військової служби, не може мати негативні наслідки для позивача, і не може впливати на його особисті права, оскільки, матеріалами справи підтверджується факт отримання ним поранення пов'язаного саме із захистом Батьківщини, що дає право на отримання додаткової винагороди у період з 04.05.2023 по 14.05.2023.
Крім того, слід звернути увагу на те, що, проводячи 24.05.2023 огляд позивача, довідка про обставини травми не була надана, а тому, обставини, викладені в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 09.06.2023 №45/1051 комісією не враховувались.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання додаткової винагороди за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, а тому, бездіяльність відповідача в цій частині є протиправною.
Правильність вищевказаного висновку суду першої інстанції, також, підтверджується самим відповідачем в апеляційній скарзі, оскільки, відповідно до додатку 15 до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2024 № 567, позивача було включено до наказу на виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. пропорційно часу проходження служби військовослужбовцями, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва) за травень 2023 року.
Колегія суддів звертає увагу, що вищевказаний наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2024 № 567 відповідачем суду першої інстанції не надавався, а тому, про його існування суду першої інстанції не було відомо. Також, відповідач не надав доказів того, що, на виконання даного наказу, позивачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду.
Враховуючи вищезазначене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період перебування на стаціонарному лікуванні за період з 04.05.2023 по 14.05.2023 та у відпустці для лікування після тяжкого поранення.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.