Справа № 620/4668/24 Головуючий у 1 інстанції: Непочатих В.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
14 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Ганечко О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - ТУ ДСА України у Чернігівській області), в якому просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (лист від 20.03.2024 за № 03-32/608/24-вих) щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, на 01 січня 2024 року, у відповідності до вимог частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обчисливши розмір суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці: з 01 січня 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень; з 01 січня 2022 року - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень, з 01 січня 2023 року - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривень та з 01 січня 2024 року - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області видати ОСОБА_1 та надіслати до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: з 01 січня 2021 року - виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» для працездатних осіб - 2270 гривень; з 01 січня 2022 року - виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» для працездатних осіб - 2481 гривня; з 01 січня 2023 року - виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» для працездатних осіб - 2684 гривні; з 01 січня 2024 року - виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» для працездатних осіб - 3028 гривні.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Корюківського районного суду Чернігівської області у відставці ОСОБА_1 станом на 01.01.2021, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» 2270,00 грн., станом на 01.01.2022, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» 2481,00 грн., станом на 01.01.2023, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» 2684,00 грн., станом на 01.01.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» 3028,00 грн.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Корюківського районного суду Чернігівської області у відставці ОСОБА_1 , із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн., статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн.; статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн.; статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ (далі - №1082-ІХ), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ (далі - Закон №1928-ІХ), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX (далі - Закон №2710-IX) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX (далі - Закон №3460-IX) запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 гривні. На переконання апелянта, норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII є бланкетною, а норми статті 7 Законів № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX - доповнюючими. Також, апелянт звертає увагу на те, що Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX є чинними, неконституційними не визнавалися та не скасовувалися, а тому підлягають виконанню. Крім того. апелянт стверджує, що штатними розписами Корюківського районного суду Чернігівської області станом на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та на 01.01.2024 посадовий оклад судді визначався з розрахунку прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн. Враховуючи вищезазначене, апелянт вважає, що відмовляючи позивачу у видачі спірних довідок, ТУ ДСА України у Чернігівській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
29 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області із заявою, в якій просив для перерахунку з 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання видати та надіслати до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обчисливши розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді: з 01.01.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень; з 01.01.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень; з 01.01.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривень; з 01.01.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області листом від 20 березня 2024 року № 03-32/602/24-вих повідомило ОСОБА_1 , що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу становить 2102,00 грн. Згідно затверджених штатних розписів на 2021 рік, на 2022 рік, на 2023 рік, на 2024 рік Корюківського районного суду Чернігівської області, посадовий оклад судді становить 63060,00 грн. Тому, у ТУ ДСА України у Чернігівській області немає законних підстав для видачі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2021 із прожитковим мінімумом 2270,00 грн., станом на 01.01.2022 із прожитковим мінімумом 2481,00 грн., станом на 01.01.2023 із прожитковим мінімумом 2684,00 грн., станом на 01.01.2024 із прожитковим мінімумом 3028,00 грн.
Не погоджуючись з даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Статтею 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
В силу вимог статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VI).
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
За приписами частини 4 статті 142 Закону № 1402-VIІІ, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
У відповідності до ч. 5 ст. 142 Закону № 1402-VIІІ, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Водночас, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Так, статтею 7 Законів про Державний бюджет України передбачено розміри прожиткового мінімуму на одну особу для різних категорій осіб, зокрема:
- статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - 2270,00 грн.;
- статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - 2481,00 грн.;
- статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - 2684,00 грн.;
- статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - 3028,00 грн.
Також, статтею 7 вищевказаних Законів про Державний бюджет України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, спір у цій справі виник, у зв'язку з відмовою ТУ ДСА України у Чернігівській області ОСОБА_1 у виготовленні та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, на 01 січня 2024 року, обчисливши розмір суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці: з 01 січня 2021 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень; з 01 січня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень, з 01 січня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривень та з 01 січня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Стверджуючи про правомірність вищевказаної відмови, апелянт посилається на запровадження Законами № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX розрахункової величини для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Апелянт вважає, що норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII є бланкетною, а норми статті 7 Законів № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX - доповнюючими.
При цьому, апелянт звертає увагу на те, що Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX є чинними, неконституційними не визнавались та не скасовувались, а тому підлягають виконанню.
Колегія суддів вважає необґрунтованими вищевказані доводи апелянта, з огляду на наступне.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає, також, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018).
30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».
Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону №1402-VIII (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), пунктом 1 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).
За визначенням статті 1 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Вищевказаною нормою Закону №966-XIV визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зазначити, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Законів № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX разом із встановленням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 в розмірі 2270,00 грн., на 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн., на 01.01.2023 в розмірі 2684,00 грн., та на 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн., був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Як вказав Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Законі №966-XIV щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас, Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.
Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може зазнавати змін без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн.), на 01.01.2022 (2481,00 грн.), на 01.01.2023 (2684,00 грн.), на 01.01.2024 (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.) на підставі статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік», була неправомірною.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 13 листопада 2024 року у справі №200/1707/24.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн та статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.
Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 року в справі №200/9195/19-а та постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09.04.2020 у справі № 826/12172/17, від 17.03.2020 у справі № 826/7286/18 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, дані судові рішення прийнято за інших обставин справи та правовідносин, а тому, викладені в них висновки не підлягають застосуванню при вирішенні спору у даній справі.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Ганечко О.М.
Ключкович В.Ю.