Провадження № 11-кп/803/1279/25 Справа № 216/619/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
31 березня 2025 року Кривий Ріг
31.03.2025р. колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області у складі:
судді доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 13.02.2025р., якою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 13.04.2024р.включно.
за участю захисника ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_8
Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції обвинуваченому у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187 КК України ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 13.04.2025р. включно.
Ухвалу суду першої інстанції оскаржено захисником ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , який в апеляційній скарзі:
- вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною та протиправною, яка винесена без законних на те підстав, та такою, що підлягає скасуванню;
- зазначає, що до клопотання прокурора не надано жодного доказу на підтвердження існування ризиків з боку обвинуваченого, матеріали кримінального провадження не надані суду, тому оскаржувана постанова ґрунтується на припущеннях;
- зазначає, що тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою є надмірним, що стало підставою для звернення до ЄСПЛ, яким відкрито провадження щодо тривалого та безпідставного тримання обвинуваченого під вартою;
- вважає, що рішення суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 суперечить правовій позиції ЄСПЛ, викладеній у рішеннях «Летельє проти Франції», «Сергій Волосюк проти України», «Харченко проти України», «Яджинський проти Польші», «Бекчієв проти Молдови» та інші, прокурор не навів доказів існування ризиків за критеріями належності, достовірності та достатності в розумінні вимог ст. 84 КПК України;
- вважає, цілодобовий домашній арешт здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого;
- прохає оскаржувану ухвалу суду скасувати та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із носінням засобу контролю із покладенням на нього певних обов'язків.
Про дату, час та місце судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 повідомлений належним чином, участь обвинуваченого у судовому засіданні забезпечена шляхом проведення відеоконференції із установою виконання покарань, за місцем утримання обвинуваченого відповідно до вимог ст. 336 КПК України, обвинувачений приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовився.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи захисника ОСОБА_6 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу, позицію прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, за таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України, за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, вчиненого в умовах воєнного стану; та у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу та незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин з метою збуту.
Суд апеляційної інстанції досліджуючи відомості про особу обвинуваченого встановив, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше був судимий, останній раз вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.12.2020р. за ч. 4 ст.187, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 358 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на десять років із конфіскацією майна, звільнився 09.02.2021р., по відбуттю покарання фактично строк відбутого покарання склав п'ять років, новий злочин вчинив у липні 2022р., тобто через нетривалий час після звільнення, маючи незняту та непогашену судимість, нове обвинувачення також містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та у такому випадку його тримання під вартою є виправданим, оскільки у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції в обґрунтування прийнятого рішення послався на те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від суду, вчиняти новий злочин, не зменшились та відсутня можливість завершення судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, два з яких є тяжкими та один особливо тяжкий.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України, належним дослідив у судовому засіданні сукупність обставин, які стали підставою для продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме існування ризиків, визначених ст. 177 КПК України, фактичні обставини, за якими щодо обвинуваченого складено обвинувальний акт на підставі раніше оголошеної підозри, відомості про його особу, та погоджується із рішенням суду першої інстанції, та вважає його законним та обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції, досліджуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які у своєму клопотанні послався прокурор, встановив їх наявність, та погоджується із висновками суду першої інстанції щодо їх існування.
Зокрема слід наголосити, що ризиками, крім іншого, слід рахувати передбачувану небезпеку вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.
Суд апеляційної інстанції досліджуючи можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, не вбачає достатніх та належних підстав для зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки вважає, що тримання під вартою, у даному випадку, є тим заходом забезпечення кримінального провадження, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого на відміну від інших, більш м'яких запобіжних заходів.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що на даний час ризики та обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, не зменшилися та продовжують існувати, а тому доводи апеляційної скарги захисника, що оскаржувана ухвала є незаконною, є безпідставними.
Обвинувачений ОСОБА_7 утримується під вартою в рамках кримінального провадження, обвинувальний акт у якому передано до суду для розгляду суті. Рішення про продовження строку тримання під вартою ухвалено судом на підставі вимог національного законодавства. Повноваження суду першої інстанції у даному випадку регулюються вимогами глави 18 КПК України, та зокрема ст.ст. 177-194 КПК України. Суд першої інстанції при вирішенні питання щодо продовження строку триманні під вартою першочергово досліджує існування ризиків з боку обвинуваченого, та зокрема у даному випадку, з урахуванням пред'явленого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, який перебуває на розгляді суду.
Суд апеляційної інстанції, з урахуванням наведеної норми закону не повноважний на дослідження доказів, а перевіряє виключно існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України з боку обвинуваченого, та підстав продовження строку тримання під вартою на підставі клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу та оскаржуваної ухвали суду, у разі необхідності. Такий висновок ґрунтується на тому, що порядок оскарження даного виду ухвал передбачає подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції щодо продовження строку тримання під вартою до суду апеляційної інстанції, та на відміну від вимог ст. 422 КПК України, розгляду в апеляційному порядку підлягає безпосередньо апеляційна скарга, без наявності будь-яких інших процесуальних документів чи доказів.
Слід також констатувати, що такий порядок апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції щодо продовження строку тримання обвинуваченого під вартою має ознаки спрощеного провадження, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України не вимагає обов'язкової участі сторін кримінального провадження.
Тобто законодавець передбачає, що існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, можливо встановити, чи спростувати, при дослідженні наведених вище процесуальних документів, та такі провадження не вимагають задіяння додаткового процесуального ресурсу.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про тривале перебування обвинуваченого під вартою, то суд апеляційної інстанції наголошує, що чинний КПК не містить у собі такої підстави для зміни запобіжного заходу. Чинний КПК України передбачає розумність строку кримінального провадження, що в свою чергу має наслідком і на строк перебування особи під вартою до ухвалення судового рішення, проте КПК України також містить у собі і розмежування складності кримінальних проваджень, які беззаперечно мають істотні часові розбіжності при їх вирішенні, що виражається у можливості продовження строку досудового розслідування. Такий процесуальний захід не позбавлений свого логічного змісту і при судовому розгляді.
Суд апеляційної інстанції не заперечує необхідності поваги до особистої свободи осіб, до яких застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням спливу певного проміжку часу, яке, на переконання сторони захисту, має ознаки тривалості, проте, враховуючи суспільний інтерес до наслідків кримінального провадження, та заходів його забезпечення, які застосовує Держава для його вирішення, вони не вказують на порушення вимог ст. 5 ЄКПЛ, про що наголошено зокрема у рішеннях ЄСПЛ «Кудла проти Польщі» та «Маккейн проти Сполученого Королівства» в яких суд констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Значний суспільний інтерес у даному кримінальному провадженні не викликає сумніву з урахуванням умов пред'явленого обвинувачення, відомостей про осіб обвинуваченого та його репутації.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виключити ризики, пов'язані із звільненням його з-під варти, а доводи апеляційної скарги захисника є неспроможними та не підлягають задоволенню.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування або зміни ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи викладене вище та керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 13.02.2025р., якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 13.04.2025 року, включно - залишити без задоволення.
Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 13.02.2025р., якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 13.04.2025р. включно - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною, та набирає законної сили після її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: