Справа № 615/2011/24
Провадження № 2/615/34/25
15 квітня 2025 року м. Валки
Валківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді Левченка А. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Павлович В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Валки за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -
Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 19 травня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та відповідачем було укладено договір про надання фінансового кредиту № 890218 за умовами якого позичальник отримав грошовові кошти у розмірі 7000,00 грн, строком до 18 червня 2019 року.
12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») укладено Договір факторингу №1.
12 вересня 2019 року було укладено Додаткову угоду № 25 та підписано Реєстр прав вимог № 25 про те, що на умовах вищезазначеного договору Клієнт відступив Фактору Право вимоги до ряду Боржників, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором про надання фінансового кредиту № 890218 від 19 травня 2019 року, за яким ТОВ «Він Фінанс» набуло право кредитора.
Як зазначає представник позивача, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 37335,61 грн, з яких: сума основного боргу 7000,00 грн, сума процентів 3780,00 грн, сума прострочених процентів 10458,00 грн, сума пені 0,00 грн, сума штрафів 3360,00 грн, інфляційних втрат 10521,26 грн, 3% річних 2116,35 грн.
Ураховуючи викладене, просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Він Фінанс» суму заборгованості за кредитним договором № 890218 від 19 травня 2019 року в розмірі 37335,61 грн, витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 29 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
23 грудня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог, стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн. Зазначає, що нарахування позивачем інфляційних витрат та 3% річних у період дії воєнного стану на території України є незаконним. Матеріали справи містять копію договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту, графік платежів, який є додатком до вказаного договору, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису. Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких даних, стосовно одноразового ідентифікатора, яким повинен був підписаний вищезазначений Договір, крім цього, немає доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.
Позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредита та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними.
Представник відповідача зауважив, що кредитний договір укладено в 2019 році, а Договір факторингу, на підставі якого за кредитом було передано право вимоги в 2018 році. Згідно п. 8.2 вищезазначеного Договору факторингу, строк його дії закінчився 31.12.2018 року. Отже, на момент укладення кредитного договору строк дії Договору факторингу, на підставі якого, як зазначає позивач відбулась переуступка прав вимоги закінчився. Будь яких доказів, які підтверджують подовження дії Договору факторингу не надано, як і не надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу. До позову долучено копію реєстру прав вимог, який складено поза межами строку дії договору факторингу. Станом на день укладення договору про відступлення прав вимоги між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» відповідач не був боржником ТОВ «Авентус Україна» та не мав перед ним будь-яких зобов'язань, оскільки договір позики був укладений після укладення договору факторингу.
Відповідно до розрахунку заборгованості, за договором № 890218, було нараховано прострочені відсотки у розмірі 10458,00 грн. При цьому, у самому кредитному договорі міститься Графік платежів до договору про надання коштів у позику, на умовах споживчого кредиту згідно з яким дата платежу 18 червня 2019 року, сума позики 7 000,00 грн, сума нарахованих процентів 3591,00 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу представник відповідача зазначив, що адвокатом Романенко М. О. не було надано підтвердження, що вказані послуги надавались саме по вказаній позовній заяві. Крім цього, у орієнтовному розрахунку не вказано ні обсягу виконаних робіт, ні опису, ні зазначено час, який було витрачено на їх виконання. Не надано квитанцій про оплату товариством правової допомоги у розмірі 5000,00 грн.
18 лютого 2025 року до суду надійшли додаткові пояснення у справі в яких представник позивача зазначає, що 12 вересня 2019 року на виконання Договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року було укладено Додаткову угоду № 25 та підписано Реєстр прав вимог № 25 про те, що на умовах вищезазначеного Договору Клієнт відступив Фактору Право вимоги до ряду Боржників, в тому числі до ОСОБА_1 , на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором № 890218 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту від 19 травня 2019 року, за яким ТОВ «Він Фінанс» набуло прав кредитора стосовно Відповідача. У Реєстрі прав вимог № 25 від 12.09.2019 року відповідач зазначений під порядковим номером 699.
Договір № 890218 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту від 19 травня 2019 року, який було надіслано разом із позовною заявою до суду, в якості додатку до позову через підсистему «Електронний суд» являється оригіналом електронного примірника договору. Договір має активне посилання на Правила надання коштів у позику з якими ОСОБА_1 ознайомлений, погодився з ними та був зобов'язаний неухильно їх дотримуватися.
У розділі 7 «Реквізити та Підписи Сторін» зазначено, що договір підписано електронним підписом клієнта 19.05.2019 19:12:19. Це ж саме стосується Графіку платежів. З Графіку платежів по договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту вбачається, що з клієнтом ОСОБА_1 погоджено, що датою повернення позики та сплати нарахованих відсотків є 18 червня 2019 року, сума позики складає 7000,00 гривень, сума нарахованих відсотків - 3591,00 гривень. Разом до сплати 10591,00 гривень.
З довідки вбачається, що договір № 890218 від 19 травня 2019 року зі сторони позичальника було підписано електронним підписом, що створений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично на стороні Товариства та направлено позичальнику на номер мобільного телефону, повідомлений останнім товариству (далі - одноразовий ідентифікатор) відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
У довідці відображено персональні дані позичальника ОСОБА_1 . Зазначено, що сума кредиту становить 7000,00 гривень, стандартна процентна ставка 1,8 % в день, одноразовий ідентифікатор 232860, фінансовий номер телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор НОМЕР_1, дата переказу кредитних коштів 19 травня 2019 року.
Оскільки спірний договір позики укладено на сайті позикодавця та відповідач підписав його одноразовим ідентифікатором 232860, відправленим 19 травня 2019 року о 19:12:19, тому без отримання смс-повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства, такий договір не був би укладений.
Відповідачем не спростовано, що фінансовий номер телефону НОМЕР_1 , на який було відправлено одноразовий ідентифікатор 232860, йому не належить.
Щодо суми витрат на правову допомогу, то дана сума зазначена у детальному описі наданих послуг необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Він Фінанс» до договору про надання правової допомоги № 33 від 22 березня 2024 року та Додаткової угоди № б/н від 22 березня 2024 року, та складає 5 000,00 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, просив розглянути справу за його відсутності про що заявлено клопотання.
Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з'явилися. Представником відповідача заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Судом встановлено, що 19 травня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладений договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 890218 за яким товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в загальній сумі 7000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат клієнта, а клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за цим Договором.
Згідно з п. 1.3 договору сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування позикою: 1.3.1. Знижена процентна ставка становить 1,71 % від суми позики за кожен день користування позикою (624,15 % річних) у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору. 1.3.2. Стандартна процента ставка становить 1,80 % від суми позики за кожний день користування позикою (657,00 % річних). 1.3.3. Стандартна процентна ставка застосовується згідно з пунктами 1.7., 3.4., 3.6.2. цього Договору.
Відповідно до п. 1.4 договору загальна вартість позики за зниженою ставкою складає 151,30 % від суми позики (у процентному виразі) або 10591,00 грн (у грошовому виразі) та включає в себе проценти (відсотки) за користування Позикою - 51,30 % від суми Позики (у процентному виразі) або 3591,00 грн (у грошовому виразі).
Позика надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий Клієнтом (п.1.5 договору).
Сторони домовилися, що повернення Позики та сплата процентів за користування Позикою здійснюватимуться згідно Графіка платежів, який є невід'ємною частиною цього Договору (п.3.1 договору) .
Згідно з п.п. 3.2, 3.3 договору нарахування процентів за Договором здійснюється за зниженою процентною ставкою на залишок фактичної заборгованості за Позикою за фактичну кількість календарних днів користування Позикою. Проценти за користування Позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання Позики (відправки грошових коштів на банківський картковий рахунок) в межах строку надання Позики, визначеного у пункті 1.2. цього Договору, за виключенням дати повернення Позики та сплати нарахованих процентів, зазначеної у Графіку платежів (Додаток 1 до цього Договору). 3.3. Умови застосування зниженої процентної ставки - дотримання Клієнтом терміну повного повернення Позики, зазначеного у Графіку платежів, недопущення прострочення виконання зобов'язання більше 3 (трьох) календарних днів
Датою укладання Договору між Товариством і Клієнтом є дата його підписання. Договір є укладеним з моменту відправки грошових коштів Клієнту ( п.6.2 договору)
Сторони погодили підписання Договору зі сторони Товариства (Позикодавця) шляхом накладення аналогу власноручного підпису Директора Товариства та відбитка печатки Товариства, зразок яких наведено в Розділі 7 цього Договору.
Невід'ємною частиною цього Договору є Правила надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус», які розміщені на сайті creditplus.ua/assets/uploads/public/pravila_18.03.2019.pdf. Приймаючи умови цього Договору, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до графіку платежів, що є додатком № 1 до договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 890218 від 19 травня 2019 року сума позики становить 7000,00 грн, сума нарахованих процентів 3591,00 грн. разом до оплати 10591,00 грн, дата повернення позики та сплати нарахованих процентів 18 липня 2019 року.
Долучені до матеріалів справи копія договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 890218 від 19 травня 2019 року та додаток № 1 до договору підписано електронним підписом 19.05.2019 19:12:19.
Як вказує позивач, відповідач належним чином свої зобов'язання за договором не виконував, у зв'язку із чим відповідно до наданого розрахунку станом на дату відступлення прав вимоги загальна сума заборгованості за кредитом становить 24598,00 грн, з яких: сума основного боргу - 7000,00 грн, сума процентів - 3780,00 грн, сума прострочених процентів - 10458,00 грн, сума пені - 0,00 грн, сума штрафів 3360,00 грн,
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним,якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору,умови,що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові)грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або такуж кількість речей того ж роду та такоїж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмірвизначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України).
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч.2 ст. 639 ЦК України)
Відповідно до пункту 5 частини 1статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ч.ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. ( ч. 8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Ураховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту в електронній формі шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір не був би укладений.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України)
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено у ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (ч.2 ст. 615 ЦК України).
Звертаючи до суду з позовом та обґрунтовуючи своє право на стягнення заборгованості за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 890218 від 19 травня 2019 року, укладеного між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» позивач зазначає, що право вимоги від первісного кредитора перейшло до ТОВ «Він Фінанс» на підставі договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року. 12 вересня 2019 року було укладено Додаткову угоду № 25 та підписано Реєстр прав вимог № 25 на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором про надання фінансового кредиту № 890218 від 19 травня 2019 року, за яким ТОВ «Він Фінанс» набуло право кредитора стосовно відповідача.
До матеріалів справи долучено копію договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансовая компанія «Довіра та Гарантія» (фактор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» за умовами якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Право вимоги переходить від клієнта до факторі в день підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку (п.4.1 договору факторингу).
Згідно з п.8.2 договору факторингу строк цього договору починає свій перебіг у момент визначений п.8.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2018 року, але у будь якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
12 вересня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансовая компанія «Довіра та Гарантія» (фактор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» було укладено Додаткову угоду № 25 до договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року, відповідно до умов якої сторони домовились:
викласти п. 3.1.1 договору в наступній редакції, а саме «Фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному реєстрі прав вимог окремо та складає 6,00% від основної суми заборгованості (тіло кредиту)»;
викласти п. 3.1.2 договору в наступній редакції, а саме «Фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказується у відповідному реєстрі прав вимог і складає 608889,47 грн і сплачується фактором сімома платежами».
Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу.
В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Правовідносини за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 890218 виникли 19 травня 2019 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року.
Витяг з Реєстру прав вимог № 25 датується 12 вересня 2019 року, тобто більше ніж рік після укладення договору факторингу, а отже на час укладення даного договору у позивача було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище договором про надання коштів у позику.
До того ж, згідно з п. 8.2 договору факторингу строк цього договору закінчується 31 грудня 2018 року.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості, в зв'язку із недоведеністю вимог.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати, пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, становлять ті оплатні дії, які передбачені цивільно-процесуальних кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові від 22 грудня 2018 року по справі № 826/856/18 Верховний Суд зазначив, що під час визначення розміру витрат, пов'язаних із правовою допомогою, компенсації підлягають лише ті послуги, які вказано в договорі.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи представником відповідача долучено: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 13 грудня 2024 року укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Калініним Сергієм Костянтиновичем; додаток № 1 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н від 13 грудня 2024 року; ордер на надання правничої допомоги серії ВІ № 1237362 року від 23 грудня 2024 року; акт виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 6500,00 грн; платіжну інструкцію № 171106429 від 13 грудня 2024 року на суму 3250,00 грн; платіжну інструкцію № @2PL262996 від 14 січня 2025 року на суму 3250,00 грн.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
З огляду на викладене, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 27, 80, 141, 206, 211, 258-259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн ( шість тисяч п'ятсот гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ 38750239, юридична адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8;
відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 15 квітня 2025 року.
Суддя А.М. Левченко