Справа № 640/22766/20
15 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа № 640/22766/20, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 квітня 2020 року № 78675-3313-261.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 11.06.2020 нею отримано від Головного управління ДПС у місті Києві податкове повідомлення-рішення № 78675-3313-2615 від 07.04.2020 р. про сплату земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у сумі 86730,74 грн, згідно якого визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік, у сум 86730,74 грн. за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. за земельну ділянку площею 0,028618 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташований багатоквартирний житловий будинок загальною площею 32675,30 кв.м. У цьому будинку знаходяться нежитлові приміщення (групи приміщень №200) (в літ.А) загальною площею 741 кв.м., що належать позивачці на праві приватної власності. На переконання позивачки, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок. Що стосується особи, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку, то, виходячи із викладеного вище, права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб'єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельку ділянку.
26.10.2020 до суду від ГУ ДПС у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ Печерського району ГУ ДПС у м. Києві як платник плати за землю з фізичних осіб на земельну ділянку під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,028616 га. Не зважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, згідно з п. 5.2 ст. 5 ПКУ, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» ліквідаційною комісією скеровано дану справу до Одеського окружного адміністративного суду.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2025, головуючим по справі визначено суддю Завальнюка І.В., у зв'язку із чим справу належить прийняти до провадження.
Ухвалою судді від 24.02.2025 справу прийнято до провадження; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління ДПС у м. Києві (ВП 44116011).
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності з 15.05.2017 належать нежитлові приміщення (група приміщень № 200, літ. А, загальною площею 741 кв. м.) за адресою: АДРЕСА_2 .
Також ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ Печерського району ГУ ДПС у м. Києві як платник плати за землю з фізичних осіб на земельну ділянку під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,028616 га
11.06.2020 позивачкою отримано від Головного управління ДПС у місті Києві податкове повідомлення-рішення № 78675-3313-2615 від 07.04.2020 р. про сплату земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у сумі 86730,74 грн, згідно якого визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік в суму 86730,74 грн за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. за земельну ділянку площею 0,028618 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України.
Нормативно-правові акти застосовуються в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпункту 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
В силу вимог підпункту 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
Плата за землю справляється відповідно до закону.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV).
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За правилами пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК).
Тобто, фізична особа власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 року у справі № 826/12388/13-а, який в подальшому був підтриманий і Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19 червня 2018 року у справі №826/8009/16 (адміністративне провадження №К/9901/30996/18), від 17.03.2020 року у справі № 815/4644/14 (адміністративне провадження № К/9901/26171/18), від 16.06.2020 року у справі №826/11166/16 (адміністративне провадження №К/9901/38125/18), від 01 листопада 2022 року у справі № 808/5653/14(СН/808/1/17) (адміністративне провадження № К/9901/23571/21), від 12 травня 2023 року у справі № 826/14240/16, та інших.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на наявну усталену практику Верховного Суду з питання, яке є предметом розгляду в межах спірних правовідносин, суд не приймає посилань позивача на Узагальнюючу податкову консультацію щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, затверджену Наказом Міністерства фінансів України 06.07.2018 № 602.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме “небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ЄДРПОУ 43141267), Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ЄДРПОУ ВП 44116011), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк