Справа № 420/3479/25
14 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суддівської винагороди, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період перебування на посаді судді Приморського районного суду м.Одеси суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 17.12.2024 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести ОСОБА_1 нарахування недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року 17.12.2024 року включно, в період перебування на посаді судді Приморського районного суду м. Одеси на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавки за вислугу років і 80% від посадового окладу, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн., на 1 січня 2024 року - 3028 грн., з врахуванням виплачених сум та утримань, передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у період перебування на посаді судді Приморського районного суду м. Одеси за період 01 січня 2021 року по 17 грудня 2024 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі : на 1 січня 2021 році - 2270 грн., 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн., на 1 січня 2024 року - 3028 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у період перебування на посаді судді Приморського районного суду м.Одеси за період 01 січня 2021 року по 17 грудня 2024 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі : на 1 січня 2021 році 2270 грн., 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн., на 1 січня 2024 року - 3028 грн.
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення за період перебування на посаді судді Приморського районного суду м. Одеси за період з 01 січня 2021 року по 17 грудня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавки за вислугу років - 80% від посадового окладу, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн., на 1 січня 2024 року - 3028 грн. з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 17.12.2024 року рішенням Вищої ради правосуддя №3650/0/15-24 вона звільнена з посади судді Приморського районного суду м. Одеси у відставку у зв'язку з поданням заяви про відставку.
За твердженням позивача, за період з 01.01.2021 року по 17.12.2024 року виплата суддівської винагороди здійснювалася їй не в повному обсязі, оскільки при нарахуванні суддівської винагороди було застосовано базовий розмір посадового окладу судді із врахуванням «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в сумі 2102,00 гривень, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», що не відповідає положенню статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року», який станом на 01 січня 2021 року становить 2 270,00 гривень, станом на 01 січня 2022 року становить 2481,00 гривень, станом на 01 січня 2023 року становить 2684,00 гривень, на 1 січня 2024 року становить 3 028,00 грн.
Вважаючи протиправним та незаконним вищевказані дії відповідачів, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.
Ухвалою суду від 10.02.2025 року у справі №420/3479/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ч. 5 ст. 262 КАС України.
21.02.2025 року від представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді встановлюють інші закони, які доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ, Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IX та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-IX. Також, відповідно до штатних розписів Приморського районного суду м. Одеси на 2021 - 2024 рік, підписаного головою суду, враховуючи вимоги статей 7 Закону №1082-ІХ, Закону №1928-ІХ, Закону №2710-ІХ та Закону №3460-ІХ, затверджено розмір посадового окладу судді 78 825,00 грн. Зазначений розмір визначено відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме 30 прожиткових мінімумів помножених на базовий розмір посадового окладу судді з 1 січня - 2 102 гривні зазначений у Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Отже, з 01 січня 2021 року, з 01 січня 2022 року, з 01 січня 2023 року та з 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2 102 грн., тому використовувати величну іншу, ніж прямо передбачено Законом, у відповідача не було правових підстав.
21.02.2025 року від представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області до суду надійшло клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду з вказаним адміністративним позовом.
26.02.2025 року від сторони позивача до суду надійшло заперечення на клопотання представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про залишення адміністративного позову без розгляду.
27.02.2025 року від сторони позивача до суду надійшла відповідь на відзив, заперечень на яку до суду не надходило.
Державна судова адміністрація України адміністративний позов позивача з додатками, а також ухвалу суду про відкриття провадження у справі, отримала 11.02.2025 року у систем «Електронний суд», що підтверджується матеріалами адміністративної справи.
У визначений КАС України п'ятнадцятиденний строк відзив на адміністративний позов відповідачем наданий не був, будь-яких клопотань щодо продовження строку для подання відзиву другим відповідачем не заявлено, будь-яких пояснень щодо неможливості надання відзиву у строк, встановлений судом, не надано.
Від третьої особи пояснень по суті спірних правовідносин до суду не надходило.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 року по 17.12.2024 року перебувала на посаді судді Приморського районного суду м. Одеси та отримувала суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення.
17.12.2024 року рішенням Вищої ради правосуддя №3650/0/15-24 позивача було звільнено з посади судді Приморського районного суду м. Одеси у відставку у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Приморського районного суду м. Одеси від 17.12.2024 року №59-ос/с позивача з 17.12.2024 року було відраховано зі штату Приморського районного суду м.Одеси.
З метою отримання відомостей про розмір нарахованої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 17.12.2024 року, позивач 20.01.2025 року звернулась із відповідними запитами до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Водночас, за твердженням позивача, за період з 01.01.2021 року по 17.12.2024 року виплата суддівської винагороди здійснювалася їй не в повному обсязі, оскільки при нарахуванні суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення було застосовано базовий розмір посадового окладу судді із врахуванням «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в сумі 2102,00 гривень, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», що підтверджується отриманими 20.01.2025 року розрахунковими листами за 2021-2024 роки та довідками про доходи за 2021-2024 роки, сформованими Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Не погоджуючись із нарахуванням та виплатою суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у зменшеному розмірі у спірний період, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судову практику, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно ч.2 ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, регулюється Законом України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон України №1402-VIII).
Відповідно до ст. 4 Закону України №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За ч.1 ст. 135 Закону України №1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч.2 ст. Закону України №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2)перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п.1 ч.3 ст. 135 Закону України №1402-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.136 Закону України №1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX, поряд із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 270,00 грн., ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-IX, поряд із встановленням на 1 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 481,00 грн., ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX, поряд із встановленням на 1 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн., ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №3460-IX, поряд із встановленням на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн., також був передбачений інший вид прожиткового мінімуму, а саме - для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Аналіз вищезазначених приписів Закону України №1402-VIII свідчить про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовою частиною суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, безпосередньо залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Визначення прожитковому мінімуму закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень врегульовано приписами Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 року (далі - Закон України №966-XIV).
Відповідно до ст. 1 Закону України №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Згідно ст. 4 Закону України №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Тобто, Законом України №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Разом з тим, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум визначається окремо, не відносяться. Крім того, Законом України №966-XIV не виокремлено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
У той же час, в противагу статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №3460-IX, разом із встановленням станом на 1 січня відповідного календарного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, був зазначений окремий вид прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2 102,00 грн. При цьому зміни до Закону України №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону України №966-XIV щодо зміни прожиткового мінімуму, не вносилися.
З вищезазначеного слідує висновок, що наразі відсутні встановлені законом підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення. Фактично наразі Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» містять додаткові регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, зокрема правовідносин, відносно яких діють спеціальні норми. Водночас, Конституція України не надає Законам України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» вищої юридичної сили за інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання також звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008.
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що Законом України №1402-VIII закріплено той факт, що для визначення розміру суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення має застосовуватися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, в даному випадку - станом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року.
Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода та допомога на оздоровлення не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року у розмірі 2 270,00 грн., на 1 січня 2022 року у розмірі 2 481,00 грн., на 1 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 грн., та на 1 січня 2024 року у розмірі 3 028,00 грн. на іншу розрахункову величину, яка Законом України №1402-VIII не передбачена, а саме - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., свідчить про неправомірність дій відповідача.
Вищезазначена позиція суду корелюється із правовими висновками, сформованим Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 року по справі №240/44080/21, від 24.07.2023 року по справі №280/9563/21, від 12.07.2023 року по справі №140/5481/22 та від 12.06.2023 року по справі № 400/4904/21.
За ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Отже, оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Така правова позиція також була висловлена у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 року по справі №400/12190/23.
Враховуючи вищевикладені обставини суд доходить висновку, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року 17.12.2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2 102,00 грн., є протиправними, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Також суд вважає, що належним способом захисту права у спірному випадку є саме зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 року 17.12.2024 року, в період перебування на посаді судді Приморського районного суду м. Одеси, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавки за вислугу років і 80% від посадового окладу, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн., на 1 січня 2022 року - 2 481,00 грн., на 1 січня 2023 року - 2 684,00 грн., на 1 січня 2024 року - 3 028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати її суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у період перебування на посаді судді Приморського районного суду м. Одеси за період з 01.01.2021 року 17.12.2024 року, суд зазначає наступне.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України та суди є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів при співставленні із положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, дають підстави стверджувати, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. В свою чергу, ТУ ДСА в Одеській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у кошторисі ТУ ДСА (на 2021-2024 роки), зокрема:
- штатний розпис Приморського районного суду м. Одеси на 2021-2024 роки, яким затверджено розмір посадового окладу судді - 78825,00 грн (30 х 2102,00 х 1,25 = 78825,00).
- кошторис Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на 2021-2024 роки, в якому визначено розмір прожиткового мінімуму на 2021-2024 роки у розмірі 2 102,00 грн, та базовий розмір посадового окладу судді - 78 825,00 грн.
Згідно положень статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
З урахуванням викладеного, а також враховуючи практику Верховного Суду, яка склалась у даній категорії спорів, суд вважає, що у даному випадку наявні підстави задоволення адміністративного позову шляхом зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів для проведення виплати ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року 17.12.2024 року, за період перебування позивача на посаді судді Приморського районного суду м. Одеси, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавки за вислугу років і 80% від посадового окладу, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн., на 1 січня 2022 року - 2 481,00 грн., на 1 січня 2023 року - 2 684,00 грн., на 1 січня 2024 року - 3 028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
Такого висновку щодо способу захисту порушених прав позивача також дійшов П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.09.2024 року по справі №420/4317/24.
Щодо вимог про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди, суд зазначає, що стягненню підлягають вже нараховані суми, тоді як в межах спірних правовідносин суддівська винагорода та допомога на оздоровлення за спірний період із застосуванням посадового окладу у належному розмірі нарахована позивачу ще не була, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо клопотання представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про залишення адміністративного позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду з вказаним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Так, нормами Кодексу законів про працю України, який регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 року по справі №140/2168/23.
Тобто, у спірний період, зокрема період з 01.01.2021 року по 18.07.2022 року включно, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної їй при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Крім того, встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду був продовжений пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 року у справі №380/14039/22.
Таким чином, тримісячний строк для звернення до суду починається з наступного дня після припинення дії карантину, а саме з 01.07.2023 року і завершується 02.10.2023 року.
Разом з тим, письмове повідомлення про розмір нарахованої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення від відповідача отримане 20.01.2025 року, а до суду у справі з вимогою про нарахування недоотриманої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 17.12.2024 року позивач звернулась 04.02.2025 року, тобто у тримісячний строк з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позивачем не було пропущено строку звернення до адміністративного суду у справі №420/3479/25, з огляду на що суд залишає без задоволення заявлене клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого нею судового збору у розмірі 1211,20 грн. з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 2), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суддівської винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року 17.12.2024 року, в період перебування позивача на посаді судді Приморського районного суду м.Одеси, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 року 17.12.2024 року, за період перебування позивача на посаді судді Приморського районного суду м.Одеси, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавки за вислугу років і 80% від посадового окладу, розмір якого складав на 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн., на 1 січня 2022 року - 2 481,00 грн., на 1 січня 2023 року - 2 684,00 грн., на 1 січня 2024 року - 3 028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року 17.12.2024 року, за період перебування позивача на посаді судді Приморського районного суду м. Одеси, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавки за вислугу років і 80% від посадового окладу, розмір якого складав на 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн., на 1 січня 2022 року - 2 481,00 грн., на 1 січня 2023 року - 2 684,00 грн., на 1 січня 2024 року - 3 028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький