Справа № 420/36114/24
14 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
22 листопада 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса), у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
зобов'язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91731,06 грн. з урахуванням обов'язкових відрахувань;
витребувати від Військової академії (м. Одеса) довідку про середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 , відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100;
розглянути справу за відсутності позивача, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (ст.262 КАС України); витребувано у Військової академії (м. Одеса) довідку про середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , в період з 20.07.2017року по 05.03.2022 року та з 11.08.2022 року по 02.08.2024 року проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса). Наказом начальника Військової академії (м. Одеса) (по стройовій частині) № 233 від 02.08.2024 року капітана ОСОБА_1 , помічника начальника навчальної частини факультету підготовки спеціалістів забезпечення та експлуатації військової техніки Військової академії (м. Одеса), звільненого з військової служби наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 липня 2024 року № 744 у відставку за пп. «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово- лікарської комісії про непридатність до військової служби або тимчасову непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців) п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», 02.08.2024 року виключено зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення. Крім того, вказаним наказом № 233 від 02.08.2024 року вирішено виплатити грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 2016 року № 178 у сумі 61060,49 грн. Однак, у день виключення позивача зі списків особового складу, Військовою академією (м. Одеса) не було виплачено в повному обсязі грошове забезпечення при звільненні, зокрема компенсацію вартості за невикористане речове майно. При цьому, такий розрахунок в повній мірі Військовою академією (м. Одеса) був здійснений лише 29.10.2024 року, про що свідчить повідомлення про виплату та виписка по картковому рахунку. Позивач вважає, що дії відповідача є протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду.
10.12.2024 року Військова академія (м. Одеса) подала суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач проходив службу у Військовій академії (м. Одеса). Наказом начальника ВА № 233 від 02.08.2024 року позивача виключено зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення. Вказаним наказом позивачу було визначено виплатити грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно відповідно до постанови КМУ №178 від 29 липня 2016 року у сумі 61060,49 грн. Фактично виплата відбулась 29.10.2024 року. Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України та інших, військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. Позивач у позовній заяві зауважує на тому, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця та відповідно посилається до статті 117 Кодексу законів про працю України, де зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця, або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомлення з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. При цьому, як встановлено, відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем стосовно нарахування і виплати йому належних грошових коштів. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України вважає відсутніми, щодо виплати позивачу середнього заробітку за оспорюваний період. Академія зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальшого позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок сум грошового забезпечення. З огляду на викладені обставини, слід дійти висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ст.117 КЗпП України і стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 20.07.2017 по 05.03.2022 року та з 11.08.2022 по 02.08.2024 року проходив військову службу у Військовій академії (м.Одеса).
Наказом начальника Військової академії (м. Одеса) (по стройовій частині) № 233 від 02.08.2024 року капітана ОСОБА_1 , помічника начальника навчальної частини факультету підготовки спеціалістів забезпечення та експлуатації військової техніки Військової академії (м. Одеса), звільненого з військової служби наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 липня 2024 року № 744 у відставку за пп. «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово- лікарської комісії про непридатність до військової служби або тимчасову непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців) п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав і направити на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . “02» серпня 2024 року виключити зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення (а.с.12).
У наказі, зокрема, зазначено: Вислуга років у Збройних Силах України станом на “02» серпня 2024 року становить: календарна - 08 років 03 місяці 03 дня, пільгова - 01 рік 02 місяці 18 днів, загальна - 09 років 05 місяців 21 день. Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 390 % посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з “01» серпня по “02» серпня 2024 року. Виплатити грошову надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10 % від посадового окладу з “01» серпня по “02» серпня 2024 року. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана в кількості 30 (п'ятнадцять) діб (15 діб з 21 серпня по 06 вересня 2023 року (враховуючи дві доби для переміщення до місця, проведення відпустки та для повернення до ППД), 15 діб, з 24 жовтня по 09 листопада 2023 року (враховуючи два дні для переміщення до місця проведення відпустки та для повернення до ППД)). Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана в кількості 30 (тридцять) діб (15 діб, з 25 березня по 08 квітня 2024 року та 15 діб, з 17 квітня по 01 травня 2024 року. Відповідно до абзацу четвертого пункту 14 статті 10* Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік. Виплатити грошову компенсацію за 112 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з “28» серпня 2017 року по “10» березня 2022 року та з “28» березня 2023 по “02» серпня 2024 рік відповідно до статті 4,162 Закону України “Про відпустки», пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії ос соціального захисту», пунктів 8, 14 статті 10 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260. Виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років у сумі 128 634 гривень 80 копійок (сто двадцять вісім тисяч шістсот тридцять чотири тисячі гривень вісімдесят копійок). Виплатити грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від “29» липня 2016 року № 178 у сумі 61060 гривень 49 копійок (шістдесят одна тисяча шістдесят гривень сорок дев'ять копійок). Грошову допомогу на оздоровлення відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збійних Сил України та деяким Іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 отримав. Матеріальну допомогу дія вирішення соціально-побутових питань, відповідно до розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, за 2024 рік отримав. Постійним або службовим житлом під час проходження військової служби у Військової академії (м. Одеса) не забезпечувався.
У день виключення позивача зі списків особового складу Військовою академією (м.Одеса) не було виплачено в повному обсязі грошове забезпечення при звільненні, а саме компенсацію вартості за невикористане речове майно у сумі 61060,49грн.
При цьому, такий розрахунок в повній мірі Військовою академією (м.Одеса) був проведений лише 29.10.2024 року, про що свідчить повідомлення про виплату та виписка по картковому рахунку (а.с.14-15), це не оспорюється відповідачем.
За розрахунком позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2024 року по 28.10.2024 року складає 91731,06грн., виходячи з середньоденного грошового забезпечення 1054,38грн. та періоду затримки 87 календарних днів.
Вважаючи, що повний розрахунок відповідачем було проведено із порушенням встановлених строків, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом, 29.10.2024 року від Військової академії на банківський рахунок позивача зараховані кошти в сумі 60144,77 грн. (а.с.15) за неотримане речове майно за жовтень 2024 року.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 29.10.2024 року.
Відтак, період затримки розрахунку становить проміжок часу з 03.08.2024 року (день, наступний з дати звільнення) по 28.10.2024 року (переддень остаточного розрахунку), тобто 87 календарних днів.
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
Щодо визначення періоду та суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні.
19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, з 19 липня 2022 року середній заробіток за час затримки розрахунку може бути стягнутий не більш як за шість місяців.
Суд зазначає, що запровадження законодавцем обмеження періоду, за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.
З огляду на це, недоцільним в даному випадку є застосування правового підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності і зменшення виплати.
Наведений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним.
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 03.08.2024 року (наступний день після звільнення) по 28.10.2024 року.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно висновків Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, у межах справи щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період до 19.07.2022 року, що регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців, так і за період після 19.07.2022 року, що регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями:
- належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
- належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Як вбачається із довідки щодо розрахунку середнього заробітку №6/67/1301 від 30.11.2024 року, виданої відповідачем (а.с.35), за останні два місяця до звільнення зі служби (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100) грошове забезпечення позивача становить:
- червень 2024 року 32158,70 грн.;
- липень 2024 року 32158,70 грн.
Кількість календарних днів за останні два місяці служби:
- червень 2024 року 30;
- липень 2024 року 31.
Усього 61.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 1054,38 грн. (32158,70 +32158,70=64317,40:61=1054,38).
Період затримки становить проміжок часу з 03.08.2024 року включно по 28.10.2024 року включно, тобто 87 календарні дні.
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 03.08.2024 року по 28.10.2024 року становить 91 731, 06 грн. (1054,38 грн. х 87 дні).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідачем законність оскаржуваної бездіяльності не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню повністю.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м.Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову академію (м.Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91731(дев'яносто одна тисяча сімсот тридцять одна)грн. 06коп., з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293, 295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Військова академія (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 24983020; адреса: вул. Фонтанська дорога, буд. 10, м. Одеса, 65009).
Суддя М.М. Аракелян