Справа № 420/128/25
15 квітня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.10.2024 №155250031576, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії з 23.10.2024 з урахуванням до страхового стажу періоду роботи з 15.04.1983 по 17.05.1989 та з 15.07.1992 по 31.03.1993 згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 11.08.1980.
Ухвалою суду від 06.01.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Справу розглянуто з урахуванням тимчасової непрацездатності судді Токмілової Л.М. з 26.02.2025 по 04.03.2025, з 13.03.2025 по 20.03.2025 та з 21.03.2025 по 14.04.2025 включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.10.2024 він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №155250031576 від 30.10.2024 йому відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Так, до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 з 15.04.1983 по 17.05.1989 та з 15.07.1992 по 31.03.1993.
16.01.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому відповідач вважає вимоги, викладені у позовній заяві необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Рішенням №155250031576 територіальними органами Пенсійного фонду України відмовлено в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній належним чином підтверджений страховий стаж. У позивача в наявності лише 16 років 06 місяців 23 дні страхового стажу (для визначення права згідно пункту 3-1 розділу ХV Закону №1058 - 19 років 09 днів), що не дає право на призначення пенсії. В розрахунок страхового стажу відсутні підстави зарахувати періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.08.1980 з 15.04.1983 по 17.05.1989, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, з 15.07.1992 по 31.03.1993, оскільки відсутня інформація про перейменування організації. За умови підтвердження уточнюючою довідкою про реорганізацію установи стаж буде переглянуто. Враховуючи, що за спірний період записи трудової книжки позивача внесено з порушеннями порядку №637, стаж не підтверджено та потребує його перевірки.
28.01.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому відповідач зазначає, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.08.1980: з 15.04.1983 по 17.05.1989, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу; з 15.07.1992 по 31.03.1993, оскільки відсутня інформація про перейменування організації. Для зарахування до страхового стажу вищезазначеного періоду трудової діяльності, необхідно надати уточнюючу довідку про реорганізацію установи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 досягнувши віку 63 років, 23.10.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком, однак за принципом екстериторіальності заяви про призначення пенсії та документи які були надані позивачем до заяви, передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №155250031576 від 30.10.2024 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком та зазначено, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 28 років. При цьому, відповідно до частини 2 статті 26 Закону у разі відсутності страхового стажу передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення 63 років за наявності страхового стажу від 21 року. Так, страховий стаж особи становить 16 років 6 місяців 23 дні, для визначення права згідно пункту 3-1 розділу XV Закону - 19 років 9 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи, зокрема відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 11.08.1980 з 15.04.1983 по 17.05.1989, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, з 15.07.1992 по 31.03.1993, оскільки відсутня інформація про перейменування організації. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Позивач, вважаючи наявним у нього страхового стажу не менше 21 року, 23.10.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Матеріалами справи підтверджується, що обчислений пенсійним органом (визначений для розгляду документів за принципом екстериторіальності) страховий стаж особи становить 16 років 6 місяців 23 дні, для визначення права згідно пункту 3-1 розділу XV Закону - 19 років 9 днів. При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 11.08.1980 з 15.04.1983 по 17.05.1989, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, з 15.07.1992 по 31.03.1993, оскільки відсутня інформація про перейменування організації.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
З огляду на наведене, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 15.04.1983 прийнято кладовщиком торгівельної діяльності (запис №6 на підставі наказу №80 від 03.05.1983) та звільнено за власним бажанням 17.05.1989 (запис №7 на підставі наказу 75 від 15.05.1989), 15.07.1992 прийнято вантажником (запис №10 на підставі наказу 35 від 15.07.1992) та звільнено за власним бажанням 31.03.1993 (запис №11 на підставі наказу №11 від 30.03.1993).
Вищевказані записи засвідчені підписами та відповідними печатками.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вважає, що відсутність назви підприємства при прийнятті на роботу та інформації про перейменування організації слугує підставою для не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу позивача.
На момент внесення спірних записів до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162) та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція №58).
Пунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Згідно з пунктом 2.3. Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Пунктом 1.4. Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція №58.
Відповідно до пункту 4.1. Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Положеннями пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Суд наголошує, що відповідно до положень Інструкції № 58 заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником, тому відповідальним за заповнення трудової книжки, є роботодавець, а позивач не може нести відповідальності за допущені роботодавцем порушення при внесенні записів до трудової книжки.
Аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови № 301).
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
З огляду на наведене, твердження відповідача про відсутність назви підприємства при прийнятті на роботу в період з 15.04.1983 по 17.05.1989 та інформації про перейменування організації за період з 15.07.1992 по 31.03.1993 не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період.
Також в матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача.
Водночас до суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Отже, доводи відповідача про те, що відсутність назви підприємства при прийнятті на роботу в період з 15.04.1983 по 17.05.1989 та інформації про перейменування організації за період з 15.07.1992 по 31.03.1993 мають наслідок незарахування періоду роботи до страхового стажу позивача суд вважає безпідставними.
Відтак, суд приходить до висновку, що період роботи позивача з 15.04.1983 по 17.05.1989 та з 15.07.1992 по 31.03.1993 слід зарахувати до його стажу роботи, оскільки він підтверджений належним чином оформленими записами в трудовій книжці.
В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
При вирішенні спору суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.
При цьому, вимога щодо зобов'язання призначити пенсію є передчасною, оскільки функцію по обрахунку страхового стажу ОСОБА_1 із урахуванням спірних періодів пенсійний орган не виконав. Враховуючи, що пенсійним органом не була надана оцінка усьому періоду трудової діяльності позивача, суд не може підміняти цей орган і обрахувати страховий стаж на предмет достатності для призначення пенсії за віком.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.
За наведеного, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 15.04.1983 по 17.05.1989 та з 15.07.1992 по 31.03.1993 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд вважає необхідним у відповідності до вимог статті 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Необхідно зауважити, що часткове задоволення позовних вимог, у даному випадку, не впливає на розмір судового збору, який підлягає стягненню, оскільки обсяг задоволених вимог фактично не відрізняється від кількості тих, за які такий збір був сплачений.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.10.2024 №155250031576 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.04.1983 по 17.05.1989 та з 15.07.1992 по 31.03.1993 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.10.2024 про призначення пенсії за віком.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7, код ЄДРПОУ 13559341) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.