25 березня 2025 рокуСправа №160/788/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
13.01.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), третя особа - Державна казначейська служба України, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме 3028 грн. 00 коп., щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та щомісячної доплати за обіймання посади голови в розмірі 10% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року включно;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 66864 грн. 00 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року включно.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Указом Президента України від 17.09.2019 № 698/2019 позивача призначено на посаду судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області безстроково. Наказом голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області № 42-к/тр від 26.09.2022 позивач приступив до виконання адміністративних повноважень на посаді голови суду з 26.09.2022 по 16.09.2025 року включно. Цим наказом встановлено нарахування та виплата щомісячної доплати за перебування на адміністративній посаді в суді голови суду у розмірі 10%. За період з листопада 2024 по грудень 2024 відповідач ТУ ДСА в Дніпропетровській області нарахував суддівську винагороду для визначення суми якої використав “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року» в розмірі 2102 грн. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, мав розраховувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року - 3028 грн. Таким чином, на думку позивача, оскаржувані дії відповідачів порушують гарантії незалежності суддів, що встановлені нормами національного законодавства та міжнародного права, а тому з метою захисту своїх прав остання звернулась до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 відкрито провадження у справі №160/788/25 та призначено розгляд останньої за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 10.02.2025.
21.01.2025 на адресу суду від представника відповідача-1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що відповідно до положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Водночас, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі здійснюються з бюджету лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про державний бюджет України на відповідний рік. Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102,00 грн. Таким чином, дії відповідача щодо застосування прожиткового мінімуму - 2102,00 грн. ґрунтуються на законі та є правомірними, а тому не порушують прав позивача.
Відповідачем-2 у встановлений судом строк відзиву на позов не надано.
Третьою особою у встановлений судом строк письмові пояснення щодо позову не надано.
В судове засідання позивач, представники відповідачів та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Від позивача та відповідача-1 надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Отже, враховуючи клопотання сторін про розгляд справи без їх участі, судом вирішено продовжити розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , згідно Указу Президента України від 25.07.2013 року № 391/2013 був призначений строком на 5 років на посаду судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області.
Указом Президента України від 17.09.2019 № 698/2019 ОСОБА_1 був призначений безстроково на посаду судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області.
Наказом голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області № 42-к/тр від 26.09.2022 позивач приступив до виконання адміністративних повноважень на посаді голови суду з 26.09.2022 по 16.09.2025 року включно.
В період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода, для визначення та обчислення розміру якої використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 2102,00 грн.
Вважаючи протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді у неналежному розмірі, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді визначається законом про судоустрій.
Правовідносини, які виникли між сторонами щодо виплати суддівської винагороди врегульовано нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII ).
Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною четвертою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до ч.5-8 ст.135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У преамбулі до Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-IX закріплено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Матеріалами справи підтверджено, що суддівську винагороду за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року позивачу обчислено виходячи з приписів статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме - з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України внесеними Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон №966-XIV).Згідно ст. 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV унормовано, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (вересень - жовтень 2024 року), а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закони України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України “Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Окрім того, Верховний Суд зауважував що Закон України “Про Державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
За таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, отже відповідач 1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Враховуючи викладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. у період з 01.11.2024 по 31.12.2024, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №3460-IX) була неправомірною.
Позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками, викладеними у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 02.08.2023 у справі №560/5597/22.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 року складає 3028,00 грн.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року в розмірі 2102 грн. 00 коп., підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в розмірі 66864 грн. 00 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, суд зазначає наступне.
Згідно норм частин 3 та 4 статті 148 Закону України № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Згідно пункту 3 Положення територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, у зіставленні з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Як зазначено у відзиві Територіального управління ДСА України в Дніпропетровській області, він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, та здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2024 рік.
Так, фінансування за КЕКВ 2113 “Суддівська винагорода» у 2024 році здійснювалась згадно кошторису, затвердженого Державною судовою адміністрацією України на плану асигнувань на 2024 рік. Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2024 рік видатки на оплату праці, у тому числі суддівської винагороди, передбачені виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, з урахуванням ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік». Тобто, ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не могло виплачувати позивачу суддівську винагороду проятгом спірного періоду понад виділених йому для цього бюджетного асигнування.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України (співвідповідача) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Із урахуванням статусу ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі “щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З огляду на такий висновок Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд уважає, що пред'явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню частково, у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн.
Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов'язання співвідповідача вчинити дії необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 грн.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2020 року у справі 280/788/19, а також Верховним Судом України у постановах від 13 січня 2015 року (№ 21-582а14) та від 20 вересня 2017 року (№ 2а-19282/10/0570).
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачами в ході розгляду справи не було доведено правомірність своїх дій та прийняття відповідних рішень, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
З приводу доводів позивача про необхідність негайного виконання рішення суду в частині стягнення всієї суми суддівської винагороди, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
З аналізу викладеного вище висновується, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.
З огляду на викладене, оскільки в межах даної адміністративної справи питання про стягнення суддівської винагороди не вирішувалось, а права позивача захищені шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити кошти, відсутні підстави для звернення судового рішення до негайного виконання.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Статтею 382 КАС України визначено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення .
Таким чином, абзацем другим частини 1 статті 382 КАС України встановлено обов'язок суду при ухвалені рішення за заявою заявника зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення, за певної категорії справ.
Положення частини 1 статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи.
Суд зазначає, що предмет у даній справі не підпадає під дію абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС України, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб, для застосування абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС України.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зобов'язання відповідача, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI за подання позову до адміністративного суду, а тому з урахуванням вимог ст. 139 КАС України, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме 3028 грн. 00 коп., щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та щомісячної доплати за обіймання посади голови в розмірі 10% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року включно.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2024 року по 31 грудня 2024 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко