15 квітня 2025 року Справа № 160/1699/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/1699/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
22.01.2025р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить суд:
- визнати незаконною та протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ), в частині відмови ОСОБА_1 (Реєстраційний номер платника податку: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) у знятті з військового обліку з виключенням з військового обліку у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) зняти з військового обліку з виключенням з військового обліку на підставі п. 4 ч.б ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», застосувавши статтю 58 Конституції України, ОСОБА_1 (Реєстраційний номер платника податку: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) з відміткою у військо-обліковому документі відомостей про виключення з військового обліку
Ухвалою суду від 24.01.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 24.01.2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме копії:
- заяви позивача про зняття з військового обліку з виключенням з військового обліку у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;
- листи/відмови/рішення про відмову ОСОБА_1 у знятті з військового обліку з виключенням з військового обліку у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;
- надати інформацію щодо підстав такої відмови;
- всі наявні докази щодо суті спору.
Ухвалою суду від 24.03.2025 року залучено Міністерство оборони України (і.к. 00034022, Україна, 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський будинок 6) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору до участі у справі №160/1699/25.
Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 та Міністерства оборони України належним чином засвідчені копії:
- заяви позивача про зняття з військового обліку з виключенням з військового обліку у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;
- листи/відмови/рішення про відмову ОСОБА_1 у знятті з військового обліку з виключенням з військового обліку у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;
- надати інформацію щодо підстав такої відмови;
- всі наявні докази щодо суті спору.
Продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/1699/25 до 24.04.2025р., включно.
02.04.2025 року позивачем до суду подано заяву про долучення доказів №160/1699/25.
09.04.2025 року Міністерство оборони України подали до суду письмові пояснення по справі.
11.04.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 15.04.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що його 2008 році було виключено з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, що підтверджується відміткою у військовому квитку.
Вказує, що 02.07.2024 року відповідачем йому було направлено листа, у якому зазначено, що виключити позивача із військового обліку на підставі поданої ним заяви неможливо, рекомендовано прибути до ТЦК для проходження медичного обстеження та визначення придатності до військової служби за станом здоров'я.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Відповідачем надано до суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що відповідно до частини 2 ст.28 цього Закону, в редакції Закону України від 04.04.2006 № 3597-IV, військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років.
Відповідно до пункту 4 частини 6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції Закону України від 04.04.2006 № 3597-IV виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни, які досягли граничного віку перебування у запасі.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно проходив строкову військову службу, у подальшому перебував на військовому обліку військовозобов'язаних запасу у військовому званні «рядовий», та на підставі діючої у відповідний час редакції ст.28 та ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», був виключений з військового обліку по досягненні 40-річного віку.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 № 1169-VII внесено зміни до ст.28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до яких граничний вік перебування у запасі військовозобов'язаних рядового, сержантського і старшинського складу збільшено до 50 років.
Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»» від 22.07.2014 № 1604-VII визначений у ст.28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» граничний вік перебування у запасі військовозобов'язаних рядового, сержантського і старшинського складу було збільшено до 60 років.
Вищезазначений Закон набрав чинності 13 серпня 2014 року. Таким чином, з 13.08.2014 граничний вік перебування у запасі було збільшено до 60 років, у зв'язку із чим громадяни України чоловічої статі, віком з 25 до 60 років, щодо яких відсутній висновок військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби за станом здоров'я, відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» належать до категорії військовозобов'язаних та підлягають військовому обліку.
У зв'язку із чим, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який не досяг граничного віку перебування у запасі та не визнаний непридатним до військової служби за станом здоров'я військово-лікарською комісією, належить до категорії військовозобов'язаних запасу, підлягає військовому обліку в загальному порядку та зобов'язаний перебувати на військовому обліку у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Після початку функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, на підставі електронної взаємодії з іншими державними реєстрами відповідно до частини 3 ст.14 профільного Закону України від 16.03.2017 року №1951-VIII, ОСОБА_1 був прийнятий 10.05.2023 року на військовий облік військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вказують також на те, що визначення Законом граничного віку перебування у запасі не можна розглядати як пільгу, тому що законодавством не визначено категорію осіб та підстави надання такої пільги, а по суті зазначене положення визначає вікові вимоги держави до особового складу Збройних Сил України. Тому збільшення віку перебування у запасі не можна розцінювати як позбавлення певної пільги.
Також і посилання ОСОБА_1 на те, що в минулому він був засуджений за вчинення злочину, не може розглядатися як підстава для звільнення від військового обов'язку, тому що факт вчинення злочину, тобто антисоціального вчинку найвищої суспільної небезпеки, неприпустимо розцінювати як підставу для отримання пільги у вигляді звільнення від військового обов'язку, адже така оцінка суперечить самій суті правопорядку (особа не може бути привілейована за вчинення злочину, а має понести за нього покарання).
Отже, вважають, що факт засудження ОСОБА_1 у минулому за вчинення злочину не є підставою для звільнення його від військового обов'язку та військового обліку.
Вказали, також про те, що ОСОБА_1 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявами про виключення його з військового обліку 18.06.2024 (вх. № 12717/23 від 24.06.2024) та від 20.09.2024 (вх. № 19259/23 від 24.09.2024).
Водночас. жодна з вказаних заяв не містила наведених вище підстав для виключення з військового обліку і до заяв не було додано доказів існування таких підстав.
Ті обставини, які ОСОБА_1 зазначив у своїх заявах, у т.ч. і факт виключення з військового обліку у минулому з підстав, які згодом відпали, - не належать до вищенаведених установлених Законом підстав для виключення його з військового обліку.
Вважають, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не має правових підстав та юридичної можливості виключити ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних.
На вищезазначені заяви ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 надані вичерпні відповіді листами від 02.07.2024 за вих. № 24/10361 та від 26.09.2024 за вих. № 24/13794, в яких роз'яснено положення законодавства України, у т.ч. перелік підстав для виключення з військового обліку, а також, з огляду на повідомлення про поганий стан здоров'я, запропоновано прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 і пройти медичний огляд військово-лікарською комісією для встановлення ступеню придатності до військової служби або визнання непридатним за станом здоров'я з подальшим законним виключенням з військового обліку.
Однак ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 не прибув.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_5 діяв у чіткій відповідності до Конституції та законів України, права ОСОБА_1 не порушені
ІV. ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ
Представником третьої особи, Міністерством оборони України, подано до суду письмові пояснення по справі, у яких зазначено про те, що третя особа заперечує проти позову та вказує на те, що відповідно до положень п.20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Статтею 32 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), було визначено, що військовозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
Запас військовозобов'язаних згідно зі статтею 28 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов'язаних.
Військовозобов'язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року №1169- VII внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»» від 22 липня 2014 року №1604-VII - до 60 років.
У свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.
Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Вказують, що станом на 07.11.2008 року (досягнення позивачем сорокарічного віку) спору між сторонами стосовно наявності у позивача на той час права на виключення з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, передбаченого ч.2, ч.4 ст.28 Закону №2232, не існувало.
Натомість, спірні правовідносини щодо невиключення позивача з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі виникли саме у червні 2024 року.
Відтак, застосуванню для врегулювання спірних правовідносин підлягають норми закону, чинні станом на вказаний час.
Відтак, є безпідставними доводи Позивача про те, що на спірні правовідносини не поширюються приписи Закону №2232 зі змінами, які внесено Законом №1604-VII, а також, що неправильно трактується рішення Конституційного Суду України стосовно зворотності дії закону у часі.
Відповідно до приписів ст.28 Закону №2232, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та є військовозобов'язаним.
Враховуючи зазначене, просили у задоволенні позову відмовити.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено, що відповідно положень статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач був знятий з військового обліку, як особа, яка досягла граничного віку перебування у запасі, починаючи з 07.11.2008 року.
Отже, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу, у подальшому перебував на військовому обліку військовозобов'язаних запасу у військовому званні «рядовий», та на підставі діючої у відповідний час редакції ст.28 та ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», був виключений з військового обліку по досягненні 40-річного віку.
Після початку функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, на підставі електронної взаємодії з іншими державними реєстрами відповідно до частини 3 ст.14 профільного Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII, ОСОБА_1 був прийнятий 10.05.2023 року на військовий облік військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
18.06.2024 року позивач на адресу відповідача надіслав заяву виключення його з військового обліку на підставі ч.6 п.4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 27, ст.385): «6. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 4) досягли граничного віку перебування в запасі, у якій просив, здійснити виключення його з військового обліку на підставі положень ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-XI.
Листом відповідача від 02.07.2024 року позивачу було відмовлено у виключенні з військового обліку військовозобов'язаних за відсутності законних підстав.
Так, у вказаному листі зазначено, що відповідно до вимог ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-XI, встановлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У листі ІНФОРМАЦІЯ_7 від 02.07.2024 року зазначалося, що виключення позивача із військового обліку на підставі поданої заяви неможливо і рекомендувалося прибути до ІНФОРМАЦІЯ_7 для проходження медичного обстеження та визначення придатності до військової служби за станом здоров'я.
ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 не прибув.
20.09.2024 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про зняття його з військової служби з виключенням з військового обліку на підставі досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Позивачем було отримано відповідь від 26.09.2024 року №24/13794 в якій вказано про те, що обставини викладені позивачем у його заяві не місять законних підстав для виключення його з військового обліку. Також, повідомлено про те, що позивач підлягає військовому обліку на загальних підставах.
Позивач вважає його повторне взяття на військовий облік протиправним, з огляду на попереднє рішення про виключення з такого обліку, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Так, Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ст.1 Закону №2232-XII військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно ст. 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень статті 37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов'язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.
Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають зокрема громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до положень п.20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Статтею 32 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку, було визначено, що військовозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
Запас військовозобов'язаних згідно з ч.1 ст. 28 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку (2008 рік), поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов'язаних.
Відповідно до ч.2 ст.28 Закону №2232-XII військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (ч.4 ст.28 Закону №2232-XII).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року №1169-VII внесені зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 22 липня 2014 року №1604-VII - до 60 років.
У свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.
Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач, як громадянин України, підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З часу внесення змін до Закону №2232-XII він розповсюджується на всіх громадян України, що не досягли граничного віку перебування у запасі, тобто 60 років.
Позивач підпадає під дію Закону №2232-XII із внесеними до нього змінами.
Суд враховує висновки Верховного Суду у постановах від 19.09.2018 року у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 року у справі №820/3113/17, висновки в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 03.02.2025р. в справі 280/6524/24 щодо застосування вказаних правових норм.
Встановлені у справі обставини свідчать, що відповідно до приписів ст.28 Закону №2232-XII, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та вважається військовозобов'язаним.
Щодо доводів позивача про те, що він в минулому був засуджений за вчинення злочину.
Так, слід вказати про те, що посилання ОСОБА_1 на те, що в минулому він був засуджений за вчинення злочину, не може розглядатися як підстава для звільнення від військового обов'язку, тому що факт вчинення злочину, тобто антисоціального вчинку найвищої суспільної небезпеки, неприпустимо розцінювати як підставу для отримання пільги у вигляді звільнення від військового обов'язку, адже така оцінка суперечить самій суті правопорядку (особа не може бути привілейована за вчинення злочину, а має понести за нього покарання).
Сам по собі лише факт засудження ОСОБА_1 у минулому за вчинення злочину не є підставою для звільнення його від військового обов'язку та військового обліку.
18.05.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-ІХ, яким внесено зміни, у тому числі, до ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема змінено перелік підстав для виключення з військового обліку - виключено таку підставу для виключення з військового обліку, як засудження у минулому за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Отже, з 18.05.2024 року військовозобов'язані, які були в минулому засуджені за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, підлягають військовому обліку на загальних підставах.
Військовий облік є адміністративною процедурою, здійснення якої регулюється законодавством, чинним на час її здійснення, тобто ведення військового обліку здійснюється на підставі чинного законодавства, а не законодавства, що було чинним у минулому.
У зв'язку із чим громадяни, які згідно із чинним на теперішній час законодавством належать до категорії військовозобов'язаних і не мають підстав для виключення з військового обліку, підлягають військовому обліку на загальних засадах.
ОСОБА_1 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявами про виключення його з військового обліку 18.06.2024 (вх. № 12717/23 від 24.06.2024) та від 20.09.2024 (вх. № 19259/23 від 24.09.2024).
На вищезазначені заяви ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 надані вичерпні відповіді листами від 02.07.2024 за вих. № 24/10361 та від 26.09.2024 за вих. № 24/13794, в яких роз'яснено положення законодавства України, у т.ч. перелік підстав для виключення з військового обліку, а також, з огляду на повідомлення про поганий стан здоров'я, запропоновано прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 і пройти медичний огляд військово-лікарською комісією для встановлення ступеню придатності до військової служби або визнання непридатним за станом здоров'я з подальшим законним виключенням з військового обліку.
ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 не прибув.
Отже, порушення прав позивача, судом встновлено не було.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, без задоволення.
Щодо розподілу судових витрат .
У зв'язку з відмовою в позові, судові витрати покладаються на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).
Третя особа: Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 15.04.2025 року.
Суддя В.В. Ільков