09 квітня 2025 рокуСправа №160/22155/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ФОП ОСОБА_1 до Відділу державного (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа: ТОВ «РЕМТЕХПЛЮС» про визнання дій протиправними та скасування постанови,-
16.08.2024 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу державного (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа: ТОВ «РЕМТЕХПЛЮС», в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040218 від 27.03.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що постанова № 040218 від 27.03.2024 року складена без належного з'ясування обставин перевезення вантажу згідно ТТН № 1 від 29.02.2024 року ФОП ОСОБА_1 згідно спірної постанови притягається до відповідальності безпідставно, оскільки 29.02.2024 року здійснювалось перевезення вантажу транспортним засобом Renault Magnum, номерний знак НОМЕР_1 , керування вказаним транспортним засобом здійснював ОСОБА_2 .. Підприємство позивача - ФОП ОСОБА_1 зазначено у ТТН № 1 від 29.02.2024 року помилково.
Ухвалою суду від 21.08.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні.
05.09.2025 року представником Державної служби України з безпеки на транспорті подано відзив на позовну заяву яким заперечу проти задоволення позовних вимог, вважає, що доводи позовної заяви не підтверджують порушення в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, а оскаржуваний акт індивідуальної дії є таким, що прийнято у відповідно до вимог чинного законодавства.
Третя особа своїм правом на подання пояснень не скористалась, про розгляд справи повідомлена належним чином докази чого наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
29.02.2024 року посадовими особами відповідача складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 038495. Відповідно до акту під час перевірки виявлено порушення ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» перевізник не забезпечив виконання вимог цього закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме: відсутнє посвідчення водія відповідної категорії чим порушив вимоги ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» та відсутні заповнені тахокарти водія ОСОБА_2 за період, що передбачений ЄУТР чим порушено вимоги п. 3.3 Наказу МТЗУ № 385 від 24.02.2010 року або бланк підтвердження діяльності чим порушено вимоги п. 6.4 Наказу МТЗУ № 340 від 07.06.2010 року.
У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац третій частина 1 перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону, а саме відсутнє посвідчення водія відповідної категорії, відсутні заповнені тахокарти водія ОСОБА_2 за період що передбачений ЄУТР або бланк підтвердження діяльності.
Пояснення водія про причини порушення відсутні.
Акт став підставою для винесення постанови від 27.03.2024 року № 040218 про застосування адміністративно-господарського штрафу, згідно з якою позивачу нараховано штраф у сумі 17000,00 грн. за порушення ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Позивач не погоджується з зазначеною постановою, вважає її протиправною, тому й звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2344-ІІІ).
Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Статтею 1 Закону України № 2344-III визначено, що автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Також названою правовою нормою закріплено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Надаючи правову оцінку суті виявленого відповідачем порушення та правомірності застосованого до позивача стягнення, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Порядок №1567).
Згідно пункту 2 названого Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Пунктом 12 Порядку № 1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюєтьсяна підставі щотижневого графіку.
Відповідно до пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Крім того, пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюється перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до пунктів 20-22 Порядку № 1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
У разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Згідно з пунктом 26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні. Зокрема, водій транспортного засобу зобов'язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Суд зазначає, що позовна заява не містить обґрунтування щодо виявленого порушення зазначеного в оскаржуваній постанові, доводи позовної заяви зводяться до того, що в даному випадку позивач не був перевізником вантажів в розумінні положень чиненого законодавства.
Стаття 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», надає визначення основних термінів, які вживаються у даному законі, зокрема: - Автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями
Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб.
Як вбачається з наведеного, визначення особи перевізником не залежить від наявності у нього статусу суб'єкта господарювання.
Тобто дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж для власних потреб чи надають послугу перевезення.
Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила №363), наведені в цих Правилах терміни та поняття вживаються в такому значенні:
Перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;
Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання;
Замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни;
Замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів;
Вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення;
Вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.
Згідно статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Товарно-транспортна накладна - це є одним з основних документів, що супроводжує перевезення вантажів і використовується як юридичними, так і фізичними особами для об'єднання всіх учасників транспортного процесу (покупця, продавця, перевізника, водія та інших сторін, наприклад, експедиторів).
Відповідно до пункту 11.1 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/ напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Факт здійснення господарської операції фіксується в товарно-транспортному документі і його наявність є обов'язковою, в такому випадку товарно транспортний документ є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, (12 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/3783/18, адміністративне провадження №К/9901/21076/19, К/9901/22123/19 (ЄДРСРУ № 87602342).
ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення вантажу, документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської діяльності з постачання, що підтверджено у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 810/3713/16.
Таким чином, товарно-транспортна накладна або будь-який інший документ на вантаж є документом, що підтверджує факт надання послуг з перевезення вантажу.
Положеннями статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17.
В матеріалах справи наявна Товарно-транспортна накладна № 1 від 29.02.2024 року, в якій зазначено, що автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_1 .
В позовній заяві позивач наголошує, що у вищевказаній ТТН позивача помилково зазначено перевізником, а тому позивач не може нести відповідальність за вищевказане порушення.
Відповідач не погоджується з такими доводами, зазначає, що участь позивача у якості перевізника у спірному перевезенні підтверджується товарно-транспортною накладною, як офіційним та обов'язковим документом, що підтверджує факт надання послуг з перевезення.
Відповідно до ст. 51-1 Закону України «Про автомобільний транспорт», Вантажовідправник зобов'язаний: вносити до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж відомості про масу або габарити вантажу, а також повне найменування вантажоодержувача та автомобільного перевізника (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті або відмітку у відповідному полі в ID-картці), прізвище, ім'я, по батькові, номер посвідчення водія, а також інші відомості, визначені законодавством; надавати перевізнику необхідні документи на вантаж, що містять достовірну інформацію.
Пунктом 11.3 Правил № 363 також встановлено, що Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Засоби, що використовуються для реєстрації та обробки даних е-ТТН, мають відповідати вимогам Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» та забезпечувати захист інформації відповідно до Законів України «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах».
Доводи позивача про помилковість зазначення перевізника ФОП ОСОБА_1 та що перевізником за ТТН № 1 від 29.02.2024 було ТОВ «РЕМТЕХПЛЮС», суд не може оцінити як допустимий доказ, оскільки належних доказів на підтвердження вказаного позивачем не надано, при цьому спірні обставини мають підтверджуватися належними доказами.
Згідно із пунктом 11.4 Правил № 363, після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.
У разі помилкового зазначення у ТТН перевізника, належний перевізник та/або водій транспортного засобу мали право відмовитися від приймання вантажу для перевезення.
Однак, водій під підпис у ТТН приймає вантаж до перевезення за такою ТТН, та в подальшому не надає пояснень та відмовляється від підпису Акту № 038495 від 29.02.2024 року.
З огляду на викладене, у сукупності досліджених обставин суд не погоджується з доводами позивача про неможливість визнання його перевізником у спірних правовідносинах, оскільки встановлені обставини свідчать про наявність передумов для уникнення відповідальності у разі виявлення порушення законодавства у сфері автомобільного транспорту.
Щодо посилань позивача на ту обставину, що позивача належним чином не було повідомлено про розгляд справи про накладення штрафу, то суд зауважує, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв'язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 березня 2018 року у справі №820/4810/17.
Так само, не є тією підставо для скасування оскаржуваної постанови, ненаправлення їх позивачу у визначені строки, оскільки вказане не спростовує виявлених порушень.
Враховуючи наведені доводи сторін, судом зазначається, що процедурні порушення при розгляді справи про порушення відповідачем жодним чином не нівелюють факт вчиненого порушення позивачем. Факт вчинення порушення не заперечується сторонами.
Доводи позовної заяви не спростовую суті зазначеного порушення у постанові від про застосування адміністративно-господарського штрафу №040218 від 27.03.2024.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено протиправність оскаржуваної постанови.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Під час розгляду справи встановлено, що позивачем у позовній заяві не наведено доводів або обґрунтувань, як і не надано доказів, які б спростовували висновки перевірки стосовно допущеного позивачем порушення.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд не виключає обов'язку відповідача, як суб'єкта владних повноважень довести обґрунтованість власного рішення, у випадку його оскарження. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Наведена позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.10.2016 по справі №810/7161/14.
Підсумовуючи викладене суд доходить висновку, що відповідач, як сторона на яку законом покладено тягар доведення обґрунтованості та правомірності власних дій та рішень, належним чином довів обґрунтованість та законність прийнятої постанови. Будь-яких ґрунтовних спростувань чи пояснень позивачем не надано. За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення вимог адміністративного позову.
Таким чином позивачем порушено законодавство про автомобільний транспорт, а спірна постанова прийнята відповідачем, є обґрунтованою та законною.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають
Керуючись ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕМТЕХПЛЮС» про визнання дій протиправними та скасування постанови - відмовити
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко