іменем України
справа 766/13722/24
провадження 22ц/819/163/25
09 квітня 2025 року м.Херсон
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Бездрабко В.О. (суддя - доповідач)
судді: Базіль Л.В.,
Приходько Л.А.,
секретар судового засідання: Вєрємєєнко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 грудня 2024року, постановлене під головуванням судді Рядчої Т.І.,
встановив :
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2024року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Херсонської області Баталін Сергій Сергійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що 20 серпня 2014року між АТ «АльфаБанк» та позивачем укладений кредитний договір №490923017, за яким позичальнику наданий кредит.
Права та обов'язки АТ «АльфаБанк» за договорами про відступлення прав вимог за кредитними договорами від 21 червня 2016року; 26 грудня 2018року; 16 січня 2019року, у тому числі щодо кредитного договору від 20 серпня 2014року №490923017, були передані правонаступникам товариства - ТОВ «Кредитні Ініціативи», ТОВ «Інвестохілл Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» тощо.
15 липня 2021року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною вчинено виконавчий напис №94188 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором №490923017 від 20 серпня 2014року в загальному розмірі 94789,46 грн.
Позивач зазначив, що вчинення нотаріусом виконавчого напису здійснено з порушенням вимог діючого законодавства, серед яких вчинення виконавчого напису за кредитним договором, який не був посвідчений нотаріально, за відсутності доказів щодо безспірності заявленої до стягнення заборгованості за договором.
На підставі зазначеного виконавчого напису нотаріуса, 05 січня 2022року приватним виконавцем виконавчого округу Херсонської області Баталіним Сергієм Сергійовичем відкрито виконавче провадження №68044225, в межах якого здійснювалися виконавчі дії по стягненню з позивача боргу в розмірі 94789,46 грн. На день звернення до суду з позовом у справі з боржника стягнуто 44222,11 грн., з яких 39292,83 грн. - кошти стягнуті на користь стягувача; 500,00грн. - витрати виконавчого провадження, 4429,28 грн. - основна винагорода виконавця.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 05січня 2024року (справа №766/6218/23) проведено заміну стягувача у виконавчому провадженні з ТОВ «Вердикт Капітал» на правонаступника в особі ТОВ «Дебт Форс».
Пославшись на незаконність виконавчого напису №94188, вчиненого 15 липня 2021року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, позивач просив визнати цей виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню; стягнути в порядку статті 1212 ЦК України з ТОВ «Дебт Форс» грошові кошти в розмірі 39292,83 грн. як такі, що отримані відповідачем без достатньої правової підстави; вирішити питання розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв'язку із наданням йому правової допомоги в розмірі 10500,00грн. та оплати судового збору за звернення до суду.
Зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 грудня 2024року позов ОСОБА_1 задоволений.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений 15 липня 2021року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною за №94188, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» заборгованості за кредитним договором в розмірі 94789,46 грн.
Стягнуто з ТОВ «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в сумі 39292,83 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10500,00грн. та витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з порушення приватним нотаріусом Грисюк О.В. порядку вчинення виконавчого напису за кредитним договором від 20 серпня 2014року як такого, що не посвідчений нотаріально та здійснення виконавчих дій приватним виконавцем по стягненню коштів з позивача на підставі незаконного виконавчого напису нотаріуса від 15 липня 2021року, з приводу чого безпідставно стягнуті кошти в розмірі 39292,83грн. підлягають поверненню набувачем на користь потерпілої особи.
Суд вважав доведеним розмір судових витрат в сумі 10500,00грн., понесених ОСОБА_1 по справі з приводу надання позивачу правничої допомоги в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТОВ «Дебт Форс», пославшись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду від 19 грудня 2024року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скарга мотивована законністю вчинення приватним нотаріусом оспорюваного виконавчого напису №94188 від 15 липня 2021року як такого, що відповідає до вимогам статті 87 Закону України «Про нотаріат», главі 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно яких нотаріуси вправі вчиняти виконавчі написи про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, зокрема з кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, а подані документи підтверджують безспірність заборгованості.
На думку скаржника, суд не зважив, що кредитором були подані нотаріусу усі необхідні документи, які підтверджували наявність безспірної заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, яка боржником не спростована.
Суд неправильно застосував до виниклих між сторонами правовідносин положення статті 1212 ЦК України та дійшов необґрунтованого висновку про можливість стягнення з товариства коштів, отриманих в ході виконавчого провадження, оскільки загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання. Оскільки між товариством та ОСОБА_1 існують договірні правовідносини, засновані на кредитному договорі, умови якого боржником належним чином не виконуються, а наявна заборгованість у добровільному порядку не погашається, то навіть при визнанні виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не підлягають поверненню боржнику кошти, які стягнуті з нього в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Суд неправомірно стягнув з ТОВ «Дебт Форс» на користь позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10500,00грн., не звернувши увагу на заперечення товариства щодо завищеного розміру цих витрат у нескладній справі із встановленою судовою практикою розгляду справ даної категорії, за відсутності доказів фактичної оплати наданих послуг.
Позиція інших учасників справи
У відзив на апеляційну скаргу адвокат Усенко А.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , просив скаргу ТОВ «Дебт Форс» залишити без задоволення, а рішення суду від 19 грудня 2024року без змін, пославшись на його законність та обґрунтованість та навівши доводи, які відповідають викладеній правовій позиції сторони позивача у позові.
Розгляд справи апеляційним судом
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Шелудько О.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Інші сторони до суду не з'явилися, причини неявки не повідомили. Про день, час та місце розгляду повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку судових повісток на електрону пошту сторін.
Згідно ст.372 ч.2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, пояснення адвоката Шелудько О.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
20 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» у простій письмовій формі укладено кредитний договір №490923017, за яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 16907,27грн., а останній зобов'язався повернути кредитні кошти в строк до 21 серпня 2019року та сплатити проценти в розмірі 39,9% річних за користування кредитом (а.с.44).
15 липня 2021 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис №94188, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал», як правонаступника АТ «АльфаБанк», заборгованість за кредитним договором №490923017 в розмірі 94789,46 грн. (а.с.43).
На підставі виконавчого напису нотаріуса №94188 від 15 липня 2021 року, постановою приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Баталіним С.С. відкрито виконавче провадження №68044225 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 94789,46 грн. (а.с.20).
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 05 січня 2024року у справі №766/6218/23 проведено заміну стягувача у виконавчому провадженні з ТОВ «Вердикт Капітал» на правонаступника в особі ТОВ «Дебт Форс» (а.с.22-36).
Постановами приватного виконавця від 16 лютого та 15 березня 2024року проведено заміну стягувача у виконавчому провадженні та звернуто стягнення на заробітну плату боржника (а.с.37-41).
Згідно довідки приватного виконавця №23994 від 22 липня 2024року, в межах виконавчого провадження станом на означену дату стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в загальному розмірі 44222,11 грн., з яких 39292,83 грн. - кошти на користь стягувача, 500 грн.- витрати виконавчого провадження, 4429,28 грн. - основна винагорода приватного виконавця (а.с.42).
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції і застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню
В постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17 в подібних правовідносинах суд зазначив наступне:
«Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон), порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
Судова практика з розгляду вимог про визнання виконавчих написів нотаріусів такими, що не підлягають виконанню як таких, що вчиненні стосовно кредитних договорів не посвідчених нотаріально є сталою та підтверджена, серед іншого постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021року у справі №910/10374/17 (пункти 77-95).
Ураховуючи, що між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 20 серпня 2014року був укладений кредитний договір в простій письмовій формі, а виконавчий напис нотаріуса вчинений 15 липня 2021року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання цього виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням нотаріусом умов вчинення виконавчого напису.
Щодо стягнення безпідставно набутих коштів
За результатами розгляду справи №201/6498/20 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2021року, аналізуючи подібні правовідносини, зазначив: «Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
'Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін
у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18».
Зваживши на наведене, суд першої інстанції правильно визначився з характером виниклих між сторонами правовідносин та обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення з ТОВ «Дебт Форс» на підставі статті 1212 ЦК України» коштів в розмірі 39292,83 грн. як таких, що отримані відповідачем без достатньої правової підстави в межах примусового виконання скасованого виконавчого напису нотаріуса.
Доводи апеляційної скарги про наявність між сторонами договірних відносин у зв'язку з укладенням кредитного договору, не виключають можливість застосування статті 1212 ЦК України, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів.
Посилання в апеляційній скарзі ТОВ «Дебт Форс» про застосування до спірних правовідносин висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 лютого 2020року у справі №910/13271/18, колегія суддів визнає нерелевантним, оскільки у зазначеній справі наявні висновки щодо неможливості застосування положень статті 1212 ЦК України до правовідносин з повернення коштів на підставі укладеного між сторонами договору, який згодом був розірваний, а не визнання документу, на підставі якого проводилося стягнення, таким що не підлягає виконанню, тобто мають різні правові наслідки.
Обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Матеріали справи свідчать, що 04 липня 2024року між ОСОБА_1 та адвокатом Усенком А.В. укладений договір про надання правової допомоги, предметом якого є надання клієнту правової допомоги, пов'язаної із захистом його прав і законних інтересів в судах усіх інстанцій. Для виконання умов цього договору адвокат надає консультації і роз'яснень з правових питань, здійснює збір та аналіз доказів та документів, складання та подання процесуальних та інших документів правового характеру (а.с.59-60).
На підтвердження понесених витрат в суді першої інстанції, позивач надав Акт здачі-приймання наданих послуг від 26 липня 2024року, який містить розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу із зазначенням виду правової допомоги - ознайомлення з документами та матеріалами, надання консультації; час витрачений адвокатом при наданні допомоги - 0,5 годин; вартість - 500,00грн.; складання позовної заяви, у тому числі робота помічника адвоката, пов'язана з формуванням пакету документів, відправка документів до суду - 4000,00грн. (2 години); складання заяви про забезпечення позову - 2000,00грн. (1година); складання адвокатських запитів на отримання копії виконавчого напису, кредитного договору, матеріалів виконавчого провадження - 4000,00грн. (2 години) та квитанцію до прибуткового касового ордеру про оплату позивачем вартості наданої правової допомоги в загальному розмірі 10500,00грн. (а.с.46,47).
Дослідивши наданий позивачем звіт про виконану адвокатом роботу від 26 липня 2024року, з урахуванням складності справи, принципів співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, переліку наданих послуг та обсягу робіт, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 10500,00грн. Доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.
За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, надана правильна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд
постановив :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 грудня 2024року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 14 квітня 2025року.
Головуючий : В.О. Бездрабко
Судді : Л.В. Базіль
Л.А. Приходько