Справа №522/5075/25
Провадження №2-а/522/236/25
14 квітня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд міста Одеси у складі:
головуючої - судді Косіциної В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
14 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, у якій позивач просить суд скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08 березня 2025 року №ЮР/981/1 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.
Ухвалою суду від 19 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження.
Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- належним чином засвідчену копію журналу обліку протоколів про адміністративні правопорушення, який містить відомості про реєстрацію матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- належним чином засвідчену копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за наслідками розгляду якої було винесено постанову про адміністративне правопорушення від 08.03.2025 року №ЮР/981/1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП;
- належним чином засвідчену копію виклику ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 25.10.2024 року, а також докази належного вручення зазначеного виклику;
- належним чином засвідчену копію наказу керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким стрільця 2-го відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_2 уповноважено на складання протоколів про адміністративне правопорушення.
Засідання по справі призначено на 31 березня 2025 року.
Ухвала суду від 19 березня 2025 року була доставлена до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_2 20 березня 2025 року, що підтверджується копією про доставку електронного листа.
Повістку на 31 березня 2025 року було доставлено до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_2 26 березня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Судове засідання, призначене на 31 березня 2025 року було відкладено на 14 квітня 2025 року у зв'язку із неявкою відповідача, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Повістка на 14 квітня 2025 року була доставлена до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_2 31.03.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Додатково, повістка на 14 квітня 2025 року, копія позову з додатками та копія ухвали суду від 19 березня 2025 року була вручена представнику ІНФОРМАЦІЯ_2 01 квітня 2025 року, про що свідчить відповідна відмітка на супровідному листі.
14 квітня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи без участі.
У судове засідання, призначене на 14 квітня 2025 року представник відповідача не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
У зв'язку з неявкою учасників справи, що були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання прийнято рішення здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4, 5 ст.250 КАС України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
07 березня 2025 року стрільцем 2-го відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_3 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 , з якого вбачається, що військовозобов'язаний - ОСОБА_1 порушив вимоги абз.2 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 21 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів - Додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30 грудня 2022 року, а саме, не прибув 25 жовтня 2024 року о 11 годині 00 хвилин за повісткою №571328 від 10 жовтня 2024 року для уточнення військово-облікових даних до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Про причини неявки протягом визначеного законодавством часу - не повідомив.
Постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08 березня 2025 року №ЮР/981/1, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 1 000 НМДГ, що становить 17 000,00 гривень.
У постанові вказано, що ОСОБА_1 порушив вимоги абз.2 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 21 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів - Додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30 грудня 2022 року, а саме, не прибув 25 жовтня 2024 року о 11 годині 00 хвилин за повісткою №571328 від 10 жовтня 2024 року для уточнення військово-облікових даних до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Про причини неявки протягом визначеного законодавством часу - не повідомив.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.
У ч. 2 ст. 77 КАС України вказано, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, закон покладає на відповідача обов'язок довести законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, направленого на переслідування особи позивача в порядку КУпАП.
У ч.3 ст.210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок), Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154.
За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 463/1352/16-а.
У вину ОСОБА_1 поставлено, зокрема, порушення у вигляді того, того, що він своєчасно, 25 жовтня 2025 року не прибув для уточнення даних за викликом.
Згідно п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду
Обов'язок з'являтися за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, що визначені у повістці виникають виключно у випадку, коли така повістка була вручена у встановленому законом порядку.
Особливості вручення повістки регулюються Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою КМУ від 16 травня 2024 р. № 560.
Згідно Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» №560 від 16.05.2024 року, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
У повістці зазначаються:
прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка;
найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку;
мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
місце, день і час явки за викликом;
підпис (кваліфікований електронний підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку, дата підпису;
реєстраційний номер повістки;
роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
У п.41 зазначеної постанови вказано, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Згідно п.47 Постанови, у разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.
Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.
Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Ухвалою суду від 19 березня 2025 року витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_2 належним чином засвідчену копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за наслідками розгляду якої було винесено постанову про адміністративне правопорушення від 08.03.2025 року №ЮР/981/1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП; належним чином засвідчену копію виклику ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 25.10.2024 року, а також докази належного вручення зазначеного виклику.
Проте, будь яка відповідь на виконання зазначеної ухвали - не надходила. Більше того, відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував факт належного вручення ОСОБА_1 повістки, зокрема, докази вручення під підпис, отримання повістки на установі поштового зв'язку, відмови від отримання відправлення або наявності відмітки про відсутність особи за сказаною адресою, або доказів того, що ОСОБА_1 відмовився від отримання повістки, про що складено відповідний акт.
Стаття 255 КУпАП, яка містить перелік осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення не містить норм, які б визначали уповноважених суб'єктів на складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтями 210, 210-1 та 211 КУпАП.
Наказ МОУ «Про затвердження Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» від 01.01.2024 № 3 містить положення про те, що уповноважені посадові особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, яким надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення (додаток 1) (далі - протокол), передбачені статтями 210, 210-1, 211 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), визначаються наказами керівників відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Тобто, працівник ТЦК ТА СП може складати протокол про адміністративне правопорушення лише за наявності наказу керівника відповідного ТЦК ТА СП, яким його уповноважено на складання протоколу.
Ухвалою суду від 19 березня 2025 року витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_2 належним чином засвідчену копію наказу, яким стрільця другого взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , солдата ОСОБА_4 уповноважено на складання постанов у справі про адміністративне правопорушення.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що стрілець другого взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , солдат ОСОБА_5 уповноважений наказом керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 складати протокол про адміністративне правопорушення - суду надано не було.
У статті 235 КУпАП міститься положення про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
КУпАП та наказ МОУ Про затвердження Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» від 01.01.2024 № 3 не передбачає права керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 делегувати повноваження щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення іншим особам, а тому, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється безпосередньо керівником ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, уповноважена на те особа повинна встановити склад адміністративного правопорушення.
Об'єкт адміністративного правопорушення - це сукупність суспільних відносин, що охороняються правовими нормами, тобто фактично це наявність правової норми яка забороняє здійснювати певні дії та передбачає відповідальність у випадку недотримання вимог цієї норми.
Об'єктивна ж сторона адміністративного правопорушення полягає у дії чи бездіяльності, що заборонені правовими нормами.
Суб'єктом такого правопорушення в даному випадку може бути конкретна осудна фізична особа, що досягла 16-річного віку.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності.
Тому, беручи до уваги те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про необхідність прибути 25 жовтня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військово-облікових даних, а також доказів на підтвердження того, що стрілець другого відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_5 уповноважений на складання протоколів про адміністративне правопорушення, у суду відсутня можливість встановити наявність у діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення, що передбачений ч.3 ст.210 КУпАП.
Притягнути до адміністративної відповідальності можна лише ту особу, яка вчинила дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення та яка є або може бути суб'єктом адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70).
Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Разом з тим, частиною 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Таким чином, на переконання суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача з метою запобігання порушення його прав та обов'язків, гарантованих Конституцією та законам України, а також забезпечення дотримання принципу презумпції невинуваності буде скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що інкріміноване ОСОБА_1 адміністративне правопорушення мало місце, суд вважає, що відповідачем не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 251, 252, 280, 288, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 9, 72-79, 139, 241, 242-246, 286, 293 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити частково.
Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 березня 2025 року №ЮР/981/1 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.210 КУпАП - закрити у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Текст рішення складено та підписано 14 квітня 2025 року.
Суддя Косіцина В.В.
14.04.25