Справа № 522/710/25
Провадження № 1-кп/522/761/25
15 квітня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого-судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024162510000240 від 24.02.2024 року, відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Вінницької області, Хмільницького району, с. Голодьки, громадянина України, українця, військовослужбовця військової служби, який перебуває на посаді інженера Департаменту забезпечення, військової частини «8 територіальний вузел», у військовому званні «старший лейтенант», з вищою освітою, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3
ОСОБА_3 відповідно до наказу був призначений на посаду інженера Департаменту забезпечення, військової частини «8 територіальний вузол», у військовому званні «старший лейтенант».
Відповідно до 65 Конституції України, захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов'язком громадян України та ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою майстерність, знати і виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Будучи військовослужбовцем старший лейтенант ОСОБА_3 , у відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Так, 24.02.2024, приблизно о 00 годині 07 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «Mercedes-Benz SLK 200», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався в темний час доби, по асфальтованому сухому дорожньому покриттю проїзної частини пр. Шевченко, зі сторони вул. Довженко в напрямку площі 10 Квітня, де організований двосторонній рух і проїзна частина має по дві смуги для руху у кожному напрямку, які між собою поділені дорожньою розміткою 1.3 та 1.5 згідно Правил дорожнього руху України. Рухаючись по пр. Шевченко, та не доїзжаючи площі 10 Квітня, водій ОСОБА_3 , рухаючись у крайній правій смузі для руху, ближче до бордюрного каменю, діючи з порушенням вимог п. 2.3 «б» та 12.3. «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - Правила), вкрай уважним не був, не стежив за дорожньою обстановкою і відповідно, при виникненні небезпеки для його подальшого руху, яку він об'єктивно спроможний та повинен був виявити у вигляді пішохода, який рухався у темпі спокійного кроку у зустрічному напрямку, а саме ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, ОСОБА_3 легковажно розраховував на їх відвернення, та своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки свого транспортного засобу, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , передньою правою частиною автомобіля. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішоходу, ОСОБА_8 спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку важкого ступеня обох гемісфер головного мозку, субарахноїдального крововиливу, забійної рани лобної ділянки справа, закритий багатоуламковий перелом великогомілкової кістки лівої гомілки у верхній, середній та нижній третині зі значним, зміщенням уламків, закритий перелом малогомілкової кістки лівої гомілки у нижній третині зі зміщенням уламків, забійно-рвана рана підколінної ділянки зліва, закрите пошкодження зовнішньої бокової зв'язки ділянки правого колінного суглобу, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Крім того, 24.02.2024, приблизно о 00:07 год., у водія ОСОБА_3 після вчинення ним дорожньо-транспортної пригоди, а саме після наїзду керованого ним автомобіля «Mercedes-Benz SLK 200», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_8 , виник раптовий злочинний умисел на зникнення з місця дорожньо-транспортної пригоди з метою уникнення відповідальності за вчинення кримінальне правопорушення та на завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, яку він сам своїми діями поставив в небезпечний для життя стан. ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який внаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, внаслідок безпорадного стану, маючи реальну можливість надати домедичну допомогу останньому, при цьому не маючи об'єктивних причин і підстав відмовитися від прийняття заходів з надання допомоги, маючи прямий умисел на завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані та позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, в місці наїзду на пішохода керований ним транспортний засіб не зупинив, заходів для надання домедичної допомоги потерпілому не вжив, бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги не викликав, про дорожньо-транспортну пригоду до органу чи підрозділу Національної поліції не повідомив, заходів для збереження слідів пригоди не вжив, прибуття на місце події поліцейських не чекав, а зник з місця пригоди, залишивши пішохода ОСОБА_8 в непритомному стані лежати на проїзній частині на місці події, тобто залишивши останнього без допомоги, хоча водій ОСОБА_3 був зобов'язаний вжити заходів з надання допомоги, оскільки його дії, пов'язані з управлінням транспортним засобом, передували тому, що життя ОСОБА_8 було поставлено під загрозу.
Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України, тобто завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, і мав змогу надати йому допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 свою провину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України визнав повністю, підтвердивши обставини вчиненого ним кримінальних правопорушень, як вони викладені в обвинувальному акті.
Представник потерпілого в судовому засіданні показав, що обвинуваченим частково відшкодовано шкоду в розмірі 120503,6 грн.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
За згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники процесу правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій не має, а також роз'яснює, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
Суд, з'ясувавши думку сторін кримінального провадження, роз'яснив сторонам кримінального провадження вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України і наслідки обмеження обсягу доказів, визнав недоцільним надавати оцінку дослідженим доказам, оскільки обвинувачений визнав свою провину в повному обсязі і не заперечує фактичних обставин, які вказані в обвинувальному акті, крім допиту обвинуваченого ОСОБА_3 відносно фактичних обставин справи, дослідженням тільки доказів, які характеризують особистість обвинуваченого. Обвинувачений ОСОБА_3 та інші учасники кримінального провадження погодилися з тим, щоб судовий розгляд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують особистість обвинуваченого. Йому було роз'яснено, що в даному випадку він позбавляється права оспорювати в апеляційному порядку фактичні обставини правопорушення.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ознаками ч. 2 ст. 286 КК України, яке кваліфікується за ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, та ознаками ч. 1 ст. 135 КК України, яке кваліфікується за ознаками: завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, і мав змогу надати йому допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_3 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає: щире каяття, вчинення злочину учасником бойових дій, добровільне часткове відшкодування завданого збитку потерпілому.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
З урахуванням сукупності вищезазначених обставин, які суд визнає, пом'якшуючими, при обранні ОСОБА_3 покарання у вигляді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, вважає за можливе застосувати до нього дію ст.ст. 75, ст. 76 ч. 1 п. 1, 2; ч. 3 п. 2 КК України, оскільки його виправлення і перевиховання можливі без ізоляції від суспільства.
Цивільний позов адвоката ОСОБА_7 в інтересах потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без розгляду, у зв'язку з тим, що цивільним позивачем було порушено процесуальний порядок пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні.
Питання про речові докази вирішується судом відповідно до ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта підлягають відшкодуванню відповідно до вимог ст.ст. 122, 124 КПК України.
Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі;
- за ч. 1 ст. 135 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_3 остаточно призначити покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.
Відповідно до вимог ст. 76 ч. 1 п. 1, 2; ч. 3 п. 2 КК України покласти на засудженого ОСОБА_3 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_3 не застосовувати.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення експертиз в розмірі 20601 (двадцять тисяч шістсот одна) гривні 04 копійки.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04.03.2024 року про арешт майна - скасувати.
Речові докази по справі: ДВД диск - зберігати у матеріалах кримінального провадження; автомобіль «Mercedes-Benz SLK 200», реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути ОСОБА_3 .
Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому.
Суддя Приморського
районного суду м. Одеси ОСОБА_1