Справа № 522/7314/25-Е
Провадження №2/522/5003/25
про відмову у відкритті провадження по справі
14 квітня 2025 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду міста Одеси Науменко А.В., дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди
07.04.2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивач посилається на наступні обставини.
Згідно з рішеннями Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року (справа №420/2120/21), 31 липня 2024 року (справа №420/19397/24) та 5 грудня 2024 року (справа №420/30089/24), що набрали законної сили, існує зобов'язання щодо виплати пенсійних коштів, яке передбачено ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Протиправна бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призвела до того, що станом на 28 лютого 2025 року перед Позивачем накопичилася заборгованість із виплати пенсії за період з 1 квітня 2019 року по 28 лютого 2025 року у розмірі 406?914,90 грн. Незважаючи на письмову досудову вимогу, висунуту Позивачем 24 березня 2025 року, яка вимагала добровільної виплати зазначеної суми протягом семиденного терміну, від Відповідача не надійшло жодної відповіді, що унеможливило добровільне врегулювання спору. Невиконання остаточних судових рішень, обов'язкових для державних органів відповідно до ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України, спричинило як матеріальну шкоду, що виявляється у вигляді нарахування інфляційних збитків та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання на підставіст. 625 ЦК України, так і моральну шкоду, яка випливає з систематичного порушення права Позивача на своєчасне отримання пенсійних виплат. Таким чином, Позивач вимагає стягнення з Відповідача суми у розмірі 233?457,15 грн за несплату пенсійних виплат та 116?728,58 грн як компенсацію моральної шкоди, що загалом становить 350?185,73 грн.
Предметом позову є стягнення з Відповідача грошового зобов'язання, що виникло внаслідок невиконання або несвоєчасної виплати пенсійних коштів за період з 1 квітня 2019 року по 28 лютого 2025 року на підставі рішення суду, а також компенсації моральної шкоди, завданої надмірно тривалою затримкою цього виконання.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
За наведеного правового регулювання,основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі №465/322/17 та в постанові Верховного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 674/22/17
За змістом частини третьої статті11та частини першої статті13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першоїстатті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У відповідності до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Таким чином, на правовідносини з приводу зобов'язання нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Частиною п'ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зобов'язання з нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Ураховуючи те, що спір щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, спір за позовними вимогами про нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2020 №219/11809/19-а(11-943апп19) зазначила, що спір, який виник у справі між позивачем та органом ПФУ як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону № 2050-ІІІ є публічно-правовим.
Суть та суб'єктний склад спірних правовідносин вказують на те, що заявлений у цій справі спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів КАС від 30.11.2023 року по справі № 335/8654/20 зроблено наступні висновки:
15. Спір виник щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду про стягнення на користь позивача з Управління соціального захисту населення недоплаченої щорічну одноразову допомогу на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат згідно зі статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2010 рік.
16. Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
20. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21 вирішувала питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов'язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення і дійшла таких висновків:
«37. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
38. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
40. ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.
41. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).
42. Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України…
43. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
64. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
65. Те, які саме приписи законодавства вважала застосовними до спірних правовідносин позивачка, і як вона їх тлумачила, не є визначальним для вирішення спору. Велика Палата Верховного Суду вкотре звертає увагу на те, що підставами позову є обставини, якими позивачка обґрунтувала її вимоги щодо захисту права, тоді як юридична кваліфікація цих обставин у позовній заяві та інших заявах по суті справи не обмежує суд у виборі норм права для вирішення спору. Незгода суду з наведеним позивачкою юридичним обґрунтуванням не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи самостійно здійснює юридичну кваліфікацію спірних правовідносин».
21. Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи, варто зауважити, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що стаття 625 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин про несвоєчасне виконання судового рішення є помилковими.»
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
В свою чергу, відповідно до вимог ст. 20 КАС України місцевим загальним судам, як адміністративним судам, підсудні:
1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;
2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничих виборчих комісій, дільничих комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;
3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.
Враховуючи наведене та те що вимоги позивача по даній справі саме є спором, який виникає за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовим, суд встановлює що є законні підстави для відмови у відкритті провадження по справі, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та відповідно до п.5 ч.1 ст. 19 КАС України підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Керуючись , ст. 255, ст. ст. 260-261 ЦПК України, суд, - -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження разом з позовними матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її проголошення.
Суддя А.В. Науменко