Провадження № 2/522/1828/25
Справа № 522/378/25-Е
14 квітня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Єрганінової К.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення суми страхового відшкодування,
Позивач 08.01.2025 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Приватного акціонерного товариства «Альфа-Гарант» про стягнення суми страхового відшкодування, а саме витрат на поховання у розмірі 15 655 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.12.2022 приблизно о 10 год. водій ОСОБА_2 , керуючи автопоїздом у складі тягача «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «Koegl» реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Степна в м.Одесі допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП пішохід, ОСОБА_3 від отриманих пошкоджень померла. Цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була забезпечена полісом АО №210411187 у ПАТ «Альфа-Гарант». ОСОБА_1 як особа, яка понесла витрати на поховання ОСОБА_3 звернулася до відповідача з заявою про виплату стразового відшкодування у розмірі фактичних витрат 31 310 грн. В досудовому порядку відповідач визнав подію страховою та перерахував на рахунок позивача 13.12.2024 страхове відшкодування у розмірі 31 310 грн. Відповідно до пояснень відповідача в телефонному режимі сума страхового відшкодування становить 50% відповідальності водія, пославшись на поділ страхового відшкодування навпіл, враховуючи, що винною особою шкода повністю відшкодована. Позивач не погоджується з розміром отриманого страхового відшкодування, адже шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується в повному обсязі, крім обстав непереборної сили та умислу потерпілого. Умисел чи груба необережність ОСОБА_3 не доведена.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09.01.2025 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 04.03.2025.
До суду 30.01.2025 надійшов відзив ТДВ «СК «Альфа-Гарант» згідно якого заперечують проти позову.
На обґрунтування відзиву зазначено, що в ході досудового розслідування було встановлено, що ДТП сталася внаслідок необережних дій самого пішохода, яка перетинала проїзджу частину у невстановленому для цього місці. В діях загиблої ОСОБА_3 наявна груба необережність, що виразилася у нехтуванні правилами дорожнього руху, що стало умовою виникнення та причиною настання ДТП, а тому розмір шкоди розраховується шляхом поділу відповідної суми на кількість осіб, винних у заподіянні шкоди.
У зв'язку з неявкою учасників справи у судове засідання 04.03.2025 розгляд справи було відкладено на 09.04.2025.
У судове засідання 09.04.2025 учасники справи не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Представник позивача ОСОБА_4 звернувся 10.01.2025 з заявою про розгляд справи без участі, у якій просив розглянути справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав. Також просив провести судове засідання в режимі відеоконференції у разі визнання судом необхідності надання додаткових пояснень з боку представника позивача. Суд не вбачає підстав для розгляду вимоги про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та приймає цю заяву як заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року близько 10:15 годин водій ОСОБА_2 керуючи автопоїздом у складі тягача «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «Koegl» реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Степна в м.Одесі в напрямку вулиці Стовпова допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , 1935 року народження, яка перетинала проїзну частину у невстановленому місці. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_3 загинула від отриманих травм. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022160000000883, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.12.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України було закрито, у зв'язку з відсутність складу кримінального правопорушення. Слідчим зазначено, що в діях водія автопоїзда невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України не вбачається. В ході проведення досудового розслідування встановлено, що ДТП сталася внаслідок необережних дій самого пішохода, яка не переконалася у відсутності небезпеки перетинала проїзну частину у не встановленому для цього місці (а.с.28-29).
Смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.13).
Причини смерті підтверджуються лікарським свідоцтвом про смерть №4478 від 28.12.2022 (а.с.15).
ОСОБА_1 29 грудня 2022 року уклала з КП «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» договір-замовлення на організацію та проведення поховання №098788, за умовами якого оплатила 802,70 грн (а.с.18).
ОСОБА_1 29 грудня 2022 року уклала з ФОП « ОСОБА_5 » договір-замовлення на поховання ОСОБА_3 . Вартість послуг склала 31 310 грн, які були сплачені позивачкою 29.12.2022 (а.с.17, 20).
06.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.11-12) та заявою про відшкодування витрат на поховання (а.с.25).
ТДВ «Альфа-Гарант» виплатило 10.12.2024 ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 16 056,35 грн (а.с.51).
Листом від 11.12.2024 ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомило ОСОБА_1 про виплату витрат на поховання у розмірі частини від понесених витрат у зв'язку з заподіянням шкоди кількома особами, зокрема необережних дій пішохода ОСОБА_3 (а.с.52).
Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з цим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі в редакції чинній на час виникнення правовідносин) страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Згідно із пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Стаття 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.
Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
Верховний суд у постанові від 26.04.2022 у справі №184/1461/20-ц дійшов висновку про те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Тому, саме на ТДВ «СК «Альфа-Гарант» покладено обов'язок з відшкодування витрат на поховання загиблого пішохода ОСОБА_3 .
Згідно ч.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Посилання представника відповідача на ч.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є безпідставним, адже такі положення застосування не підлягають, оскільки у статті йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність пішохода ОСОБА_3 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Таких висновків також дійшов Верховний суд у постанові від 10.01.2019 при розгляді справи №274/4882/17-ц.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Тож, ТДВ «СК «Альфа-Гарант» протиправно розділив розмір відшкодування витрат на поховання, сплативши лише 16 056,35 грн.
Недоплачена частина витрат складає 16 056,35 грн, однак позивач просить стягнути з відповідача залишок неперерахованого страхового відшкодування, пов'язаних з витратами на поховання у розмірі 15 655 грн, тому суд не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє позовні вимоги.
Згідно п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Тож, оскільки позивачка звільнена від сплатити судового збору, судовий збір у розмірі 1 211,20 грн слід стягнути з відповідача на користь держави.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами частин першої, другої, п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
03 січня 2025 року ОСОБА_1 та Адвокатське бюро «Синюк та партнери» уклали договір №1 про надання правової допомоги, відповідно до пр.4.1. якого вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок.
Пункт 4.2. Договору зазначає, що оплата за даним договором здійснюється не пізніш е3-х днів з моменту отримання клієнтом рахунку від адвокатського бюро (а.с.6-7).
Окрім договору до матеріалів справи не долучено доказів щодо витрат на правову допомогу.
У позові вказано, що докази витрат на правову допомогу будуть надані додатково, однак за умовами договору, оплата вартості послуг адвоката вже здійснена позивачкою, а за час розгляду справи в суді таких доказів представником позивача представлено не було.
При тому, у позові відсутність відмітки про те, що докази понесених витрат на правову допомогу будуть надані протягом 5 днів після проголошення рішення.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що в частині вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 8 000 грн слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення суми страхового відшкодування - задовольнити.
Стягнути з товариства додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код ЄДРПОУ 32382598, м.Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) недоплачену частину витрат на поховання у розмірі 15 655 (п'ятнадцять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) гривень.
Стягнути з товариства додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код ЄДРПОУ 32382598, м.Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26) на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
У стягненні витрат на правову допомогу - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 14 квітня 2025 року.
Суддя: В.Я. Бондар