Справа № 522/8657/24
Провадження № 2/522/3131/25
(заочне)
19 березня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Морозовій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення 3 %, інфляційних збитків, -
Позивач 31.05.2024 року звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути 3 %, інфляційних збитків у відповідності до ст. 625 ЦК України на загальну суму 689699,64 гривень та суму судового збору.
В обґрунтування позову, посилається на те, що між відповідачем та ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» був укладений кредитний договір № 167/07ф від 08.06.2007 року, відповідно до якого ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» надав йому кредит у сумі 110000,00 доларів США, зі сплатою 13,5% річних. Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 13.11.2018 року по справі №522/8040/18 стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості за Кредитним договором №167/07ф від 08.06.27 року в розмірі 7 472 199,68 грн. та судовий збір. Рішення відповідачем не було виконано, заборгованість не сплачена, тому у позивача, як такого, що набув права вимоги за кредитним договором, згідно договору про відступлення прав вимоги до позичальника виникло право на звернення з даним позовом.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2024 року цивільну справу прийнято до провадження та призначено судове засідання.
В судові засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, звернувся до суду із заявою про розгляд справи без участі, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та не заперечував проти винесення заочного рішення.
Відповідач в судові засідання не з'являвся, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, проте судова повістка повернулася до суду з відміткою АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою». Заяви про відкладення розгляду справи не надав, причини неявки не повідомив. Відзив до суду не надходило.
Відповідно до ч.ч. 7,8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України за згодою позивача суд постановив заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 08 червня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 167/07ф (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Позичальнику було надано кредит в іноземній валюті в сумі 110 000.00 (сто десять тисяч) доларів США, для придбання нерухомості. Кредитні кошти надавалися строком до 07 червня 2027 року. За користування кредитними коштами встановлювалась плата в розмірі 13,5 % річних, при умові не виконання Позичальником п. 2.7.1.2 та 2.7.1.3. кредитного договору плата за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі 27 % річних.
З матеріалів справи слідує, що взяті на себе зобов'язання Банком були виконані в повному обсязі. У свою чергу зобов'язання ОСОБА_1 за Кредитним договором належним чином виконані не були. Через невиконання відповідачем зобовязань станом на 10.01.2018 року ОСОБА_1 мав непогашену заборгованість перед ПАТ "ВіЕйБі Банк" в розмірі 7 472 199,68 грн.
Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 13.11.2018 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнуто із ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 09.10.1996р. Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області) на користь Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк»),суму заборгованості за Кредитним договором №167/07ф від 08.06.2007 року в розмірі 7 472 199.68 грн., а також на користь держави суму судового збору в розмірі 112 082,99 гривень.
Надалі, 28.11.2019 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги №212009, відповідно до якого ПАТ «ВіЕйБі Банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту №167/07ф.
14 лютого 2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про заміну сторони у виконавчому провадженні по справі №522/8040/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Замінено вибулого стягувача Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749, адреса: вул. Кудрявський Узвіз, 5-Б, м.Київ, 04053) у справі №522/8040/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №167/07ф.
В подальшому, 09.11.2020 року по справі № 522/8040/18 був виданий виконавчий лист (а.с. 14).
Оскільки рішення суду не було виконано, заборгованість не сплачена, то позивач, як новий кредитор, згідно договору про відступлення прав вимоги до позичальника, звернувся до суду з позовом про стягнення 3% річних, інфляційних збитків, на підставі ст. 625 ЦК України.
Так, відповідно до розрахунку заборгованості приведеному в позовній заяві, станом на 30.04.2024 року заборгованість ОСОБА_1 за ставкою 3% складає 161116,93 гривень; сума заборгованості за інфляційними витратами складає 528582,71 гривень. Загальна сума заборгованості 689699,64 гривня.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого:
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Судом встановлено, що заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.11.2018 року у справі № 522/8040/18, яке досліджувалося судом, зокрема і відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, в апеляційному порядку не оскаржувалося, заява про перегляд заочного рішення відповідачем не подавалася. У зв'язку з цим заочне рішення набрало законної сили 25.12.2019 року. Заочним рішенням була встановлена заборгованість у розмірі 7472199,68 гривні.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Ст. 105 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) зазначила, що натуральним зобов'язанням є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.
Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20).
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1 ст. 267 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (ст. 625 ЦК України).
Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: 1) натуральним зобов'язання (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; 2) задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності; 3) законодавець в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності; 4) очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги; 5) приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20).
Судом встановлено, що позивач маючи статус кредитора, не реалізовав своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом, втративши своє право вимоги на примусове виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред'явлення до виконання рішення суду).
Тому суд вважає, що зобов'язання відповідача є задавненим, в зв'язку з чим набуло характеру натурального зобов'язання.
Як вбачається з встановлених обставин, що заборгованість в порядку ст. 625 ЦК України, була нарахована позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов'язанні, суд вважає, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку.
Тому у кредитора, для охорони інтересів боржника, була можливість пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20.
Такі ж правові підходи також застосовано, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі № 753/369/21 (провадження № 61-5785св23), що свідчить про сталість судової практики з питання застосування ст. 625 ЦК України у натуральному зобов'язанні.
Окрім цього, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Обґрунтовуючи право на стягнення заборгованості, позивач надав суду копію Кредитного договору № 167/07ф від 08.06.2007 року укладеного між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та відповідачем, копію додаткової угоди № 01 до кредитного договору № 167/07ф від 08.06.2007 року від 08.06.2007 року укладеної між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та відповідачем, графік погашення кредиту ОСОБА_1 , копію додаткової угоди № 02 до кредитного договору № 167/07ф від 08.06.2007 року від 28.08.2008 року укладеної між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та відповідачем, копію додаткової угоди № 02 до кредитного договору № 167/07ф від 08.06.2007 року від 21.11.2008 року укладеної між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та відповідачем, копію з ЄДРСР заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.11.2018 року по справі № 522/8040/18, копію Виконавчого листа, виданого 09.11.2020 року Приморським районним судом м. Одеси по справі № 522/8040/18 строк пред'явлення якого до виконання - 25.12.2022 року, копію Ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 14.02.2020 року по справі № 522/8040/18 про заміну вибулого стягувача - ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на його правонаступника - ТОВ «Вердикт Капітал», статут ТОВ «Вердикт Капітал», свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Кредекс Фінанс», копію протоколу № 01/08-2018 загальних зборів учасників ТОВ «Кредекс Фінанс», копію протоколу № 31/05-2019 загальних зборів учасників ТОВ «Вердикт Капітал», копію наказу № 26-К від 03.06.2019 року, копію свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «Вердикт Капітал» та виписку з ЄДР ТОВ «Вердикт Капітал», копію протоколу № 15-11/21 загальних зборів учасників ТОВ «Вердикт Капітал» від 15.11.2021 року та розрахунок заборгованості.
З наданих позивачем документів вбачається, що достовірних доказів, які б вказували на існування у відповідача перед новим кредитором заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять. У справі немає, копій вимоги до відповідача про погашення заборгованості, ні копії документу, на підтвердження повідомлення боржника про відступлення права грошової вимоги до позивача, а ні документу (довідки, виписки по рахунку тощо) про ненадходження від відповідача грошових коштів відповідно до ст. 1082 ЦК України для виключення подвійного стягнення з урахуванням давності укладених договорів та відсутності відомостей про відкриття/закриття виконавчого провадження з примусового виконання заочного рішення суду та виданого на його підставі виконавчого листа.
Сам лише бездоказовий факт констатації наявності заборгованості не може слугувати підставою для задоволення позову. Перехід права вимоги та формалізація певного розміру заборгованості у Договорі про відступлення прав вимоги, не звільняє ТОВ «Вердикт Капітал» від доказування наявності у ОСОБА_1 заборгованості та її розміру на момент звернення до суду. ОСОБА_1 не є стороною Договору про відступлення прав вимоги та його обґрунтованість ним не перевірявся. Водночас, позивачем до позову не долучено копію Договору про відступлення прав вимоги.
Також, слід зауважити, що позивач ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся до суду з даним позовом лише 31.05.2024 року, хоча за ухвалою суду стягувач був замінений на ТОВ «Вердикт Капітал» ще 14.02.2020 року та наділений правом грошової вимоги до відповідача.
Крім того, посилання позивача на триваючість правопорушення, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки рішення суду було заочним, тобто винесене за відсутності відповідача, що свідчить про його необізнаність про наявність боргу, його розмір, а позивачем не підтверджено повідомлення боржника про відступлення права грошової вимоги до позивача та не доведено направлення вимоги до відповідача про погашення заборгованості.
Про те, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову йдеться у Постанові ВСУ від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах- зазначає Суд. Окрім цього Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно вимог ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року по справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) визначено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) та ін.).
За таких обставин, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Крім того, з огляду на положення ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем при поданні позову відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 207, 625, 638, 640, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 266, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення 3 %, інфляційних збитків - залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст рішення складено та підписано 04 квітня 2025 року.
Суддя