Справа № 602/1117/24Головуючий у 1-й інстанції Наумчук В.А.
Провадження № 22-ц/817/363/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
15 квітня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу № 602/1117/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», інтереси якого представляє Гнатишак Олег Володимирович на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 січня 2025 року, ухваленого суддею Наумчук В.А., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
у листопаді 2024 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування вимог вказує на те, що 01.10.2023 між банком та позичальником укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 52 400,00 грн строком на 36 місяців із встановленням річної відсоткової ставки 18%.
Відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з чим станом на 29.09.2024 утворилась заборгованість у розмірі 51 293,76 грн, що складається із заборгованості за тілом кредита - 46 577,76 грн та заборгованості за відсотками - 4 716,00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.
Разом із заборгованістю за договором позики позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 гривень.
Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 січня 2025 року позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» суму заборгованості за кредитним договором б/н від 01.10.2023 у розмірі 17 816,04 грн (сімнадцять тисяч вісімсот шістнадцять гривень 04 копійки).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 841,30 грн (вісімсот сорок одну гривню 30 копійок).
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», інтереси якого представляє Гнатишак О.В., просить скасувати рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 січня 2025 року в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення про задоваолення заявлених вимог, вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник заявника зазначив, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні решти вимог помилково вказав, що позовна вимога банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в повному обсязі не може вважатися обґрунтованою, оскільки кредит надано банком позичальнику на споживчі цілі, про що вказано у тексті кредитного договору з посиланням на положення Закону №1734-VIII.
Вказав, що сторони договору встановили спеціальний порядок зміни строку виконання кредитного зобов'язання за умови настання відповідних обставин, на що не звернув уваги суд та прийшов до помилкового висновку.
З наявної в матеріалах справи виписки вбачається, що за період з 01.10.2023 по 01.10.2024 (12 місяців) відповідачем внесено платежів за кредитним договором у загальній сумі 8 966,24 грн, тоді як умовами кредитного договору, сума внесена на виконання його умов мала складати 26 898,72 грн (2241,56 х 12).
Окрім того, доведеною є та обставина, що сума несплачених платежів становить: 26 898,72 грн - 8 966,24 грн. = 17 932,48 грн, а кількість місяців прострочення: 17 932,48 грн / 2241,56 грн = 8 місяців (* 30 днів = 240 днів).
Також, вказують, що згідно з п. 4.9 договору сторони домовилися про те, що цей договір, в частині настання прав та обов'язків сторін щодо надання банком та повернення позичальником кредиту зі сплатою процентів на користь банку, укладається під відкладальною обставиною. Сторони встановили, що відкладальною обставиною за цим договором є порушення позичальником зобов'язань з повернення кредиту (його частини), що триває протягом 180-ти календарних днів з дати прострочення цього зобов'язання. Наслідком настання відкладальної обставини є виникнення зобов'язання позичальника не пізніше 180-го календарного дня повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, неустойку та інші платежі відповідно до умов цього договору.
Отже, факт настання прострочення виконання зобов'язань тривалістю 180 днів та більше є самостійною підставою виникнення обов'язку позичальника здійснити повне погашення кредитного договору без отримання вимог кредитора із встановлення строку виконання вимоги, адже такий настав на 180 день допущення прострочення.
Зазначив, що прострочення становить вже понад 240 днів, тому не є передчасною вимога АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення всієї заборгованості, сформованої на дату заявлених вимог згідно розрахунку заборгованості.
Строк виконання кредитного зобов'язання сторонами змінено у встановленому законом порядку та доведено, що є підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не поступав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що заявником фактично оскаржується рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16.01.2025 в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 13 100,04 грн, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом - не перевіряється.
Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене, розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 04 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 22-32).
У заяві відповідач, серед іншого, погодився з використанням такого способу простого електронного підпису як ОТР-пароль при наданні банком будь-яких послуг клієнту, в т.ч. укладення між сторонами кредитних договорів (п.3 Заяви).
В подальшому, 01 жовтня 2023 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений кредитний договір №б.н., який підписаний відповідачем ОТР-паролю, визначено істотні умови кредитування, а саме: тип кредиту- строковий кредит, сума кредиту - 52 400 грн, строк кредитування 36 міс, процентна ставка - 1,5% сплачується щомісячно від загальної суми кредиту (18% річних), тип процентної ставки-фіксована, загальні витрати за кредитом - 28 296, 00 та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом - 80 696,00 грн, та реальна річна процентна ставка 35,2% річних, порядок повернення кредиту щомісяця рівними частинами згідно графіку платежів (а.с.33-41).
Зі змісту п. 2.1 Кредитного договору вбачається, що Банк зобов'язався надати позичальнику строковий кредит на споживчі цілі, а саме відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у розмірі визначеному договором в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни.
Додатком № 1 до кредитного договору від 01.10.2023 є графік платежів, яким встановлено періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом і комісії та який підписаний простим електронним підписом.
Згідно з графіком платежів суми платежів розраховані на 36 місяців, розмір щомісячного платежу за кредитом 2241,56 грн: у т.ч. за тілом кредиту 1455,56 грн, проценти за користування кредитом 786,00 грн, дата останнього платежу 01.10.2026(а.с.42-43).
Крім того, в матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту, (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)), у якому містяться аналогічні умови щодо суми, строку кредиту, процентів та загальні витрати за кредитом (а.с.44-46).
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , долученої до матеріалів справи встановлено, що 01.10.2023 ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , 01.10.2013 встановлено кредитний ліміт 52 400,00 грн (а.с.21).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі 52 400 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором, довідкою від 01.10.2024 та випискою за кредитним договором (а.с.20-21).
Так, з наданої позивачем виписки убачається, що за період з 01.10.2023 по 01.10.2024 (за 12 місяців) відповідачем внесено платежів за кредитним договором у загальній сумі 8966,24 грн.
Разом з тим відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання за договором, унаслідок чого, виникла прострочена заборгованість, яка станом на 29.09.2024 складає 51 293,76 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 46 577,76 гривень; заборгованість за простроченими відсотками 4716,00 гривень.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами ті обставини, що строк виконання кредитного зобов'язання змінено у встановленому законом порядку і що у позичальника виник обов'язок достроково повернути кредитні кошти в повному обсязі. Суд вважав, що права позивача в частині повернення частини кредиту, строк сплати якого станом на дату подання позову не настав, не порушені, тому вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 щодо стягнення всієї суми заборгованості достроково є передчасними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, зазначила, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів, встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Отже, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Враховуючи, що положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, втратили чинність, відтак після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Матеріали справи підтверджено, що за умовами кредитного договору № б/н від 01 жовтня 2023 року передбачено, що банк зобов'язався надати позичальнику строковий кредит на споживчі цілі, а саме відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у розмірі визначеному договором в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни. (п.2.1 кредитного договору), а тому на дані кредитні правовідносини поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Умовами п. 3.2.3 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язався повністю повернути кредит у строк кінцевої дати повернення кредиту відповідно до графіку, а за п.3.3.2 цього ж договору банк, при настанні будь-якої з таких подій: неотримання від позичальника згоди на зміну процентів з користування кредитом, зміни періодичності порядку сплати платежів за кредитом; порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами видачі та погашення кредиту; порушення цільового використання кредиту (використання кредитних коштів на комерційну, підприємницьку, інвестиційну діяльність, тощо); порушення кримінального провадження щодо позичальника; встановлення відомостей, наданих позичальником банку, такими, що не відповідають дійсності; наявність судових рішень, що набрали чинності про стягнення грошових коштів з поточного рахунку позичальника, наявність арешту на поточних рахунках, що належить позичальнику, наявність платіжних вимог про примусове списання та інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальнику кредит не буде повернуто вчасно, банк, на свій розсуд має право змінити умови видачі та надання кредиту та вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі шляхом надсилання повідомлення (а.с.33-36 зворіт).
У справі, яка переглядається судом встановлено, що відповідно до положень п.1 кредитного договору від 01 жовтня 2023 року: строк кредитування становить 36 місяців.
Отже, за умовами договору сторони встановили строк кредитування до 01 жовтня 2026 року, однак 25 листопада 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» достроково звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 51 293,76 грн.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту відповідачу та відсутні також докази отримання такої вимоги останнім.
Таким, чином установивши, що умовами кредитного договору було передбачено порядок направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, (пункт 3.3.2 договору), а також ч.4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» однак позивач не надав належних доказів виконання зазначених вимог, при цьому відсутні також докази отримання такої вимоги відповідачем, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для дострокового стягнення із відповідача усієї суми заборгованості за кредитним договором.
Разом з тим, згідно з графіком платежів, що є Додатком № 1 до кредитного договору від 01.10.2023 «Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором», зі змісту якого вбачається, що сума кредиту 52 400 грн, строк кредиту - з 01.10.2023 по 01.10.2026 року, сума кредиту розрахована на 36 місяців, розмір щомісячного платежу за кредитом 2241,56 грн: у т.ч. за тілом кредиту 1455,56 грн, проценти за користування кредитом 786,00 грн (а.с.42-43).
Як вбачається із даного графіку платежів, станом на дату звернення позивача до суду (25.11.2024) у відповідача виникло зобов'язання сплатити чергові платежі за тілом кредиту за період з 01.10.2023 по 01.11.2024 (13 міс.) на суму 18922,28 грн (1455,56 грн х 13).
З доданих до позовної заяви виписки та розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с.20-21 зворіт) убачається, що всього коштів за цим кредитом за період з 01.10.2023 по 01.10.2024 було внесено позичальником в сумі 8966,24 грн, з яких банком на виконання умов договору зараховано за тілом кредиту 5822,24 грн.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредита підлягають задоволенню в сумі 13100,04 грн (18922,28 - 5822,24) та за нарахованими відсотками - 4716,00 грн.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги, що згідно п.4.9 договору факт настання прострочення виконання зобов'язань тривалістю 180 днів та більше є самостійною підставою виникнення обов'язку позичальника здійснити повне погашення кредитного договору без отримання вимог кредитора із встановлення строку виконання вимоги, адже такий настав на 180 день допущення прострочення, безпідставними з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, що пунктом 3.3.2 кредитного договору сторони погодили, що при настанні передбачених цим пунктом обставин, має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі шляхом надсилання повідомлення. Тобто сторони в кредитному договорі передбачили, що обов'язок з дострокового повернення кредиту у позичальника виникає після надсилання банком письмового повідомлення про таку вимогу.
Разом з тим, згідно з згідно п. 4.9 Договору сторони домовилися про те, що цей договір, в частині настання прав та обов'язків сторін щодо надання банком та повернення позичальником кредиту зі сплатою процентів на користь банку, укладається під відкладальною обставиною. Сторони встановили, що відкладальною обставиною за цим договором є порушення позичальником зобов'язань з повернення кредиту (його частини), що триває протягом 180-ти календарних днів з дати прострочення цього зобов'язання. Наслідком настання відкладальної обставини є виникнення зобов'язання позичальника не пізніше 180-го календарного дня повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, неустойку та інші платежі відповідно до умов цього договору.
Колегія суддів звертає увагу, що за змістом ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування'в разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Тобто, вказаною нормою Закону встановлено обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Таким чином, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги вказаної статті, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту.
За вказаних обставин, правових підстав для застосування позивачем п.4.9 кредитного договору до спірних правовідносин, що виключає попереднє письмове повідомлення відповідача не має, оскільки суперечить визначеній ч.4 ст.16 ЗУ «Про споживче кредитування», яка встановлює обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Порушення позивачем визначеного ЗУ «Про споживче кредитування» порядку направлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту відповідачу та отримання такої вимоги останнім, не може мати наслідком покладення на відповідача тягаря дострокового погашення усієї суми заборгованості за кредитним договором.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні судового рішення про часткове задоволення позовних вимог були належним чином оцінені наведені сторонами доводи й подані докази, об'єктивно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», інтереси якого представляє ОСОБА_2 , слід залишити без задоволення, а рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 січня 2025 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
У силу ст.141 ЦПК України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді покласти на АТ КБ «ПриватБанк» в межах понесених ним сум.
Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується стягнення заборгованості, ціна позову у якій не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», інтереси якого представляє Гнатишак Олег Володимирович - залишити без задоволення.
Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 січня 2025 року- залишити без змін.
Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» в межах понесених ним сум.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: О.З.Костів М.В.Хома