"12" грудня 2007 р.
справа № 20-7/386
За позовом: Державного підприємства «Конструкторське бюро радіозв'язку»
(99053, м. Севастополь, вул. Вакуленчука, 29)
до відповідача: Аудиторської фірми «Бізнес-Аудит»
(99011, м. Севастополь, вул. Новоросійська, 51-5)
третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю «Герцог Люк»
яка не заявляє (м. Київ-21, вул. Інститутська, 25)
самостійних вимог (01023, м. Київ, вул. Басейна, 12, кв. 22)
на предмет спору, на (99008, м.Севастополь, вул. Катерна, 45а)
стороні відповідача: (01023, м. Київ, вул. Басейна, 12/1 кв. 22)
про визнання недійсним аудиторського висновку з питання підтвердження невідокремлених поліпшень орендованого майна (вих.№62/3 від 26.12.2003), наданого відповідачем,
Суддя Г.П. Ілюхіна
Представники сторін:
Від позивача - Вашеняк С.В., представник, довіреність № 04/151-187 від 23.04.2007,
Від відповідача - Барабін Д.В., представник, довіреність б/н від 27.11.2007;
- Кулешова Н.В., директор, довідка № 16-2/2977 від 15.11.2007
Від третьої особи - Кочергіна Ю.М., представник, довіреність б/н від 03.10.2007;
Суть спору:
05.11.2007 (вх.№3769) Державне підприємство «Конструкторське бюро радіозв'язку» звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовними вимогами до Аудиторської фірми «Бізнес-Аудит» про визнання недійсним аудиторського висновку з питання підтвердження невідокремлених поліпшень орендованого майна (вих.№62/3 від 26.12.2003), наданого відповідачем, з посиланням статті 203, 215, 261 Цивільного кодексу України, Порядок оцінки орендованого майна, що містить невідокремлені поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації», затверджений Наказом Фонду державного майна України № 377 від 27.02.2004.
Ухвалою суду від 08.11.2007 порушено провадження по справі, в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Герцог Люк» (арк. с. 1-2).
Відповідач в відзиві на позов (вх.№52188) позовні вимоги не визнав по мотивам, викладеним в ньому, основні з яких полягають в тому, що аудиторський висновок складено у відповідності з вимогами діючого законодавства; висновок про ідентифікацію поліпшень орендованого нерухомого майна готує саме суб'єкт оціночної діяльності на підставі аудиторського висновку, як на підтверджуючий документ; позивач не довів порушень його прав саме аудиторським висновком; аудиторський висновок не є правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, тому не може бути визнаний недійсним в порядку статті 215 Цивільного кодексу України (арк.с.67-69).
В судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, суд встановив:
Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
- спорів про приватизацію державного житлового фонду;
- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство.
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України. Одним з таких способів, як указано у пункті 10 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частина друга статті 20 Господарського кодексу України серед актів, визнання незаконними яких передбачено статтею 16 Цивільного кодексу України, як спосіб захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів встановлює, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права і законні інтереси суб'єкта господарювання або споживача. Тобто за змістом вказаної норми господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.
Обраний позивачем засіб захисту права не відповідає статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якими засоби захисту права є видами матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді. Разом з тим, законодавство не встановлює, що будь-який з цих засобів захисту права може бути використаний під час будь-якого судового розгляду. Позовні (матеріально-правові) вимоги повинні відповідати суті правопорушення, якщо воно наявне. Обраний спосіб захисту права має кореспондувати з характером допущеного невизнання, оспорювання або порушення права. У відносинах між позивачем та відповідачем суд не виявив будь-якого порушення права позивача, якому кореспондує обраний ним спосіб захисту права.
Юридичним актом є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.
Акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані. Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими оргаами (далі акти) залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України (254к/96-ВР), відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Не можуть оспорюватися в господарському суду акти ревізій, документальних перевірок, різного роду листи, інформації, роз'яснення, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру для виконання.
У разі надходження заяв про визнання недійсними вищезазначених актів, господарський суд повинен відмовити у їх прийнятті з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України, а у разі помилкового прийняття позову -припинити провадження у справі згідно з пунктом 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний аудиторський висновок - є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача з визначених питань та не є актом державного чи іншого органу.
Аналіз матеріалів справи, дозволяє дійти висновку про те, що аудиторський висновок не є юридичним актом, здійсненим в рамках адміністративно-правових (акт державного та іншого органу) та цивільно-правових відносин, оскільки не породжує права та обов'язки як для особи, яка його видала, так і для інших осіб, і отже, сам по собі, не може порушувати права або законні інтереси особи.
Висновки, вказані в аудиторському висновку мають юридичне значення тільки після того, як державний орган, установа, організація приймуть рішення, керуючись на висновках, викладених в ньому і вчинять дії, спрямовані на зміну цивільних прав і обов'язків. В даному випадку підлягають оскарженню рішення і дії державного органу, установи, організації, прийняті на підставі висновків, викладених в аудиторському висновку.
При викладених обставинах, провадження по справі про визнання недійсним аудиторського висновку з питання підтвердження невідокремлених поліпшень орендованого майна (вих.№62/3 від 26.12.2003), наданого відповідачем підлягає припиненню в порядку пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, так як спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, так як оспорюваний документ не є актом в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтею 20 Господарського кодексу України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статтею 12, пунктом 1 частини першої статті 80, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ухвалив:
1. Провадження у справі № 20-7/386 за позовом Державного підприємства «Конструкторське бюро радіозв'язку» до Аудиторської фірми «Бізнес-Аудит» про визнання недійсним аудиторського висновку з питання підтвердження невідокремлених поліпшень орендованого майна (вих.№62/3 від 26.12.2003), наданого відповідачем припинити.
Суддя Г.П. Ілюхіна