Справа № 541/1999/24 Номер провадження 22-ц/814/1671/25Головуючий у 1-й інстанції Максименко Л.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
14 квітня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах: головуючого - судді Карпушина Г.Л.; суддів Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 січня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У травні 2024 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулось до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на їхню користь заборгованість за договором № 464684-КС-007 про надання кредиту від 05.01.2024 року у розмірі 231382,58 грн, яка складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту 75 000,00 грн, суми прострочених платежів по процентах 145132,58 грн та суми прострочених платежів за комісією 11250,00 грн , а також вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування позову вказувало, що 05.01.2024 року між сторонами було укладено договір про надання кредиту № 464684-КС-007 в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правил про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця. Згідно договору позичальник отримав кредит у розмірі 75 000 грн строком на 113 днів (16 тижнів) до 26.04.2024 року на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі зниженої процентної ставки 0, 52318296 % (фіксована ставка).
Вказувало, що свої зобов'язання за договором кредиту виконало в повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти шляхом перерахування їх на банківську карту позичальника, що була вказана при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, натомість відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за вищевказаним договором по поверненню кредитних коштів та супутніх платежів, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка станом на 26.05.2024 року становить 231382,58 грн.
Враховуючи викладене прохали задовольнити вимоги в повному обсязі.
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 січня 2025 року позов ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» суму заборгованості за кредитним договором № 464684-КС-007 в розмірі 231 382, 58 грн., з яких:75 000, 00 грн. - суми прострочених платежів по тілу кредиту; 145 132, 58 грн. - суми прострочених платежів по процентах; 11 250, 00 грн. - суми прострочених платежів за комісією.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Пузін Д.М. подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову слід відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що районним судом ухвалено рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки не підлягають нарахуванню відсотки після закінчення строку дії договору. Окрім того вказує, що на час діє воєнного стану заборонено нараховувати неустойку (штраф, пеню) за прострочення зобов'язання, яке передбачено відповідним договором.
Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи сторони та їх представники, будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, зважаючи на ненадання представником відповідача доказів, які б підтверджували його зайнятість в розгляді іншої справи, не знайшла підстав для задоволення клопотання останнього про відкладення розгляду справи, та прийняла рішення про можливість розгляду справи у відсутність учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05.01.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 464684-КС-007 в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правил про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця. Згідно договору позичальник отримав кредит у розмірі 75 000 грн строком на 113 днів (16 тижнів) до 26.04.2024 року на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі зниженої процентної ставки 0, 52318296 % (фіксована ставка).
Також встановлено, що ТОВ «БІЗПОЗИКА» 05.01.2024 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 464684-КС-007 про надання кредиту.
05.01.2024 року ОСОБА_1. прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 464684-КС-007 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. ТОВ «БІЗПОЗИКА» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-9351 на номер телефону НОМЕР_1 , що зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, котрий боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 05.01.2024 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 464684-КС-007 про надання кредиту підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
05.01.2024 року позивач надав відповідачу кредит у розмірі 75 000 грн, перерахувавши на банківську картку ОСОБА_1. № НОМЕР_2, чим виконав свої зобов'язання у повному обсязі.
Разом з тим, до теперішнього часу боржник свої зобов'язання за кредитним договором № 464684-КС-007 про надання кредиту належним чином не виконав, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.
Згідно розрахунку заборгованості за Договором № 464684-КС-007 заборгованість станом на 26.05.2024 року складає 231 382, 58 грн, що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 75 000, 00 грн., суми прострочених платежів по процентах - 145 132, 58 грн., суми прострочених платежів за комісією - 11250, 00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що факт укладення кредиту підтверджений належними та допустимим доказами, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.
Колегія суддів вважає такий висновок районного суду вірним не в повному обсязі з наступних підстав.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України в становлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 1статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
При цьому, в ч. 1ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Вірно встановивши обставини по справі та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність позивачем як факту укладання договору, так і отримання позичальником ОСОБА_1 грошових коштів на погоджених нею умовах фінансового кредиту шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та не виконання останньою свого обов'язку по своєчасному поверненню кредитних коштів.
Поряд з тим, колегія суддів не погоджується з розміром нарахованих процентів, які згідно з висновком суду підлягають стягнення з відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається, що сума нарахованих відповідачу процентів становить 145132,58 грн.
Відповідно до матеріалів справи встановлено, що строк дії договору укладеного між сторонами становить 16 тижнів, тобто з 05.01.2024 року по 26.04.2024 року (пункт 2.3 Договору). Пунктом 2.4 Договору передбачено: стандартну проценту ставку в розмірі 2% в день, та знижену процентну ставку в розмірі 0,52318296 % в день. Умовами договору право позивача нараховувати проценти за користування кредитом та пені після закінчення строку кредитування не передбачено.
В межах строку кредитування позивачем було нараховано 8632,58 грн процентів за користування кредитом виходячи із зниженої процентної ставки в розмірі 0,52318296 % в день, та 136500 грн. процентів у зв'язку із застосуванням стандартної процентної ставки в розмірі 2%.
Виходячи з викладеного проценти за користування кредитом в сумі 8632,58 грн. підлягають стягненню з відповідача. Проценти нараховані після 26.04.2024 року стягненню не підлягають.
Пунктом 3.2.2. Договору визначено, що в разі прострочення платежів за кредитом, сплата процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою, при цьому нарахування процентів за заниженою процентною ставкою припиняється.
Відповідно до частини третьої статті 213 цього Кодексу при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
За визначенням статті 549 ЦК України неустойка (штраф, пеня) як вид забезпечення зобов'язання є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Виконання зобов'язання може бути забезпечене неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому договором або законом можуть бути встановленні інші види забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання. За допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання. Неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, умови наявного між сторонами кредитного договору передбачають нарахування та сплату, тобто розмір процентної ставки за користування тілом кредиту у разі, коли терміни внесення платежів не порушено (знижена процентна ставка); та збільшених процентів (стандартна процентна ставка), які нараховувалися на загальну суму заборгованості за кредитом, яка виникла у зв'язку порушення строків погашення кредиту та процентів. Тобто, у даних спірних правовідносинах збільшена частина процентів за стандартною процентною ставкою на загальну заборгованість за кредитом, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань, є за своєю юридичною природою пенею.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі №6-1964цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Виходячи з наведеного вище та наданих сторонами доказів, враховуючи що сторони у пунктах 3.2.2., 6.1. договору погодили нарахування пені за порушення виконання зобов'язання, в цілому вимоги позивача в цій частині є правомірними.
Проте, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи викладене, підстав для стягнення з відповідача процентів в сумі 136500 грн., які за своєю юридичною природою є пенею, не вбачається.
Щодо нарахування комісії за надання кредиту слід зазначити наступне.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 у справі №496/3134/19 дійшла такого висновку:
«10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1 і 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.»
Відповідно до Паспорту споживчого кредиту інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, який разом з кредитним договором складають єдиний договір, визначено всі його істотні умови, зазначено, щоразова комісія за надання кредиту становить 11250 грн. Крім того, у паспорті споживчого кредиту зазначено, що споживач підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи з обраних умов кредитування.
Отже, умови кредитного договору, якими передбачено сплату комісії за видачу кредиту, відповідають вимогам чинного Закону України «Про споживче кредитування», Правилам розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженим постановою правління Національного банку України від 08 червня 2017 року №49.
Підписанням договору від № 4646684-КС-007 від 05.01.2024 та Паспорту споживчого кредиту без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами договору.
Таким чином, вимоги банку в цій частині є обґрунтованими.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції в цілому ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, проте зважаючи на наявність часткових порушень норм процесуального та матеріального права, воно підлягає зміні.
Щодо стягнення витрат за оплату судового збору слід зазначити наступне.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із матеріалів справи вбачається, ТОВ «Бізнес Позика» при подачі позовної заяви сплачено 2776,69 грн. та враховуючи, що позов задоволено на 41% тому з ОСОБА_1 слід стягнути на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір у розмірі 1138,44 грн. Оскільки апеляційну скаргу задоволено на 59% слід стягнути з ТОВ «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2457,35 грн.
Керуючись ст.ст.368, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича - задовольнити частково.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09 січня 2025 року змінити, зменшивши суму заборгованості, яка підлягає стягненню на користь позивача з 231382,58 грн. до 94882,58 грн.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір у розмірі 1138,44 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2457, 35 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 14 квітня 2025 року.
Головуючий суддя : _____________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _____________________ С.Б. Бутенко _____________________ О.І. Обідіна