Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3431/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/337/25
Категорія . 4 ст. 296, ч.4 ст.186 КК України Доповідач ОСОБА_2
14 квітня 2025 року колегія суддів Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря: ОСОБА_5 ,
обвинуваченого: ОСОБА_6 ,
захисника: ОСОБА_7 ,
потерпілого: ОСОБА_8 ,
прокурора: ОСОБА_9
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12023060410000329 за апеляційними скаргами прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 08 листопада 2024 року, яким засуджено
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Червоне, Андрушівського району, Житомирської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- за ч. 4 ст. 296 КК України - на 3 (три) роки позбавлення волі.
- за ч.4 ст.186 КК України із застосуванням ст.69 КК України - 5 (п'ять) років позбавлення волі.
На підстав ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення по даній справі з розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі, за період часу з 03.06.2023 року по 06.06.2023 року.
На підставі ст. ст.75, 76 КК України, звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, із призначенням іспитового строку у виді 3 (трьох) років та покладено обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 вирішено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
До набрання вироком суду законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_6 у вигляді застави залишено без змін.
Після набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді застави вирішено припинити.
Вирішено повернути заставодавцю, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу у 120 000 грн. (сто двадцять тисяч гривень 00 копійок), сплачену на виконання ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 05.06.2023 року (справа № 295/7064/23, провадження 1-кс/295/2998/23) після набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, в сумі 3824 грн (три тисячі вісімсот двадцять чотири гривні 00 копійок).
Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 14.06.2023 по справі №295/7426/23 на наручний металевий складний ніж на лезі якого наявне маркування STRIDER та BOSYSA - скасовано.
Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 13.06.2023 по справі №295/7427/23 на грошові кошти в сумі 870 грн, а саме: 14 купюр номіналом 10 грн., 14 купюр номіналом по 20 грн., 1 купюра номіналом 50 грн., 4 купюри номіналом по 100 грн., заднє ліве колесо, що має маркування 245/70/R19,5 «SUNFUL» з автобуса марки ПАЗ 4234 д.н.з. НОМЕР_1 - скасовано.
Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 14.06.2023 по справі № 295/7425/23 на заднє праве колесо, що має маркування 215/65R16/С, від автомобіля марки «Рено мастер» д.н.з. НОМЕР_2 , футболку чорного кольору - скасовано.
Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 13.06.2023 по справі № 295/7423/23 на кофту чорного кольору на застібці та футболку чорного кольору - скасовано
Питання про долю речових доказів вирішено в порядку ст.100 КПК України.
встановила:
Як встановив суд, 03.06.2023 о 16 годині 20 хвилин ОСОБА_6 , перебував в стані алкогольного сп'яніння, у маршрутному автобусі марки «ПАЗ» з реєстраційним номером НОМЕР_3 , сполученням «Житомир-Червоне», де між ним та пасажирами виник словесний конфлікт, під час якого водій автобуса ОСОБА_12 зробив останньому зауваження та запропонував покинути автобус зупинившись на зупинці громадського транспорту, що розташована по вул. Житомирській в с. Кодня, Житомирського району, Житомирської області, а ОСОБА_6 , в свою чергу продовжив конфлікт уже з водієм зазначеного вище автобуса.
Під час вказаного конфлікту, ОСОБА_6 помітив на передній панелі маршрутного автобуса марки «ПАЗ» з реєстраційним номером НОМЕР_3 , грошові кошти, після чого у останнього виник злочинний умисел на відкрите викрадення чужого майна, яке належить TOB «САВ-ТРАНС».
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, достовірно знаючи, що в Україні введено воєнний стан, керуючись корисливим мотивом у вищевказаний день, час та місці, ОСОБА_6 , своєю рукою з передньої панелі маршрутного автобуса марки «ПАЗ», р.н НОМЕР_3 , схопив грошові кошти в сумі 870 грн., після чого вибіг з автобуса, тим самим відкрито викрав грошові кошти, якими розпорядився на власний розсуд, спричинивши ТОВ «САВ-ТРАНС» матеріальний збиток на вищевказану суму.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 , у цей же день близько 16 години 25 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходився на асфальтобетонній дорозі по вулиці Житомирській в с. Кодня, Житомирського району та області, де в напрямку с. Миролюбівка, Житомирського району та області їхав автомобіль марки «Рено Мастер», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 , який подав звуковий сигнал про попередження наближення транспортного засобу, так як ОСОБА_6 йшов посередині проїзної дороги, чим заважав учасникам дорожнього руху.
Після цього, водій автомобіля марки «Рено Мастер», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_8 , намагаючись об'їхати рухому перешкоду, під'їхав ближче до ОСОБА_6 , який в свою чергу, відразу, з хуліганських мотивів, наніс один удар кулаком по кузову вищевказаного автомобіля, після чого водій ОСОБА_8 зупинив автомобіль та вийшов із нього.
В подальшому, ОСОБА_6 , продовжуючи свої протиправні дії, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, з кишені своїх штанів, дістав металевий складний ніж, за допомогою якого правою рукою наніс один удар по лівій руці та один удар по лівій підреберній ділянці тіла ОСОБА_8 , які відносяться до легких тілесних ушкоджень, після чого підійшов до автомобіля марки «Рено Мастер», р.н. НОМЕР_2 , де утримуючи вказаний ніж в правій руці наніс один удар по правому задньому колесу зазначеного автомобіля, пробивши його, в подальшому підбіг до маршрутного автобуса марки «ПАЗ», р.н. НОМЕР_1 , де утримуючи ніж в правій руці наніс два удари по задньому лівому колесу вказаного автомобіля, пробив його, тим самим порушив режим роботи підприємства ТОВ «САВ-ТРАНС», а саме порушив розклад руху автобусу по маршруту «Житомир-Червоне».
Отже, ОСОБА_6 обвинувачується у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, а також у хуліганстві - грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити за ч.4 ст. 296 КК
України покарання у виді 5 років позбавлення волі, за ч.4 ст. 186 КК України
покарання у виді 7 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України,
шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити
кінцеву міру покарання у виді 7 років позбавлення волі.
В решті вирок суду залишити без змін.
Вважає, що вирок не відповідає вимогам ст.370 КПК України, оскільки є незаконним, а тому підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв'язку із неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Сторона обвинувачення вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що вищевказані обставини є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і, як наслідок, про наявність підстав для застосування як ст. 69 КК України, так і ст.ст. 75, 76 КК України до ОСОБА_6 .
Зазначає, що вказані грошові кошти були повернуті водію маршрутного автобуса його товаришем ОСОБА_13 , який взяв їх у обвинуваченого в той момент, коли останній вчиняв хуліганські дії відносно потерпілого ОСОБА_8 , що в свою чергу свідчить про відсутність щирого каяття, а отже і про відсутність достатніх підстав для застосування положень ст. 69 КК України, так і ст.ст. 75, 76 КК України.
На думку прокурора, звільняючи ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, суд врахував ті ж самі пом'якшуючі вину обставини, що і для застосування ст.69 КК України.
Вважає, що призначене судом покарання ОСОБА_6 є
явно несправедливим через м'якість, що відповідно до
п.3 ч.1 ст.407, ч.2 ст.409 КПК України є підставою для скасування вироку в
частині призначеного покарання.
В апеляційній скарзі захисник, просить вирок суду скасувати в частині засудження ОСОБА_6 за ч.4 ст.186 КК України та в цій частині винести новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК України у зв'язку із неправильною кваліфікацією. Вирішити питання покарання ОСОБА_6 в межах санкції ч. 4 ст. 296 КК України без ізоляції від суспільства із застосуванням ст. 75 КК України.
Вважає вирок суду, що прийнятий з порушенням вимог процесуального та матеріального права в частині визнання його підзахисного винним за ч. 4 ст. 186 КК України, оскільки судом не взято до уваги обставини, які могли істотно вплинути на його висновки, а також неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Зазначає, що враховуючи вимоги КПК України, водій ОСОБА_12 , який є працівником ТОВ «САВ-ТРАНС», якому може і завдана моральна шкода (матеріальна не доведена і матеріали справи доказів такої шкоди від дій ОСОБА_6 не містять) не може бути потерпілим в даній справі.
Твердить, що матеріали кримінального провадження містять докази відсутності бажання визнання потерпілою стороною саме ТОВ «САВ-ТРАНС», але наявні докази лише того, що діями ОСОБА_6 здійснено порушення режиму маршруту, а не завдання збитків матеріального характеру.
Вважає, що суд вказану обставину навіть не відобразив у вироку, не спростував доводи порушення вимог КПК України, а задоволив клопотання сторони обвинувачення про відмову у допиті ОСОБА_14 , який є директором ТОВ "САВ- ТРАНС" і фактично відповідно до пред'явленого обвинувачення мав би бути визнаний представником потерпілої сторони, оскільки в силу вимог КПК України, як вказано вище, саме ТОВ "САВ-ТРАНС" завдано збитків.
Зазначає, що визнаний з порушенням вимог КПК України потерпілим ОСОБА_12 під час судового розгляду чітко повідомив про той факт, що йому збитків не завдано, його особисті кошти знаходились при ньому і ОСОБА_6 доступу до них не мав. Як встановлено судовим слідством по даній справі - кошти, які визнані речовими доказами є виручка від пасажирів за проїзд, а отже є власністю ТОВ "САВ-ТРАНС" і ОСОБА_12 , в розумінні ст. 55 КПК України не може бути потерпілим у даному кримінальному провадженні.
На думку захисту, кваліфікація за ч4 ст.186 КК України є помилковою, оскільки не досліджені та не враховані основні аспекти такого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи та практика Верховного суду із даного питання.
Посилається на те, що під час досудового та судового розгляду справи обвинувачений постійно намагався довести, як органу досудового слідства (про що свідчать протоколи допиту його), так і суду про те, що умислу на збагачення не було, він просто намагався отримати різницю між вартістю проїзду маршруту автобуса, в якому він знаходився, оскільки його висаджували не в кінцевій точці в яку він намагався потрапити, а відразу кошти повернути не встиг, через конфлікт з іншим водієм.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, потерпілого ОСОБА_8 , який заперечував щодо апеляційної скарги захисника та підтримав апеляційну скаргу прокурора, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечували що апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження, відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі зазначає, що умислу в обвинувачення на збагачення не було.
Щодо доводів, зазначених в апеляційній скарзі захисником ОСОБА_7 необхідно зазначити наступне.
Так, обвинувачений ОСОБА_6 не оспорюючи час, місце, спосіб вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, визнав себе винним частково. Визнав, що була бійка з водієм, що пошкодив колеса маршрутки.
Визнав те що взяв кошти, але не мав наміру заволодіти усіма коштами, а взяти лише кошти заплачені за проїзд з передньої панелі маршрутного автобуса, згодом, кошти віддав товаришу - ОСОБА_13 , щоб останній повернув водію.
Не дивлячись на такі показання обвинуваченого колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 186 КК України.
Так, з показань визнаного потерпілим ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 слідує, що обвинувачений вчиняв хуліганські дії в автобусі перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, а коли його попросили вийти, відкрито викрав грошові кошти, які йому не належали та значно більшому розмірі ніж він заплатив за проїзд.
Доводи захисника про те, що умислу на збагачення не було, апеляційний суд оцінює критично та вважає їх такими, що направлені на уникнення відповідальності.
Так потерпілий ОСОБА_12 , свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 вказали, що ОСОБА_6 вихопив усі грошові кошти, які знаходились на передній панелі автобуса в сумі 870 грн. та вийшов з автобуса і пішов у зворотному напрямку. При цьому, вказані грошові кошти були повернуті водію маршрутного автобуса його товаришем ОСОБА_13 , який їх забрав у обвинуваченого, в той момент, коли останній вчиняв хуліганські дії відносно потерпілого ОСОБА_8 , що на думку апеляційного суду свідчить про надуманість доводів захисту про те, що обвинувачений помилково забрав усі кошти та хотів їх повернути.
Те, що грошові кошти повернув свідок ОСОБА_13 , після того як ними заволодів ОСОБА_6 не спростовує вину обвинуваченого, а навпаки підтверджує те, що грошові кошти були дійсно викрадені ОСОБА_6 , який продовжив вчиняти протиправні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права та обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Так, згідно до ч. 2 ст. 55 КПК України, права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Як визначено ч. 3 ст. 55 КПК України, потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження директором товариства «САВ-Транс» ОСОБА_18 подана відповідна заява на ім'я слідчого СВ ВП №1 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області, в якій вони не бажають щоб їх визнавали потерпілою стороною. В заяві вказано, що ураховуючи, що вказані дії ОСОБА_6 хоч і є протиправними, однак товариству не було нанесено значної матеріальної шкоди, а також будь яких негативних наслідків не настало ( т. 1 а.п. 35).
Зважаючи на таку заяву, в органу досудового розслідування та суду не було підстав для визнання потерпілою особою ТзОВ «САВ-Транс».
Разом з тим, заяву про вчинення кримінального правопорушення подав ОСОБА_12 , водій автобусу, що був відповідальний за перевезення пасажирів та збереження майна підприємства, який в ній вказав про відкрите викрадення грошових коштів отриманих ним як оплати за проїзд та про пошкодження шини.
За таких обставин, апеляційний суд істотних порушень процесуального закону не вбачає у визнанні потерпілим ОСОБА_12 , оскільки вказана обставина не вплинула на правильність висновків суду щодо встановлених обставин кримінального провадження і таке рішення не перешкодило та не могло перешкодити прийняттю судом законного та обґрунтованого рішення. Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_12 на суворості покарання обвинуваченому не наполягав, а надав показання щодо відомих йому обставин, що узгоджуються з іншими доказами у справі та не суперечать показанням обвинуваченого.
Не бажання юридичної особи, яка зазнала матеріальних збитків отримувати статус потерпілого у зв'язку з поверненням викрадених обвинуваченим коштів, відшкодування шкоди чи примиренням, не свідчить про відсутність в його діях кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, оскільки таке кримінальне правопорушення не є правопорушенням приватного обвинувачення, яке може бути розпочате лише за заявою потерпілого.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи прокурора про неправильне застосування судом при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 Закону України про кримінальну відповідальність та про м'якість призначеного покарання є слушними.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Частиною 1 ст. 75 КК України визначено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до положень ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційні злочини, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Тобто умовою застосування положень ч.1 ст.69 КК України є встановлення судом не менше двох обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
Таких обставин, як вважає апеляційний суд, в даному кримінальному провадженні не встановлено, оскільки обвинувачений визнав вину лише частково, виправдовував себе, заперечував, що вчинив відкрите викрадення майна, а по епізоду хуліганства вказав, що захищався від потерпілого, який вдарив його битою, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Не є пом'якшуючими обставинами і те, що обвинувачений у лікаря нарколога та психіатра на обліку не перебуває, має зареєстроване місце проживання, раніше не судимий, не значний розмір завданих злочином збитків, думка потерпілих, які не наполягали на суворості покарання.
Натомість ОСОБА_6 вчинив злочини у стані алкогольного сп'яніння.
Поза увагою суду залишилася тяжкість вчинених злочинів, які є тяжкими, обставини та характер їх вчинення і їх суспільну небезпеку, зважаючи на застосування ножа до потерпілого ОСОБА_8 , після чого обвинувачений своїх дій не припинив, а порізав шини транспортним засобам, перешкодив діяльності перевізника, спричинив незручності пасажирам, які були очевидцями такої поведінки обвинуваченого та не змогли вчасно доїхати в пункт призначення.
Апеляційний суд враховує також і думку потерпілого ОСОБА_8 , який в суді апеляційної інстанції просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора, вказав, що шкоду йому не відшкодовано, він за власні кошти купував шини, а обвинувачений перед ним навіть і не вибачився.
За таких обставин апеляційний суд вважає необґрунтованим застосування судом першої інстанції положень ст. 69 КК України, що в свою чергу також свідчить про неможливість застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України, зважаючи на умови застосування умовного звільнення щодо строку призначеного покарання.
Зазначені обставини, на переконання колегії суддів вказують про те, що виправлення обвинуваченого можливе лише з призначенням йому реальної міри покарання у виді позбавлення волі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції, в частині призначеного покарання підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості, неправильного застосування судом положень ст.ст. 65, 69, 75 КК України.
Призначаючи покарання за ч. 4 ст. 296, ч.4 ст.186 КК України, апеляційний суд в межах доводів апеляційної скарги прокурора врахувавши обставини, які характеризують обвинуваченого та тяжкість злочинів, обставину, що обтяжує покарання, вважає за необхідне призначити йому реальне основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій статті, передбаченої ч.4 ст.296 , ч.4 ст.186 КК України, на мінімальний строк, яке буде достатнім та зможе забезпечити виправлення обвинуваченого та попередити вчинення нових кримінальних правопорушень.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду скасуванню з ухваленням нового вироку, в частині призначеного покарання.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_19 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 08 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 - скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання:
За ч.4 ст. 296 КК України - 3 (три) роки позбавлення волі;
За ч.4 ст. 186 КК України - 7 (сім) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання - 7 ( сім) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_6 на виконання вироку.
В решті вирок суду залишити без змін.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Касаційного Кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: