1Справа № 335/1009/25 2-к/335/2/2025
09 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі
головуючого судді Геєць Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Стандартюк О.В.,
представника Мідяного Є.О.,
розглянувши клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник-адвокат Мідяний Єгор Олександрович, заінтересовані особи: ОСОБА_2 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, -
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник-адвокат Мідяний Є.О., звернулася до суду з клопотанням про визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, а саме рішення 58 F 162/23 місцевого суду м. Хаген Сімейний суд від 21 березня 2024 року, видане 26 березня 2024 року, набрало законної сили 19 листопада 2024 року, яким право на визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано матері - ОСОБА_1 .
В обґрунтування клопотання заявниця зазначила, що в неї та ОСОБА_2 є спільний син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У шлюбі сторони не перебували.
02.07.2022 року ОСОБА_1 разом з сином переїхала до Польші, потім до Німеччини.
Приблизно у червні 2023 року до Німеччини переїхав ОСОБА_2 , який бажав забрати проживати сина до себе.
ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду м. Хаген для вирішення питання визначення місця проживання дитини.
Рішенням 58 F 162/23 місцевого суду м. Хаген Сімейний суд від 21.03.2024 року, виданого 26.03.2024 року, було вирішено, що право на визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передається матері. Рішення суду набрало законної сили 19.11.2024 року.
Визнання вищевказаного рішення суду в Україні необхідно заявниці, оскільки в Україні ОСОБА_2 намагався встановити в судовому порядку місце проживання дитини разом з собою, справа №331/399/23. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2023 року позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини було залишено без розгляду. Але одночасно у своїй ухвалі суд роз'яснив, що залишення позовної заяви без розгляду не перешкоджає позивачу повторно звернутися до суду з таким самим позовом. Тобто, існує можливість подання такого ж позову з боку ОСОБА_2 у майбутньому повторно, проте питання щодо визначення місця проживання дитини на сьогоднішній день вже вирішено іноземним судом.
Заявниця в судове засідання не з'явилася, представник заявниці в судовому засіданні клопотання підтримав, просив його задовольнити.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день та час судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку.
Судом встановлено наступні обставини.
Рішенням 58 F 162/23 місцевого суду м. Хаген Сімейний суд від 21.03.2024 року, видане 26.03.2024 року, набрало законної сили 19.11.2024 року, яким право на визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано матері - ОСОБА_1 .
Зазначене рішення видане 26.03.2024 року, набрало законної сили 19.11.2024 року. Належним чином засвідчену та перекладену на українську мову копію вказаного рішення додано до матеріалів справи.
Заявником зазначено, що між Україною та Німеччиною не укладено договору про правову допомогу, та правові відносини в цивільних і кримінальних справах, то рішення суду Німеччини визнається в Україні за принципом взаємності.
Відповідно до ст. 471 ЦПК України рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Принцип взаємності полягає в тому, що держава, яка дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов'язання.
За приписом ст. 472 ЦПК України клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.
До клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додаються такі документи: 1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання; 2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні; 3) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, то вважається, що воно існує, оскільки не доведено інше.
Відповідно до ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Згідно ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Зважаючи на те, що між Україною та Федеративною Республікою Німеччина відсутні договірні відносини про правову допомогу, суд приходить до висновку про необхідність застосування принципу взаємності.
Відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 року «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражі і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» зазначено, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року за № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражі і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» рішення про розірвання шлюбу є таким, яке не потребує виконання.
Оскільки заінтересована особа не подала заперечень проти клопотання, а ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, тому клопотання підлягає задоволенню.
Застосування принципу взаємності заінтересованими особами не спростовано, за змістом судового рішення, а сторони були присутні під час розгляду спору.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Таким чином, принцип взаємності означає, що рішення суду певної держави повинно визнаватись та виконуватись в Україні, якщо тільки немає доказів того, що рішення українських судів не визнаються і не можуть бути виконані на території такої держави.
Оскільки між Україною та Федеративною Республікою Німеччиною не укладено договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, то рішення суду цієї держави визнається в Україні за принципом взаємності і відсутність двостороннього договору не може бути підставою для невизнання рішення. Тому, суд прийшов до висновку, що для даних правовідносин слід застосовувати принцип взаємності для визнання рішення суду.
У відповідності до вимог ч. 6 ст. 473 ЦПК України за наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у разі його надходження, суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню слід задовольнити.
Керуючись ст.ст. 260, 261, 353, 353, 462, 464-466, 471-473 ЦПК України, -
Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник-адвокат Мідяний Єгор Олександрович, заінтересовані особи: ОСОБА_2 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню - задовольнити.
Визнати на території України рішення 58 F 162/23 місцевого суду м. Хаген Сімейний суд від 21 березня 2024 року, видане 26 березня 2024 року, набрало законної сили 19 листопада 2024 року, яким право на визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано матері - ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала проголошена у судовому засіданні 09.04.2025 року.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання у повному обсязі.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 14.04.2025 року.
Суддя: Ю.В.Геєць