Справа №:756/3167/25
Провадження №: 2-з/755/70/25
про передачу справи за підсудністю
"15" квітня 2025 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , особи, які можуть отримати статус учасника справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Діна Петрівна, про забезпечення позову до подачі позовної заяви,
ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису від 03 червня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 84934, вчиненого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року заяву передано на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва за підсудністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 квітня 2025 року, заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Хромовій О.О. 14 квітня 2025 року.
За вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо
У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначає, що виконавчий напис від 03 червня
2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 84934, вчинений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, з грубим порушенням норм чинного законодавства. У зв'язку з цим ОСОБА_1 планує звернутися до Оболонського районного суду міста Києва з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
На обґрунтування підсудності даної заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваний виконавчий напис перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д.П., місцезнаходженням якої є: вул. Вишгородська,
буд. 20/1, м. Київ, тому дана заява підсудна Оболонському районному суду міста Києва.
Суд звертає увагу заявника, що відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Частиною дванадцятою статті 28 ЦПК України передбачено, що позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Згідно із частиною другою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
З аналізу даної норми закону вбачається, що місцем виконання виконавчого напису нотаріуса є місце вчинення виконавчих дій, а не місцезнаходження державного/приватного виконавця чи місце відкриття виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19.
Отже, місцем виконання виконавчих документів є місце провадження дій з їх примусового виконання і законодавець пов'язує місце виконання виконавчого документа не з місцем знаходження кабінету/офісу державного/приватного виконавця чи місцем відкриття виконавчого провадження, а саме з місцем вчинення виконавчих дій щодо конкретного боржника. Таким чином, місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем та місце виконання виконавчого документа можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.
З матеріалів справи встановлено, що виконавчий напис № 84934, вчинений 03 червня 2021 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» за період з 06 червня 2018 року по 03 червня 2021 року суму у розмірі 514 750,76 грн, перебуває на примусовому виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д.П.
При цьому, даних про місцезнаходження майна позивача та отримання ним доходу в Дніпровському районі міста Києва матеріали заяви не містять.
У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві (пункт 37).
Таким чином, заявник ОСОБА_1 скористався правом вибору альтернативної підсудності, передбаченої частиною дванадцятою статті 28 ЦПК України. Водночас, ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2025 року про передачу справи за підсудністю заявником не оскаржувалася.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 14 квітня 2025 року №1289798, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 .
Як уже зазначалося раніше, даних про місцезнаходження майна позивача та отримання ним доходу в Дніпровському районі міста Києва матеріали заяви не містять.
Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із важливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття
125 Конституції України).
Статтями 2, 3, 4 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховою Радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в Главі 2 Розділу III ЦПК України.
Відповідно до пункту першого частини третьої статті 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Принцип законного судді нерозривно пов'язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Суд не тільки вправі, а й зобов'язаний ухилитися від розв'язання справ, йому не підсудних.
Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є виконаними, коли справа заявника була розглянута національним судом, який створено на підставі закону. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Згідно із пунктом першим частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Отже, місцем виконання виконавчих документів є місце провадження дій з їх примусового виконання і законодавець пов'язує місце виконання виконавчого документа не з місцем знаходження кабінету/офісу державного/приватного виконавця чи місцем відкриття виконавчого провадження, а саме з місцем вчинення виконавчих дій щодо конкретного боржника. Таким чином, місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем та місце виконання виконавчого документа можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.
Оскільки судом встановлено, що місцем виконання виконавчого напису нотаріуса є місце реєстрації боржника, тому дана справа територіально не підсудна Дніпровському районному суду міста Києва та підлягає направленню на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області
(вул. Мінеральна, буд. 7, м. Ірпінь, Київська обл., 08202) за підсудністю.
Керуючись статтями 4, 27, 28, 31, 152, 187, 260, 353, 354 ЦПК України, суддя -
Заяву ОСОБА_1 , особи, які можуть отримати статус учасника справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Діна Петрівна, про забезпечення позову до подачі позовної заяви, передати на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області (вул. Мінеральна, буд. 7, м. Ірпінь, Київська обл., 08202) за підсудністю.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя О.О. Хромова