Справа № 755/4168/25
Провадження №: 3/755/2157/25
"15" квітня 2025 р.
м. Київ
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення, установив:
згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 05.03.2025 серії ВАД № 629561 ОСОБА_1 (далі - особа, що притягається до адміністративної відповідальності) 05.03.2025 о 21-30 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство фізичного характеру відносно своєї доньки, а саме штовхалась та завдала удару в область голови та ніг.
У судовому засіданні особа, що притягається до адміністративної відповідальності пояснила, що складений протокол вважає таким, що не відповідає вимогам КпАП, враховуючи відсутність доказів, які в контексті положень ст. 251 КпАП, регламентують відомості, що можуть бути належними доказами в ході підтвердження тих чи інших обставин, у зв'язку з чим її вина ґрунтується на припущеннях, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України, а тому справа підлягає закриттю на підставі ст. 247 того ж Кодексу.
Суд дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (надалі - Закон) під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Стаття 3 Конвенція передбачає гендерно-нейтральну дефініцію домашнього насильства, що охоплює як жертв, так і кривдників обох статей.
Таким чином, термін «домашнє насильство» позначає один з різновидів гендерно-обумовленого насильства, а не окремий від нього вид насильства. Хоча пункт (b) статті 3 Стамбульської Конвенції сформульований у гендерно-нейтральних виразах, коли визначає види «домашнього насильства» та коло осіб, яких воно може стосуватися, однак це не змінює характеристики домашнього насильства як різновиду насильства, що ґрунтується на певних дискримінаційних, у тому числі гендерних, ознаках. Тож Конвенція заохочує держави-учасників застосовувати її положення до всіх жертв домашнього насильства, включаючи чоловіків, дітей та людей похилого віку, і лише проголошує принцип недискримінації до невичерпного переліку підстав, включаючи гендерну ідентичність та сексуальну орієнтацію, при застосуванні її положень.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що Стамбульською Конвенцією домашнє насильство розуміється як певний спосіб поведінки, якою одна особа намагається утвердити або підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації, однак це жодним чином не свідчить про те, що міжнародні договори мали намір розглядати як «домашнє насильство» будь-яке насильство, що трапляється між членами сім'ї, але яке зумовлене іншими причинами.
Відповідно повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
У цьому випадку в протоколі іде мова про учинення домашнього насильства психологічного характеру.
Згідно ст. 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
У ході судового розгляду факту того, що у конфліктній ситуації, у розумінні ст. 1 Закону з боку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дій, які б підпадали під поняття психологічне насильство не установлено.
Як і факту того, що у цілому конфліктна ситуації викликала у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Суд не убачає підстав уважати, що конфлікт, який стався був різновидом гендерно-обумовленого насильства, а не окремим від нього видом насильства.
Матеріали справи не дають підстав констатувати в цій справі характеристику домашнього насильства як різновиду насильства, що ґрунтується на певних дискримінаційних, у тому числі гендерних ознаках.
А тому, дійсним є лише факт того, що атмосфера взаєморозуміння у цій родині відсутня. Конфлікти для членів сум'ї є буденним явищем, однак не кожен конфлікт є домашнім насильством у розумінні норм Закону.
Так, конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.
Відповідно, конфлікт - ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Типи конфліктів: 1. «Реальний конфлікт» - це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається; 2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» - залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами; 3. «Зміщений конфлікт» - реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації; 4. «Помилково дописаний конфлікт» - конфлікт, що помилково тлумачиться; 5. «Латентний конфлікт» - конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється; 6. «Хибний конфлікт» - у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.
Щоб подолати конфлікту ситуації слід знайти коріння її зародження, визначити сфери, причини і рівень; проаналізувати власні почуття та емоції щодо конфлікту; зрозуміти глибинні інтереси кожного учасника конфлікту; обрати оптимальну модель поведінки; запропонувати ідеї щодо вирішення конфлікту, які задовольняють усі сторони; обрати правильне рішення та втілити його в життя.
Не у компетенції суду урегульовувати конфлікті ситуації в родині у порядку норм КУпАП, так як не кожен конфлікт є домашнім насильством.
Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Стаття ж 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
За таких умов, на думку суду, на цьому етапі, суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ст. 173-2 КУпАП, а саме учиненні домашнього насильства психологічного характеру є сумнівною, що є не прийнятним, та не кореспондується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», а тому оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважаю, що провадження у цій справі слід закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з чим, дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1 ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з встановленням обставин визначених п. 1 ст. 247 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 173-2, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суддя постановив:
провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення, закрити на підставі п. 1) ст. 247 даного Кодексу.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені Кодексом України про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
С у д д я Оксана БІРСА