Справа № 752/4094/24
Провадження № 2/752/965/25
іменем України
27 березня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського нотаріального округу Прокопенко Леся Володимирівна, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки,-
у лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом у якому просить визнати недійсним Договір іпотеки № MG-1/67/07 за реєстровим № к-4401, укладений 26.12.2007 року між ОСОБА_2 і АТ «Універсал Банк» (правонаступник ВАТ «Універсал Банк»), посвідчений приватним нотаріусом Прокопенко Л.В.
На мотивування позовних вимог позивач вказує, що із самого народження (з 14.02.2006 року) вона проживала і проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира придбана її батьками в 2002 році та є і була єдиним місцем її проживання.
Також ОСОБА_1 зауважила, що вона є інвалідом дитинства з діагнозом: двобічна втрата слуху.
Позивач зазначає, що 26.12.2007 року зазначене житлове приміщення передане її матір'ю ОСОБА_2 у іпотеку АТ «Універсал Банк» в забезпечення виконання кредитних зобов'язань щодо третьої особи, шляхом укладення Договору іпотеки № MG-1/67/07 за реєстровим номером № к-4401.
На підставі зазначеного, та з огляду на те, що на момент передачі квартири АДРЕСА_1 , вона мала право користування цим житловим приміщенням як єдиним місцем проживання, тому укладення оспорюваного Договору іпотеки без згоди органів опіки та піклування є недопустимим, а під час посвідчення та реєстрації спірного правочину нотаріусу було достеменно відомо, що в ОСОБА_2 є малолітня дитина, оскільки така інформація вказана в її паспорті громадянина України, з метою захисту її порушених житлових та майнових прав як дитини інваліда, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 27.02.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 48-49).
Ухвалою суду від 22.01.2025 року підготовче провадження в справі закрито та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні (а.с. 151).
30.01.2025 року до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення на вказану позовну заяву, в яких ОСОБА_3 просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що докази наявності в позивача права власності та/або майнових прав щодо квартири АДРЕСА_1 , на дату укладення оспорюваного Договору іпотеки відсутні; позивачем не визначено всіх належних відповідачів для участі в указаній справі.
В судове засідання позивач не з'явилася, будучи повідомленою про день, час і місце розгляду справи в установленому цивільним процесуальним законодавством порядку. Причин неявки суду не повідомила.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечив і просив відмовити в задоволенні позову.
В судове засідання треті особи приватний нотаріус Київського нотаріального округу Прокопенко Л.В., і ОСОБА_2 не з'явилися, будучи повідомленими про день, час і місце розгляду справив установленому цивільним процесуальним законодавством порядку. Причин неявки суду не повідомили. Пояснень по суті справи від третіх осіб до суду не надходило.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ПАТ «Універсал Банк» та ПП «Туристична фірма «Зета» укладено Кредитний договір № 67/07 від 25.12.2007 року (а.с. 135-144).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним Кредитним договором, 26.12.2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є відповідач АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки № MG-1/67/07, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а.с. 118-121).
Відповідно до п. 1.5. вказаного Договору, Іпотекодавець ОСОБА_2 засвідчила, що укладанням цього Договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, а також у разі якщо Предметом іпотеки є житлова нерухомість, в тому числі, не порушені права дітей.
Свідоцтвом про право власності від 23.05.2003 року підтверджується, що вказане житлове приміщення належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 16.05.2003 року № 782-С/КІ (а.с. 131-131 зворот).
Відповідно до довідки КП «ЖЕО-103» від 09.12.2017 року № 2482, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні. Власник особового рахунка ОСОБА_2 не зареєстрована (а.с. 132).
При цьому, як вбачається із Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.04.2006 року, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_2 (а.с. 28).
Довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 14350723 від 01.03.2021 року підтверджується, що ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , з 29.05.2010 року по даний час (а.с. 14).
Як вбачається з висновку ЛКК КНП «ЦПМСД № 2» Голосіївського району м. Києва від 30.06.2023 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: двобічна нейросенсорна втрата слуху (а.с. 10).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 07.12.2009 року ОСОБА_2 отримувала державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років до 13.02.2024 року (а.с. 26).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до ст. ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
ОСОБА_1 заявлено позов про визнання Договору іпотеки № MG-1/67/07 від 26.12.2007 року, стороною якого вона не була, недійсним з підстав його укладення без дозволу органу опіки та піклування, всупереч положенням ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», а також з огляду на порушення ст. 224ЦК України.
За змістом ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.
За змістом ст. ст. 216, 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.
Позивач у цій справі не просила застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.
Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму необхідно застосувати для вирішення спору, виконує саме суд. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
З урахуванням обставин цієї справи, суд вважає, що заявлений позов необхідно кваліфікувати як пред'явлення вимоги про визнання недійсним договору позивачем як заінтересованою особою, як такою, що має конкретний майновий інтерес в оспорюваному Договорі іпотеки.
В такому випадку ОСОБА_1 , як особа, яка звертається до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого вона не є, зобов'язана довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний нею договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Правовий висновок щодо застосування ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» при вирішенні спорів про недійсність правочинів щодо майна, право на яке має дитина, викладено Верховним Судом України у постанові 22.06.2016 року в справі № 6-1024цс16.
Передбачені ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.
Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29.09.2020 року в справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20.01.2016 року в справі № 504/294/14-ц.
Цей висновок зводиться до наступного: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відповідно до ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним.
Судом встановлено, не спростовано матеріалами справи та стороною позивача те, що під час укладення між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 оспорюваного Договору іпотеки, останньою надано Свідоцтво про право власності від 23.05.2003 року, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 , на праві особистої приватної власності належить ОСОБА_2 .
Також відповідно до довідки КП «ЖЕО-103» від 09.12.2017 року № 2482, в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані особи відсутні, а позивача ОСОБА_1 зареєстровано в указаному житловому приміщенні з 29.05.2010 року, тобто за більш ніж 2,5 роки після укладення Договору іпотеки № MG-1/67/07 від 26.12.2007 року.
При цьому, з надісланих 01.11.2024 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Прокопенко Л.В. на виконання ухвали судді від 27.02.2024 року про витребування доказів належним чином завірених копій всіх документів, які були надані сторонами та на підставі, яких посвідчувався оскаржуваний Договір іпотеки № MG-1/67/07 за реєстровим номером № к-4401, укладений 26.12.2007 року між ОСОБА_2 та АТ «Універсал Банк» (правонаступник ВАТ «Універсал Банк»), вбачається, що серед цих документів наявна, зокрема, й копія паспорта громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , виданого 17.12.1996 року Московським РУ ГУ МВС України в м. Києві, тобто, задовго до народження позивача.
Однак, в ньому відсутні відомості про ОСОБА_1 як про дитину ОСОБА_2 і стороною позивача докази того, що паспорт громадянина України останньої містив таку інформацію на момент укладення оспорюваного правочину, суду не надано.
До того ж, із вказаного документа вбачається, що ОСОБА_2 має інше місце зареєстроване місце проживання (прописку) - АДРЕСА_2 , а місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України).
У постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 року в справі № 6-384цс15 та від 09.11.2016 року в справі № 6-930цс16 сформовано правовий висновок про те, що якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 23.01.2019 року в справі № 404/8656/15-ц та від 24.01.2019 року в справі № 266/407/14-ц.
Враховуючи викладене, а також, що надані під час укладання оскаржуваного Договору іпотеки відомості щодо права користування предметом іпотеки, не можуть впливати на майнові права позивача в зв'язку із укладенням оскаржуваного Договору, суд дійшов висновку про відмову в позові.
Жодних інших доказів щодо наявності в позивача права на користування предметом іпотеки, станом на 26.12.2007 року (момент укладення оспорюваного Договору іпотеки № MG-1/67/07), суду не надано.
Отже, в чому саме полягало порушення майнових прав позивача як дитини внаслідок укладення спірного Договору іпотеки, ОСОБА_1 всупереч вимогам ч.3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не довела.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року в справі № 372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Також ч. 5 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Судом з'ясовано, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09.12.2010 року в справі № 2-3777/10 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , третя особа: ПП «Туристична фірма «Зета», про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Універсал Банк», третя особа: Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08.02.2012 року (провадження № 22-ц/2690/559/2012), предметом спору в якій був також Договір іпотеки № MG-1/67/07 за реєстровим номером № к-4401, укладений 26.12.2007 року між ОСОБА_2 та АТ «Універсал Банк» (правонаступник ВАТ «Універсал Банк») про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
При цьому, місцевим судом з'ясовано, що дитина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не є власником або співвласником квартири, що предметом іпотеки, на момент укладення Договору іпотеки не була в ній зареєстрована та не проживала в ній, а тому при укладенні Договору іпотеки права дитини не були порушені, а судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що з матеріалів справи вбачається, що неповнолітня ОСОБА_1 права власності на квартиру не мала, а тому ОСОБА_2 не повинна була отримувати дозвіл органу опіки і піклування на укладення договору іпотеки. Право неповнолітньої дитини на проживання у квартирі є похідним від права власності і залежить від волевиявлення власника. Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, неповнолітні.
Однак, вказані обставини, в межах цієї справи в загальному порядку не спростовані ОСОБА_1 як особою, яка не брала участі в цивільній справі № 2-3777/10, в якій такі обставини були встановлені стосовно неї, та в якій рішення суду набрало законної сили.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, адже, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 1, 2 та ст. 202 ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.07.2020 року в справі № 670/23/18 зроблено висновок, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року в справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
В указаній справі сторонами оспорюваного Договору іпотеки № MG-1/67/07 за реєстровим номером № к-4401, укладеного 26.12.2007 року є ОСОБА_2 та АТ «Універсал Банк» (правонаступник ВАТ «Універсал Банк»), однак, позов пред'явлено лише до останнього (Іпотекодержателя).
При цьому, Іпотекодавця та матір позивача ОСОБА_2 вказано в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, хоча по змісту позовної заяви ОСОБА_1 зазначала про те, що саме батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання, тобто, фактично позовна вимога про визнання недійсним договору, останньою пред'являється до ОСОБА_2 , що є наслідком її обов'язкового притягнення до участі в справі в якості протилежної сторони - співвідповідача, нарівні з АТ «Універсал Банк».
Отже, позов не пред'явлено до всіх належних відповідачів, та відсутні визначені процесуальним законом підстави для залучення до участі співвідповідача ОСОБА_2 до участі в справі без ініціативи позивача, що також є самостійною підставою для відмови в позові.
Частини 9 та 10 ст. 158 ЦПК України передбачають, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаного позову з підстав, викладених вище, отже, відсутні підстави для подальшого існування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.02.2024 року, тому на підставі ст. 158 ЦПК України, суд вважає за можливе, скасувати вказані заходи забезпечення позову з моменту набрання законної сили рішенням у цій справі.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 137, 141, 158, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського нотаріального округу Прокопенко Леся Володимирівна, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки - відмовити.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.02.2024 року в справі 752/4094/24 - скасувати.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко