Справа №705/2154/25
2/705/2025/25
15 квітня 2025 року м. Умань
Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гудзенко Валентина Леонідівна розглянувши клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову,
ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Разом з подачею позову до суду позивач ОСОБА_1 подав клопотання про забезпечення позову. У клопотанні позивач посилається на те, що відповідно до договору позики, що посвідчений розпискою від 03.03.2018 ОСОБА_2 отримав в борг грошові кошти в сумі 50000 дол.США, які до теперішнього часу не повернув. У відповідності з даними Державного реєстру прав відповідач ОСОБА_2 , має у власності особисте приватне майно - житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , на яке може бути звернуто стягнення в даній справі. Разом з тим, через значний строк неповернення боргу відповідачем, а також наявною інформацією, що відповідач має намір виїздити на постійне місце проживання за кордон, що може бути пов'язане з відчуженням ним всього свого майна в Україні, позивач вважає, що необхідність застосувати заходи забезпечення позову, а саме накладення арешту на означене та все майно відповідача. Тому просить накласти арешт на майно відповідача - житловий будинок в АДРЕСА_1 до закінчення судового розгляду та постановления судового рішення в справі
Розглянувши заяву про забезпечення позову суддя дійшов такого висновку.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Так, відповідно до ч. 1 та ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5)ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про
забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на
підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно
виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого
рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу
відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати
особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про
забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб,
права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Тобто, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Тобто арешт на майно відповідача допускається лише за умови, що майно належить відповідачу та є необхідність саме у цьому виді забезпечення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року по справі № 320/3560/18, заявником суду повинні бути надані відомості щодо конкретного індивідуально визначеного майна, яке належить відповідачу та щодо якого мають вживатись заходи забезпечення позову.
У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Оцінюючи доводи заявника щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача, а саме житловий будинок, суд враховує, що предметом позову є стягнення грошових коштів за договором позики, при цьому подаючи клопотання про забезпечення позову, реальної грошової оцінки нерухомого майна відповідача, для визначення співмірності із заявленими позивачем вимогами, не надано.
Крім того суд вважає, що заявником не надано жодних доказів реальності настання негативних наслідків в разі незастосування заходів забезпечення позову, зокрема того, що ОСОБА_2 здійснює процедуру відчуження та/чи має намір здійснити відчуження нерухомого майна за для унеможливлення виконання майбутнього судового рішення чи з іншою метою.
Наразі відсутні жодні докази, які підтверджують триваючу процедуру чи наміри здійснення ОСОБА_2 відчуження належного йому житлового будинку чи іншого нерухомого майна, а всі доводи заявника в даній частині зводяться до припущень на які доказування не може ґрунтуватись.
Враховуючи все вищевикладене, суд не знаходить підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а отже у задоволені заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 82,151-153 ЦПК України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову- відмовити.
Копію ухвали надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В.Л. Гудзенко