Справа № 333/2252/24
Провадження № 1-кс/333/1245/25
07 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62023080010000057, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.07.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України стосовно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Мелітополі Запорізької області, громадянина України, одруженого, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого та додані до нього матеріали, -
04.04.2025 року слідчий першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про обрання до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обґрунтовуючи його таким.
Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області № 18 о/с від 12.01.2021 старшого сержанта поліції ОСОБА_6 призначено на посаду поліцейського відділу реагування патрульної поліції Мелітопольського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи - це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Наказом ГУНП в Запорізькій області № 444 о/с від 23.05.2022 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_6 звільнено зі служби в поліції.
Таким чином, ОСОБА_6 до 23.05.2022 являвся службовою особою - працівником правоохоронного органу.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема до медичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Відповідно до ст. 64 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_6 присягнув на вірність Українському народові та зобов'язався, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
Водночас, ОСОБА_6 складеної ним присяги не дотримався та в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст. 1, 2, 17 Конституції України, ст.ст. 2, 64 Закону України «Про Національну поліцію», зрадив українській державі та всьому Українському народові, вчинивши злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Так, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Запорізька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент російської федерації (далі - рф) володимир путін, а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади рф, діючи всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил рф на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил рф, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили часткову окупацію території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Згідно з указом Президента України ОСОБА_7 № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який у подальшому неодноразово був продовжений.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Після початку агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил рф було тимчасово взято під контроль Мелітопольський район та частину інших населених пунктів на території Запорізької області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об'єктами, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами.
З метою встановлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади на територіях населених пунктів Запорізької області, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами, представниками рф з числа своїх громадян та місцевого населення Запорізької області були сформовані підрозділи силового блоку, які виконують функції правоохоронних органів, тим самим вчиняють діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 «Про деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (із змінами згідно з Наказом від 20.02.2023 № 56), з 25 лютого 2022 року територія Мелітопольської міської територіальної громади та всього Мелітопольського району Запорізької області є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.
У свою чергу, ОСОБА_6 , будучи громадянином України, перебуваючи на посаді поліцейського відділу реагування патрульної поліції Мелітопольського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання рф території м. Мелітополя та інших населених пунктів Запорізької області, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади рф, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації рф та зробити свій особистий внесок для утворення та функціонування на тимчасово окупованій території Запорізької області та, зокрема, на тимчасово окупованій території міста Мелітополя, системи органів державної влади рф, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на початку квітня 2022 року, але не пізніше 23.05.2022 року (більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не виявилось за можливе), в період проведення військових дій на території Запорізької області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф.
Зокрема, ОСОБА_6 з власної ініціативи добровільно розпочав «службу» в підпорядкуванні окупаційної влади рф, а саме у незаконному правоохоронному органі - «УВД по городу Мелитополю и Мелитопольскому району» (мова оригіналу), створеному на тимчасово окупованій території м. Мелітополя Запорізької області, а також, виконуючи вказівки і розпорядження окупаційної влади рф, здійснював чергування та патрулювання у складі цього незаконно створеного правоохоронного органу на тимчасово окупованій території міста Мелітополь та Мелітопольського району, а також схиляв до державної зради інших співробітників підрозділів ГУНП в Запорізькій області - проводив їх агітацію щодо співпраці з окупаційною владою, усвідомлюючи, що в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, останній завдає шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, тобто державну зраду.
Органом досудового розслідування, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, а саме: у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.
23.06.2023 у кримінальному провадженні № 62022080010000013 від 16.04.2022 було складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
10.07.2023 року постановою слідчого у кримінальному провадженні №62022080010000013 від 16.04.2022 підозрюваного ОСОБА_6 оголошено в розшук.
26.07.2023 року прокурором ОСОБА_8 кримінальне правопорушення за підозрою ОСОБА_6 за ч.2 ст.111 КК України виділено з кримінального провадження №62022080010000013 в окреме кримінальне провадження з № 62023080010000057.
Того ж дня, 26.07.2023 року слідчим ОСОБА_9 досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023080010000057 зупинено у зв'язку з тим, що підозрюваний ОСОБА_6 переховується та його оголошено у розшук.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами.
Необхідність обрання стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Так, ризик, передбачений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується, тим, що ОСОБА_6 на теперішній час обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічного позбавленням волі, з конфіскацію майна.
У зв'язку з викладеним, ОСОБА_6 , усвідомлюючи невідворотність та тяжкість покарання, яке йому загрожує, враховуючи запровадження по всій території України воєнного стану та тимчасовою окупацією деяких територій, перебуваючи під більш м'яким запобіжним заходом, ніж тримання під вартою, матиме можливість переховуватись від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Зазначений ризик, окрім іншого підтверджується тим, що ОСОБА_6 на теперішній час перебуває на території, яка тимчасово контролюється й утримується російськими військами та не підконтрольна органам державної влади України. Також, по теперішній час ОСОБА_6 за викликами не з'явився та жодним чином не повідомив про причини своєї неявки. При цьому, його розшук триває.
Крім того, ризик передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України обґрунтовується тим, що ОСОБА_6 на даний час фактично продовжує проходити службу в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, виконує їх вказівки і розпорядження на території міста Мелітополь Запорізької області, а відтак, останній, з метою уникнення від притягнення до кримінальної відповідальності за вчинений злочин, може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, показання яких мають доказове значення для підтвердження вини останнього. При цьому, підозрюваний може вчиняти на них тиск та провокувати у них бажання змінити або відмовитися від наданих свідчень, що викривають його у вчиненні інкримінованого йому особливо тяжкого злочину, у тому числі шляхом особистих зустрічей, застосування методів залякування, фізичного та морального впливу на близьких для свідків осіб та їх членів родини, які залишились проживати на тимчасово окупованій території Запорізької області.
Ризик, передбачений, п.5 ч.1 ст.177 КПК України (вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_6 ) обґрунтовується тим, що підозрюваний на даний час фактично продовжує проходити службу в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, виконує їх вказівки і розпорядження, а відтак вчиняє інші злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України. Вказане свідчить про наявність зазначеного ризику, який також виражається в тому, що підозрюваний ОСОБА_6 може вчинити інші кримінальні правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, в тому числі з метою прикриття своєї злочинної діяльності.
Оцінюючи в сукупності викладене, слідчий дійшов до висновку, що інші, менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти вищезазначеним ризикам з боку ОСОБА_6 .
Обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , на думку слідчого, відповідає суспільному інтересу.
У ході досудового розслідування зібрано докази, які підтверджують, що підозрюваний ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України, а тому наявні підстави для звернення до слідчого судді із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного.
За таких обставин слідчий вважає, що є у наявності усі підстави для задоволення його клопотання та винесення рішення про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави та строку дії такої ухвали.
У судовому засіданні слідчий ОСОБА_3 повністю підтримав своє клопотання, просив його задовольнити.
Прокурор ОСОБА_4 зазначив, що на цей час маються усі підстави для задоволення клопотання слідчого: доведено доказами, що підозрюваний переховується на тимчасово окупованій території України - у м. Мелітополі, а також маються відповідні ризики для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_5 зазначив, що у нього відсутній зв'язок із підозрюваним, останній хоча і проживає на тимчасово окуповані території, але відсутні докази неповажної причини його неявки у судове засідання. Взагалі відсутні відомості, що ОСОБА_6 знає про наявність кримінального провадження стосовно нього. Прокурор та слідчий не довели, що підозра обґрунтована і що маються реальні ризики, передбачені ст.177 КПК України. За таких обставин вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Вислухавши доводи слідчого та прокурора, думку захисника, дослідивши матеріали кримінального провадженні, додані до клопотання слідчого, в їх сукупності, суд дійшов до такого.
У судовому засіданні встановлено, що 16.04.2022 року до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.2 ст.111 КК України, за фактом державної зради в умовах воєнного часу працівниками правоохоронних органів Запорізької області, в тому числі відносно ОСОБА_6 (кримінальне провадження №62022080010000013).
16.04.2022 року постановою заступника директора ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_10 визначено групу слідчих, яким доручено здійснювати досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні, у складі: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , старший слідчий - ОСОБА_9 .
17.11.2022 року постановою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_28 змінено групу прокурорів у кримінальному провадженні №62022080010000013 для здійснення нагляду у формі процесуального керівництва, визначивши її у складі: ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_8 , ОСОБА_35 , старший групи - ОСОБА_29
23.06.2023 року у кримінальному провадженні №62022080010000013 слідчим ОСОБА_9 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Мелітополі, Запорізької області, громадянину України, раніше не судимому, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, проте вручити його у день складення, відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України, не надалося можливим у зв'язку з переховуванням ОСОБА_6 від органів досудового розслідування на тимчасово окупованій території України.
Відповідно до вимог ст. ст. 111, 112, 135 та 136 КПК України, в номері газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» № 127 (7525) за 27.06.2023 та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора 26.06.2023 року опубліковано повідомлення про підозру ОСОБА_6 за ч.2 ст. 111 КК України та повістки про виклики для допиту в якості підозрюваного та для проведення інших слідчих та процесуальних дій на 01.07.2023 року, 03.07.2023 року, 04.07.2023 року.
У вказані дати до слідчого підозрюваний ОСОБА_6 не з'явився.
10.07.2023 року постановою слідчого ОСОБА_9 підозрюваний ОСОБА_6 оголошений у розшук у кримінальному провадженні №620022080010000013.
26.07.2023 року постановою прокурора Пологівської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_8 із матеріалів кримінального провадження №620022080010000013 виділені в окреме кримінальне провадження матеріали відносно ОСОБА_6 .
Того ж дня до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.2 ст.111 КК України, за фактом державної зради в умовах воєнного часу, підозрюваним ОСОБА_6 (кримінальне провадження №62023080010000057).
Також, 26.07.2023 року постановою слідчого ОСОБА_9 зупинено досудове розслідування відносно ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №62023080010000057.
29.09.2023 року постановою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_28 визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні №62023080010000057 для здійснення нагляду у формі процесуального керівництва у складі: ОСОБА_29 , ОСОБА_8 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_4 , ОСОБА_34 , старший групи - ОСОБА_29
30.09.2023 року постановою керівника першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжя) ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_36 визначено групу слідчих, яким доручено здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні №№62023080010000057, у складі: ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_37 , ОСОБА_21 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_38 , ОСОБА_24 , ОСОБА_22 , старший слідчий - ОСОБА_9 .
Ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі №333/2252/24 від 15.03.2024 (провадження: 1-кс/333/888/24) надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_6 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 15 вересня 2024 року включно.
ОСОБА_6 не був затриманий працівниками правоохоронного органу та не доставлений до суду з метою участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
24.03.2025 року постановою керівника першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжя) ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_36 визначено групу слідчих, яким доручено здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні №62023080010000057, у складі: ОСОБА_38 , ОСОБА_26 , ОСОБА_37 , ОСОБА_21 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_24 , ОСОБА_22 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_3 , старший групи - ОСОБА_3 .
31.03.2025 року слідчий ОСОБА_3 постановою відновив досудове розслідування у кримінальному провадженні №62023080010000057.
Постановою слідчого ОСОБА_3 від 31.03.2025 року було залучено у справу захисника.
Згідно доручення уповноваженої особи Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги права та інтереси підозрюваного ОСОБА_6 буде захищати ОСОБА_5 .
Клопотання слідчого про обрання підозрюваному ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою кримінальному провадженні №62023080010000057, оформлене відповідно до вимог ст. 184 Кримінального процесуального кодексу України. До матеріалів клопотання додані копії документів, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження.
Відповідно до ч.6 ст.193 КПК України слідчий суддя розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук.
Згідно матеріалів кримінального провадження (рапорту оперуповноваженого ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі ОСОБА_42 , протоколу допиту свідка ОСОБА_43 ) на даний час підозрюваний ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій збройними формуваннями РФ території в м. Мелітополі Запорізької області.
Враховуючи вимоги ч.6 ст.193 КПК України та встановлені під час судового розгляду обставини, слідчий суддя вважає можливим розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 за його відсутності.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Вважаю, що прокурором у судовому засіданні доведено, про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України. На думку слідчого судді, зазначене підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- показаннями свідків ОСОБА_44 , ОСОБА_43 , які повідомили, що мають інформацію про те, що ОСОБА_6 співпрацює з окупаційною владою у м. Мелітополі Запорізької області та зайняв посаду у незаконно створеному правоохоронному органі;
- матеріалами проведених негласних (слідчих) розшукових дій, з яких вбачається, що ОСОБА_6 працює у незаконно створеному правоохоронному органі у м. Мелітополі;
- іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).
Перевіряючи достатність доказів для такого висновку, слідчий суддя, поряд з положеннями ч.2 ст. 297-4 КПК України, враховує вказану практику Європейського суду з прав людини у відповідності до якої «обґрунтована підозра» про яку йдеться у ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, означає наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати об'єктивного спостерігача, що конкретна особа можливо вчинила злочин.
Разом з тим, слідчий суддя не наділений повноваженнями щодо оцінки доказів на даній стадії кримінального судочинства. Питання щодо доведеності вини особи та правильності кваліфікації її дій у відповідності до закону про кримінальну відповідальність підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду кримінального провадження по суті.
Прокурор в обґрунтування клопотання слідчого під час судового засідання, на думку слідчого судді, довів наявність фактів та інформації, зміст яких переконав суд у тому, що підозрюваний ОСОБА_6 міг вчинити кримінальне правопорушення, зазначене у клопотанні слідчого про застосування запобіжного заходу.
Тобто, на даному етапі кримінального провадження підозра відносно ОСОБА_6 є цілком обґрунтована.
Згідно з ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Вирішуючи питання наявності ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 77 КПК України, про які в своєму клопотанні зазначає слідчий, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду
Ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду є основним ризиком, який обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів.
Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, можливо дійти висновку, що небезпеку переховування від правосуддя необхідно визначати з урахуванням низки релевантних чинників, серед яких доцільно виокремити особистість обвинуваченого, його моральні якості та переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, його міжнародні контакти у поєднанні із загрозою суворості можливого покарання (рішення у справах «Пунцельт проти Чехії», «В. проти Швейцарії).
Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 є особливо тяжким та передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі, що саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Окрім того ОСОБА_6 постановою слідчого оголошений у розшук.
Водночас, обвинувачення особи у скоєнні особливо тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є одним з факторів, який має враховувати суд при застосуванні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Тому слідчий суддя вважає, що тяжкість злочину, в якому підозрюють ОСОБА_6 не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але така підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу, слідчий суддя враховує покарання, що передбачене законом за вчинення особливо тяжкого злочину, який інкримінується ОСОБА_6 та, оцінюючи його у сукупності з іншими наведеними вище обставинами, встановленими в ході розгляду клопотання, дійшов до висновку про наявність ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні
Перевіряючи наявність зазначеного ризику, слідчий суддя враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
Отже, на переконання слідчого судді, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов'язаних із введенням воєнного стану на території України. За таких обставин, заборона спілкуватися з певними визначеними особами, як наслідок встановлення ймовірного впливу на них, є об'єктивною необхідністю забезпечення «недоторканості» показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.
На думку слідчого судді, з метою подальшого безперешкодного розслідування по встановленню усіх обставин у цьому провадженні, необхідно обмежити підозрюваного у можливості спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні з приводу обставин, викладених у повідомленні про підозру.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення
На цей час існує обґрунтована підозра, що ОСОБА_6 фактично продовжує проходити службу в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, виконує їх вказівки і розпорядження, а відтак вчиняє інші злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України. Вказане свідчить про наявність зазначеного ризику, так як підозрюваний ОСОБА_6 може вчинити інші кримінальні правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, в тому числі з метою прикриття своєї злочинної діяльності.
Слідчий суддя також враховує, що ОСОБА_6 має постійне місце мешкання ( АДРЕСА_2 ), має сім'ю та двох неповнолітніх дітей (2009 та 2017 року народження), раніше не судимий, тобто наявність у підозрюваного певних соціальних зв'язків та постійного місця проживання, однак ці обставини не спростовують висновки слідчого судді про можливе продовження підозрюваним кримінального правопорушення.
Таким чином, слідчий суддя при аналізі пояснень учасників судового засідання, доказів у кримінальному провадженні, даних, що характеризують підозрюваного, дійшов до висновку, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які є досить вагомими у даному випадку.
Враховуючи викладене, на цей час не вбачаю достатніх підстав для можливості застосування інших запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, як таких, що недостатні запобігти вказаним ризикам, а також забезпеченню виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, визначаючи тримання під вартою в цьому випадку виправданим за наявності конкретного суспільного інтересу у виді права на справедливий судовий розгляд, а також унеможливлення переховування підозрюваного від слідства та суду, незаконного впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалюють над принципом поваги до свободи особистості.
За таких обставин, слідчий суддя дійшов до висновку, що клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 є доведеним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Необхідність застосування такого запобіжного заходу до підозрюваного, що обмежує його особисту недоторканість, не буде суперечити нормі ст.5 ч.1 п. «b» Європейської конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», за якою особи можуть бути арештовані для виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом та рішенню Європейського суду з прав людини справа «Чанєв проти України» від 09.10.2014 року.
Згідно ч.4 ст.183 КПК України при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державною-агресором, розмір застави не визначається.
Відповідно до вимог ч.4 ст.197 КПК України у разі постановлення слідчим суддею ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
З огляду на вказані положення КПК України слідчий суддя не визначає розмір застави та строк дії такої ухвали.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196-197 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62023080010000057, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.07.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України стосовно підозрюваного ОСОБА_6 - задовольнити.
Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Після затримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і не пізніше як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження буде розглянуто питання про застосування до нього обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою або зміну на більш м'який запобіжний захід.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду.
Копію ухвали вручити прокурору, захиснику обвинуваченому.
Повний текст ухвали складено 11.04.2025 року.
Слідчий суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя ОСОБА_1