Київський районний суд м. Полтави
Справа № 552/193/25
Провадження №2/552/868/25
іменем україни
10.04.2025 Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого - судді Самсонової О.А.
секретар судового засідання - Хрипунова Т.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В позовній заяві зазначив, що йому на праві власності належить 11/20 частин житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
На теперішній час в даному будинку зареєстровано місце проживання його колишньої дружини, відповідача ОСОБА_2 .
Однак за даною адресою ОСОБА_2 не проживає з 2017 року, коли між ними було розірвано шлюб, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере. Житлом вона взагалі не цікавиться.
Але з реєстраційного обліку за адресою зазначеного будинку відповідач не знялася.
Перешкод у користуванні житлом їй ні позивач, ні інші члени сім'ї не чинили.
Збереження реєстрації її місця проживання за адресою вказаного будинку порушує права позивача у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Оскільки відповідач не проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 більше року, вона є такою, що втратила право користування даним житловим приміщенням.
Тому позивач просив суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 15 січня 2025 року відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідач відзиву на позов не подала.
Інші заяви та клопотання від учасників справи суду не надходили.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, звернувшись до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності. Зазначив, що позов підтримує в повному обсязі, та наполягає на його задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомила.
Враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в судове засідання не з'явились.
Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29 червня 1990 року державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори, позивачу ОСОБА_1 належить 11/20 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказана обставина підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру від 15 січня 2025 року (а.с. 17).
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Як підтверджується даними свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 13 січня 2017 року Київським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 13 січня 2017 року (а.с. 9).
При цьому в шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували з 11 червня 1989 року, що підтверджується даними паспорта позивача (а.с.4).
З наведеного вбачається, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 позивачем придбано під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 .
Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який регулював сімейні правовідносини на час придбання зазначеного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Ст. 60 Сімейного кодексу України, яка регулює сімейні правовідносини на час розгляду справи, передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Таким чином, чинним і на час виникнення у позивача права власності, і на час розгляду справи законодавством встановлена презумпція спільності майна подружжя, що придбано під час шлюбу.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Але позивачем суду не надано доказів того, що зазначений будинок належить йому на праві особистої власності, а не належить на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачу ОСОБА_2 , оскільки він придбаний під час шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
При цьому чинним законодавством не передбачено обмеження власника у користуванні належним йому майном у випадку не користування цим майном протягом якогось часу.
Тому, якщо будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить і позивачу, і відповідачу, співвласник не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном незалежно від тривалості не проживання в будинку.
Таким чином, позивачем не доведено того, що відповідач ОСОБА_2 не є співвласником будинку та що вона втратила право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом в задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати покладаються на нього та не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ,
відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Повне судове рішення виготовлено 10 квітня 2025 року.
Головуючий О.А.Самсонова