Справа № 489/2205/25
Провадження № 2/489/1842/25
Ухвала
Іменем України
15 квітня 2025 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Костюченка Г.С.,
розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню
28 березня 2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , відповідно до вимог якої просив визнати таким що не підлягає виконанню судовий наказ виданий Ленінським районним судом м. Миколаєва від 03 вересня 2020 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 25 серпня 2020 року до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а після цього на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до його повноліття.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2025 головуючим суддею визначено суддю Ленінського районного суду м. Миколаєва Костюченка Г.С.
31березня 2025 матеріали позовної заяви були передані головуючому судді для прийняття рішення про відкриття провадження у справі.
Відповідно до відомостей з реєстру територіальної громади міста Миколаєва від 31.03.2025 за № 16.27-4689744-2025 відповідачка ОСОБА_2 зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 не значиться.
31.03.2025 судом зроблено запит до ДМС України в Миколаївській області, щодо отримання відомостей про реєстрацію відповідачки.
10.04.2025 на адресу суду надійшла відповідь з ДМС України в Миколаївській області від 07.04.2025 за № 4801.4-2602/4801.4-25, за наявними відомостями зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , 17.11.2021 знята з реєстрації.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судовим наказом Ленінського районного суду від 03 вересня 2020 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 25 серпня 2020 року до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а після цього на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) боржника, але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до його повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 210 грн. 20 коп.
Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) суд зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції. Державі належить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права.
Крім того, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система договірної держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
В частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
У частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року вказано, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема: резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
Відповідно до вимог частини першої - другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Крім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави якими заявник обґрунтовує свою заяву можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11, від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010 та від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» судовий наказ є виконавчим документом.
З урахуванням вищевикладеного ЦПК України, (розділом 6 процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів) а саме статтею 432 передбачено можливість звернення до суду з заявою стягувача або боржника про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
Натомість ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 із зазначенням ціни позову та сплатив судовий збір за подання саме позовної заяви.
Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Згідно ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, суд роз'яснює ОСОБА_1 про можливість його звернення до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, із зазначенням заявника, заінтересованої особи, Інгульській відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) як це передбачено розділом 6 ЦПК України (процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів).
Керуючись ст. ст. 186, 432 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Роз'яснити позивачу про його право звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Суддя Г.С. Костюченко
Повний текст судового рішення складено «15» квітня 2025 року.