09 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 643/12389/14-к
провадження № 51-989км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
у режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 30 січня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014220100000071, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307, ч. 1 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Октябрський районний суд м. Полтави вироком від 30 січня 2024 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 54 цього Кодексу позбавив спеціального звання капітана міліції.
Також цим вироком ОСОБА_7 визнав невинуватим та виправдав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 365 КК.
Крім того, суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання; застави; процесуальних витрат; речових доказів; арешту майна у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи працівником правоохоронного органу, перебуваючи на посаді інспектора - чергового чергової частини штабу Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, маючи спеціальне звання капітана міліції, діючи в інтересах третіх осіб та всупереч інтересам служби, з метою особистого збагачення, на початку 2014 року в невстановлений день та час придбав у невстановленої особи наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - трамадол, після чого зберігав його з метою збуту за місцем свого проживання ( АДРЕСА_2 ). 01 липня 2014 року о 18:38 працівники правоохоронного органу під час обшуку за вказаним місцем проживання ОСОБА_7 виявили та вилучили 296 капсул із наркотичним засобом, обіг якого обмежено, - трамадолом, загальною масою 4,6857 г, що ОСОБА_7 незаконно зберігав з метою збуту.
Також орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 в умисному вчиненні ним, як працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом державним та громадським інтересам, а саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК.
Так, ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу, перебуваючи на посаді інспектора - чергового чергової частини штабу Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, маючи спеціальне звання капітана міліції, у процесі виконання своїх службових обов'язків перевищив свої службові повноваження, спрямовані згідно із Законом України «Про міліцію» на запобігання правопорушенням та їх припинення, виявлення кримінальних правопорушень, і вчинив дії, що завдали істотної шкоди державним і громадським інтересам, що підриває авторитет органу державної влади.
Так, ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу, діючи в інтересах третіх осіб та всупереч інтересам служби, з метою особистого збагачення, на початку 2014 року в невстановлений час та в невстановленому місці придбав у невстановленої особи наркотичний засіб - трамадол і зберігав його з метою збуту за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 . Реалізуючи злочинний умисел на збут трамадолу, він з метою конспірації своєї злочинної діяльності, пов'язаної із збутом цього наркотичного засобу, під час спілкування із ОСОБА_8 повідомив йому про те, що згоден збути йому трамадол шляхом облаштування схованок під металевими стовпами підвісної канатної дороги ЦПКтВ ім. М. Горького у м. Харкові та буде повідомляти точне місцерозташування схованки після оплати ОСОБА_8 цього наркотичного засобу, шляхом внесення відповідної суми грошей на банківську картку ОСОБА_7 банку «ПриватБанк» (номер карти НОМЕР_1 ) або шляхом передачі грошей йому особисто.
23 травня 2014 року приблизно о 15:20 ОСОБА_8 зустрівся з ОСОБА_7 на вул. Чернишевського, 55 у м. Харкові та передав йому гроші в сумі 330 грн як оплату за наркотичний засіб - трамадол у кількості 15 капсул. Потім ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_8 , що цей наркотичний засіб, він зможе забрати того ж дня увечері або наступного дня біля металевого стовпа № 15 або 16 підвісної канатної дороги ЦПКтВ ім. М. Горького у м. Харкові, про що він його повідомить умовною фразою в соціальній мережі «ВКонтакте» після облаштування схованки.
Того ж дня приблизно о 17:12 ОСОБА_7 поінформував ОСОБА_8 про те, що наркотичний засіб - трамадол він зможе забрати в обумовленому ними місці наступного дня.
24 травня 2014 року приблизно о 09:18 ОСОБА_7 надіслав ОСОБА_8 повідомлення в соціальній мережі «ВКонтакте» про те, що він може забрати наркотичний засіб, під металевим стовпом № 15 підвісної канатної дороги ЦПКтВ ім. М. Горького у м. Харкові. Згодом у вказаному місці ОСОБА_8 забрав пакунок із 15 капсулами з наркотичним засобом, обіг якого обмежено, - трамадолом загальною масою 4,2315 г та добровільно видав його працівникам правоохоронного органу.
Крім того, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 в незаконному придбанні й зберіганні з метою збуту та у збуті наркотичного засобу за таких обставин.
23 травня 2014 року приблизно о 15:20 ОСОБА_8 зустрівся з ОСОБА_7 на вул. Чернишевського, 55 у м. Харкові й передав йому гроші в сумі 330 грн як оплату за наркотичний засіб - трамадол у кількості 15 капсул, після чого ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_8 , що трамадол він зможе забрати того ж дня увечері або наступного дня біля металевого стовпа № 15 або 16 підвісної канатної дороги ЦПКтВ ім. М. Горького в м. Харкові та про це він його повідомить умовною фразою в соціальній мережі «ВКонтакте» після облаштування схованки.
Того ж дня приблизно о 17:12 ОСОБА_7 поінформував ОСОБА_8 про те, що наркотичний засіб - трамадол він зможе забрати в обумовленому ними місці наступного дня.
24 травня 2014 року приблизно о 09:18 ОСОБА_7 шляхом надіслання повідомлення в соціальній мережі «ВКонтакте» повідомив ОСОБА_8 , що він може забрати наркотичний засіб, під металевим стовпом № 15 підвісної канатної дороги ЦПКтВ ім. М. Горького у м. Харкові. Надалі у вказаному місці ОСОБА_8 забрав пакунок із 15 капсулами наркотичного засобу, масою 4,2315 г, які містили у своєму складі наркотичний засіб - трамадол, масою 0,5186 г та добровільно видав його працівникам правоохоронного органу.
Також орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у збуті наркотичного засобу, вчиненому повторно, за таких обставин.
28 травня 2014 року приблизно о 13:14 ОСОБА_8 зустрівся з ОСОБА_7 за місцем свого проживання ( АДРЕСА_2 ), та під час зустрічі передав останньому гроші в сумі 330 грн як оплату за наркотичний засіб - трамадол у кількості 15 капсул. Потім ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_8 , що наркотичний засіб він зможе забрати біля металевого стовпа підвісної канатної дороги ЦПКтВ ім. М. Горького у м. Харкові, про що він його повідомить пізніше шляхом надіслання ОСОБА_8 повідомлення в соціальній мережі «ВКонтакте».
Того ж дня приблизно о 21:15 ОСОБА_7 проінформував ОСОБА_8 шляхом надіслання повідомлення в соціальній мережі «ВКонтакте» про те, що наркотичний засіб - трамадол він зможе забрати в обумовленому ними місці наступного дня.
29 травня 2014 року приблизно о 09:07, ОСОБА_7 зателефонував ОСОБА_8 та в завуальованій формі повідомив про те, що він може забрати наркотичний засіб під металевим стовпом № 15 підвісної канатної дороги ЦПКтВ ім. М. Горького у м. Харкові. Надалі у вказаному місці ОСОБА_8 забрав пакунок із 15 капсулами наркотичного засобу, масою 4,8250 г, які містили у своєму складі наркотичний засіб - трамадол, масою 0,6351 г та добровільно видав його працівникам правоохоронного органу.
Також 10 червня 2014 року приблизно о 19:10, ОСОБА_8 зустрівся із ОСОБА_7 за місцем проживання останнього та під час розмови повідомив про бажання придбати наркотичний засіб - трамадол, в кількості 10 капсул та передав ОСОБА_7 гроші в сумі 220 грн. Після цього ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний намір направлений на збут ОСОБА_8 трамадолу, повідомив йому, що цей наркотичний засіб він зможе забрати ввечері того ж дня в схованці біля бетонних плит, розташованих біля магазину «Феєрверк» на вул. Новгородська, 87 у м. Харкові, про що він пізніше його повідомить шляхом написання текстового повідомлення на телефон ОСОБА_8 .
Приблизно о 21:05 ОСОБА_7 надіслав на телефон ОСОБА_8 текстове повідомлення про те, що він може забрати в обумовленому ними місці наркотичний засіб. Потім у вказаному місці ОСОБА_8 забрав пакунок з 10 капсулами наркотичного засобу, масою 2,8250 г, які містили у своєму складі наркотичний засіб - трамадол, масою 0,3417 г та добровільно видав його працівникам правоохоронного органу.
Крім того, 18 червня 2014 року ОСОБА_7 під час зустрічі з ОСОБА_8 , продовжуючи свій злочинний умисел на збут ОСОБА_8 трамадолу, перебуваючи на АДРЕСА_2 , приблизно о 15:10 одержав від нього гроші у сумі 330 грн як оплату за наркотичний засіб - трамадол у кількості 15 капсул. Потім ОСОБА_7 повідомив йому про те, що він зможе забрати трамадол, наступного дня біля бетонних плит, розташованих біля магазину «Феєрверк» на вул. Новгородська, 87 у м. Харкові, точний час він повідомить йому пізніше шляхом написання текстового повідомлення.
19 червня 2014 року приблизно о 10:30 ОСОБА_7 надіслав ОСОБА_8 текстове повідомлення, в якому повідомив про місцезнаходження схованки з наркотичним засобом у кількості 15 капсул, за які отримав від ОСОБА_8 18 червня 2014 року гроші в сумі 330 грн та тим самим повторно збув йому трамадол. Потім у вказаному місці ОСОБА_8 забрав пакунок з 10 капсулами наркотичного засобу, масою 4,2360 г, які містили у своєму складі наркотичний засіб - трамадол, масою 0,5857 г та добровільно видав його працівникам правоохоронного органу.
Продовжуючи свій злочинний умисел на збут наркотичного засобу - трамадолу, ОСОБА_7 зустрівся 01 липня 2014 року приблизно о 17:00 з ОСОБА_8 на подвір'ї будинку АДРЕСА_3 , та одержав від нього гроші в сумі 440 грн як оплату за наркотичний засіб - трамадол у кількості 20 капсул. Потім запропонував ОСОБА_8 піднятися до його квартири АДРЕСА_4 та забрати наркотичний засіб, на що ОСОБА_8 погодився. Піднявшись до квартири, ОСОБА_7 через деякий час вийшов та повторно збув ОСОБА_8 наркотичний засіб - трамадол у кількості 5 капсул, а також пообіцяв ОСОБА_8 в подальшому збути йому наркотичний засіб - трамадол у кількості 15 капсул.
ОСОБА_8 забрав пакунок з 5 капсулами наркотичного засобу - трамадолу, маса якого становила 0,0852 г та добровільно видав його працівникам правоохоронного органу.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 14 серпня 2024 року задовольнив частково апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_7 , змінив вирок районного суду і постановив вважати ОСОБА_7 виправданим за ч. 1 ст. 365 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК за недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, а за ч. 2 ст. 307 КК - на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК через недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_7 від призначеного за ч. 1 ст. 307 КК покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Звільнив ОСОБА_7 з-під варти в залі суду. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені стосовно нього судові рішення в частині щодо визнання його винуватим та закрити кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
Суть доводів засудженого зводиться до посилань на незаконність і невмотивованість постановлених стосовно нього судових рішень.
Зокрема, засуджений наголошує на недопустимості протоколу обшуку за місцем його проживання з підстав того, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на обшук, ґрунтується виключно на наданій судді стороною обвинувачення інформації, яку ця сторона отримала під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), визнаних судом недопустимими.
Крім того, ОСОБА_7 зазначає, що твердження у вироку про перегляд судом звуко- та відеофіксації проведення обшуку від 01 липня 2014 року не відповідає дійсності, оскільки диск із відеозаписом цієї слідчої дії не досліджувався.
Також указує на порушення вимог ст. 52 КПК у зв'язку з проведенням судових засідань 22 та 28 червня 2023 року, під час яких вивчалися певні матеріали, без участі захисника, тоді як ОСОБА_7 є особою з інвалідністю по зору.
Стверджує, що суд допустив порушення вимог ст. 357 КПК у зв'язку з дослідженням речових доказів у судовому засіданні від 15 вересня 2023 року в режимі відеоконференції, стосовно чого сторона захисту заперечувала.
Як зазначає засуджений, суд першої інстанції, ухвалюючи вирок необґрунтовано застосував до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою та не ухвалив жодного рішення щодо раніше застосованого до нього запобіжного заходу у виді застави, який залишався чинним на момент ухвалення вироку.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 , навівши відповідні пояснення, підтримали касаційну скаргу засудженого.
Прокурор ОСОБА_5 висловив заперечення щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.
Водночас касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
За статтею 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, а саме у вчиненні працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом державним та громадським інтересам, а також у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК у придбанні та зберіганні з метою збуту, а також збут наркотичного засобу та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК у збуті наркотичного засобу, вчиненому повторно.
За результатами судового розгляду суд дійшов висновку про відсутність у діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, а також ненадання доказів спричинення засудженим істотної шкоди.
Водночас суд визнав недопустимими матеріали НСРД через відсутність у матеріалах справи документів, які стали правовою підставою для їх проведення.
З урахуванням наведеного вище суд виправдав ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 365 КК.
Висновки судів попередніх інстанцій з яких ОСОБА_7 було виправдано засуджений не оскаржує і відповідно Верховний Суд їх не перевіряє.
Водночас, дослідивши відомості, відображені в протоколі обшуку від 01 липня 2014 року, відповідно до якого за місцем проживання ОСОБА_7 (у квартирі АДРЕСА_5 ) було виявлено та вилучено 1017 грн, мобільний телефон «iPhone» із sim-карткою з номером НОМЕР_2 , 296 капсул наркотичного засобу, банківські картки і ноутбук, а також висновок експерта від 02 липня 2014 року № 1164, згідно з яким вилучені капсули містять наркотичний засіб, обіг якого обмежено (трамадол), масою 4,6857 г (у перерахунку на діючу речовину - трамадолу гідрохлорид) у 269 капсулах, і проаналізувавши показання свідка ОСОБА_9 (колишньої дружини ОСОБА_7 ), яка підтвердила факт проведення обшуку та вилучення під час нього наркотичного засобу, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у зберіганні наркотичних засобів із метою збуту та кваліфікував його діяння за ч. 1 ст. 307 КК.
З висновками місцевого суду погодився суд апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі засуджений заперечує доведеність своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вказуючи на те, що докази, а саме протокол обшуку та похідні від нього висновки експертів, є недопустимими.
Зокрема, ОСОБА_7 наголошує на недопустимості результатів обшуку, проведеного за місцем його проживання, оскільки ухвала слідчого судді, якою надавався дозвіл на його проведення, ґрунтувалася виключно на інформації, яку було отримано під час проведення НСРД, результати яких судом визнані недопустимими.
Стосовно цих доводів колегія суддів указує таке.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 234 КПК обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КПК ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про: 1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; 3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала; 4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; 5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; 6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
З матеріалів справи вбачається, що слідчий в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області ОСОБА_10 звернувся до суду з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , з метою відшукання і вилучення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, грошей, отриманих від незаконної реалізації ОСОБА_7 наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, мобільних телефонів ОСОБА_7 , sim-карток мобільних операторів, чернеткових записів ОСОБА_7 , у яких можуть бути зафіксовані відомості щодо протиправної його діяльності зі збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також інші предмети та документи, які можуть мати суттєве значення для проведення повного, всебічного й неупередженого досудового розслідування в кримінальному провадженні.
Слідчий суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова ухвалою від 13 червня 2014 року задовольнив наведене вище клопотання слідчого ОСОБА_10 та надав дозвіл на проведення обшуку квартири за вказаною адресою, в якій проживав ОСОБА_7 .
Як убачається зі змісту зазначеної ухвали, слідчий суддя визнав обґрунтованими наведені в клопотанні слідчого підстави щодо необхідності проведення обшуку, на підтвердження яких той послався на протокол допиту свідка ОСОБА_8 (який сам по собі під час досудового розслідування є окремим, самостійним доказом), а не на матеріали, отримані під час проведення НСРД, як про це зазначає ОСОБА_7 у касаційній скарзі. Ухвала слідчого судді містить мотиви необхідності проведення обшуку, зокрема, для отримання доказів та встановлення обставин кримінального провадження.
Верховний Суд не заперечує, що серед долучених до клопотання слідчого матеріалів (на 30 сторінках) могли міститися матеріали, отримані за результатами проведення НСРД. Однак, як зазначалося вище, обґрунтовуючи своє рішення про задоволення клопотання, слідчий суддя на такі матеріали не посилався і їх не використовував в обґрунтування свого рішення.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає нерелевантним посилання засудженого на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 754/12820/15-к (провадження № 51-3099км18), адже у зазначеній справі, на відміну від справи, що розглядається, касаційний суд встановив, що ухвали слідчого судді якими надано дозвіл на обшук (як вбачалось з їх змісту), ґрунтувалися виключно на наданій судді стороною обвинувачення інформації, яку остання отримала під час проведення оперативних закупок, тобто на доказах, визнаних судом недопустимими і жодних інших доказів, отриманих з іншого джерела, незалежного від проведених оперативних закупок, сторона обвинувачення слідчому судді не надавала.
Більш того, рішення слідчого судді було предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, які не встановили підстав для сумнівів у законності проведення обшуку, не вбачає цього і Верховний Суд.
З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє і довід засудженого щодо недопустимості похідного від цього протоколу доказу - висновку експерта від 02 липня 2014 року № 1164, за яким проведено дослідження вилучених під час обшуку наркотичних засобів.
Щодо недопустимості висновку експерта від 02 липня 2014 року № 1158, то Суд зазначає, що цей висновок стосується наркотичних засобів, вилучених 24 та 29 травня, а також 10 і 19 червня 2014 року у ОСОБА_8 під час проведення оперативної закупки. Оскільки протоколи НСРД були визнані судом недопустимими і не покладались в обґрунтування висновку про винуватість засудженого, то й зазначений висновок експерта також суди не покладали в основу висновку про винуватість ОСОБА_7 .
Також з рішення місцевого суду вбачається, що у його мотивувальній частині суд посилається на відеозапис обшуку, проведеного за місцем проживання засудженого.
Таке посилання суду на зазначений додаток до протоколу обшуку є недоречним, оскільки, перевіривши матеріали кримінального провадження, Суд установив, що місцевий суд цього відеозапису не відтворював.
Водночас із рішення суду першої інстанції вбачається, що згаданий відеозапис слідчої дії не покладався в основу доведення обставин обвинувачення ОСОБА_7 , а на обґрунтування такого висновку суд послався на дані протоколу обшуку, з яких слідує, що ОСОБА_7 добровільно вказав на місце в шафі дитячої кімнати, де знаходився наркотичний засіб - трамадол.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зауважує, що таке посилання суду на наявний у матеріалах справи додаток до протоколу обшуку - відеозапис цієї слідчої дії, який не був досліджений, хоча і є помилковим, однак не зумовлює визнання недопустимим даних протоколу обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 .
Крім того, засуджений у касаційній скарзі не навів обґрунтованих доводів, яким чином відтворення або невідтворення відеозапису проведення обшуку за місцем його проживання вплинуло на оцінку результатів оспорюваної слідчої дії та, як наслідок, на висновки суду про його винуватість, які ґрунтувалися на відомостях, відображених у протоколі цієї слідчої дії.
На цих підставах Верховний Суд відхиляє вказані доводи засудженого.
Стосовно дослідження речових доказів
ОСОБА_7 стверджує, що суд порушив вимоги ст. 357 КПК, досліджуючи речові докази в режимі відеоконференції, проти чого, за його словами, сторона захисту заперечувала.
Однак ці доводи засудженого не ґрунтуються на матеріалах справи, з яких убачається, що захист, навпаки, не заперечував проти такого способу дослідження.
Дійсно, під час судового засідання 15 вересня 2023 року речові докази досліджувалися в режимі відеоконференцзв'язку. Прокурор, перебуваючи на відеозв'язку, оголошував кожен пакунок, зазначав помітки, що містилися на ньому, а також його вміст та бирки.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що 15 листопада 2023 року прокурор доставив ті самі речові докази безпосередньо до суду, де вони повторно були досліджені в присутності засудженого ОСОБА_7 .
З огляду на викладене, суд визнає ці доводи засудженого безпідставними.
Стосовно порушення права засудженого на захист
ОСОБА_7 стверджує про порушення вимог ст. 52 КПК у зв'язку з проведенням судових засідань 22 та 28 червня 2023 року, під час яких досліджувалися докази без участі захисника, тоді як він є особою з інвалідністю по зору.
Верховний Суд відхиляє такі твердження засудженого з огляду на таке.
Дійсно, без участі захисника ОСОБА_6 були проведені судові засідання 22 та 28 червня 2023 року, під час яких суд досліджував відеозаписи проведення НСРД, аудіо- та відеоконтроль особи, а також зняття інформації з транспортних телекомунікаційних систем. Однак у цих судових засіданнях ОСОБА_7 не наполягав на участі захисника, не просив відкласти розгляд справи або перенести судові засідання, а вважав за можливе їх проведення без участі захисника.
У судовому засіданні 11 січня 2024 року ОСОБА_7 надав суду довідку з медико-соціальної експертної комісії, згідно з якою він є особою з інвалідністю 2-ї групи за загальним захворюванням зору (т. 8, а.п. 86), для характеристики його особи.
З огляду на викладене, колегія суддів, залишаючи осторонь питання, чи дійсно надана ОСОБА_7 довідка про його захворювання зору завадила останньому реалізувати його право на захист, зазначає, що докази, досліджені в судових засіданнях, на які він посилається, були визнані судом недопустимими та не покладалися судом в основу доведеності його винуватості.
Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_7 не обґрунтував, як саме результати цих судових засідань вплинули на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
За таких обставин Верховний Суд відхиляє такі доводи засудженого.
Стосовно доводів про застосування місцевим судом запобіжного заходу
Засуджений зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, без клопотання прокурора застосував до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою та не прийняв жодного рішення щодо раніше застосованого до нього запобіжного заходу у виді застави, який залишався чинним на момент ухвалення вироку.
Верховний Суд не погоджується із цим, беручи до уваги таке.
Як убачається з матеріалів провадження, застосовуючи під час ухвалення вироку запобіжний захід у виді тримання під вартою, суд керувався положеннями ст. 374 КПК, відповідно до якої у разі визнання особи винуватою суд, зокрема, зобов'язаний вирішити питання про застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, і в таких випадках клопотання прокурора не вимагається.
Водночас у резолютивній частині рішення суд ухвалив повернути внесену щодо ОСОБА_7 заставу в розмірі 97 400 грн заставодавцю.
З огляду на викладене Суд відхиляє ці доводи засудженого.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, апостановлені щодо нього судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 30 січня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3