10 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 761/1573/23
провадження № 51-3754км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянуву відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100100003707, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Печенга Мурманської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК, та виправдано за недоведеністю складу зазначеного кримінального правопорушення в його діянні.
Суд також вирішив питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчиненому шляхом проникнення до житла, в умовах воєнного стану, за таких обставин.
18 грудня 2022 року приблизно о 01:15 у ОСОБА_6 , який перебував за адресою: АДРЕСА_2 , поблизу квартири АДРЕСА_3 вищевказаного будинку, виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, в період дії воєнного стану, шляхом незаконного проникнення до приміщення вищевказаної квартири, в якій проживає наглядно знайомий ОСОБА_7 . Реалізовуючи свій злочинний умисел, використовуючи предмет, ззовні схожий на ніж, відчинив замок вхідних дверей, тим самим подолавши перепону, та незаконно проник до вказаної вище квартири, де почав відшукувати цінні речі з метою подальшого викрадення. Надалі, зайшовши до кухонного приміщення, ОСОБА_6 взяв до рук портативний телевізор чорного кольору марки «DA-901С» вартістю 1608,67 грн, та поклав до кишені власних штанів мобільний телефон синього кольору марки «ZTE Blade V2020» IMEI-1: НОМЕР_1 , IMEI-2: НОМЕР_2 , вартістю 3846,67 грн, які належать ОСОБА_7 , з метою в подальшому розпорядитися вищевказаним майном на власний розсуд, для власного збагачення, однак довести свій злочинний умисел до кінця не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки його дії були помічені та припинені ОСОБА_7 .
Всього ОСОБА_6 намагався таємно викрасти чуже майно шляхом незаконного проникнення до житла, в умовах воєнного стану, на загальну суму 5455,34 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 25 квітня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (незастосування закону, який підлягає застосуванню - ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК), і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вказує, що рішення суду про виправдання ОСОБА_6 є безпідставним, ухвалено без належної оцінки наданих стороною обвинувачення доказів.
Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки суд належним чином не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора, обмежився лише зазначенням загальних формулювань, без будь-якого обґрунтування постановленого рішення, не надав кожному доказу оцінку з точки зору належності та допустимості у відповідності до ст. 94 КПК.
Зазначає, що апеляційний суд порушив вимоги щодо безпосередності дослідження доказів, у судовому засіданні 25 квітня 2024 року безпідставно відмовив у задоволенні обґрунтованого клопотання прокурора про їх дослідження.
Апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора, що суд першої інстанції:
- не надав належну оцінку показанням потерпілого;
- у вироку не зазначив, чому за наявності суперечливих доказів, які мають вагоме значення для встановлення фактичних обставин, взяв до уваги лише показання обвинуваченого і відкинув показання потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 ;
- у вироку виклав висновки, які містять істотні суперечності щодо підстав виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК, оскільки у резолютивній частині зазначив про виправдання за недоведеністю складу кримінального правопорушення в його діянні, тоді як у мотивувальній частині зазначив про недоведеність вини ОСОБА_6 , як підстави до його виправдання.
Прокурор також зазначає, що в суді апеляційної інстанції розгляд справи проведено без повідомлення потерпілого ОСОБА_7 .
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала викладені у касаційній скарзі доводи та просила задовольнити скаргу.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання вони не з'явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.
Як встановлено приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Згідно з приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.
За вимогами, встановленими в ст. 370 цього Кодексу, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних органом досудового розслідування, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції, дослідивши обставини кримінального провадження та надавши оцінку доказам, дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, що є підставою для його виправдання.
Зокрема, місцевий суд врахував, що за протоколом огляду місця події від 18 грудня 2022 року вхідні до квартири двері із врізаними замками слідів злому не містять, що також підтверджується ілюстративною таблицею до вказаного протоколу, а саме зображенням № 2, на якому зображено вхідні двері до квартири АДРЕСА_3 без слідів злому, та показаннями свідка - працівника патрульної поліції, який повідомив, що прибувши за викликом до вищезазначеної квартири, вхідні двері до неї були відкриті та не містили жодних пошкоджень. Зазначив також, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу того, що обвинуваченийвикористав саме предмет, ззовні схожий на ніж, для відчинення замка вхідної двері.
Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної главою 31 КПК процедури, повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (що, серед іншого, передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, перевірку встановлення фактичних обставин з дотриманням правил дослідження і оцінки доказів), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідає приписам статей 370, 419 або 420 КПК.
Така перевірка має бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об'єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне й справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов'язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.
У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції, залишивши без змін вирок стосовно ОСОБА_6 і без задоволення апеляційну скаргу прокурора, належним чином не розглянув викладених у ній доводів, не навів переконливих і обґрунтованих мотивів на їх спростування.
Апеляційний суд обмежився загальним формулюванням про правильність висновків суду першої інстанції щодо невинуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, проте не розкрив суті зібраних у провадженні доказів, не проаналізував їх у контексті конкретних доводів сторони обвинувачення, серед яких і доводи про недотримання місцевим судом правил ст. 94 КПК.
У касаційній скарзі прокурор обґрунтовано стверджує про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки викладеним в апеляційній скарзі доводам та належним чином не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора.
Місцевий суд у вироку як підґрунтя до виправдання зазначив, що з висновку експерта від 21 грудня 2022 року № СЕ-19/111-22/54912-Д убачається, що експерту було надано дактилоскопічну карту ОСОБА_6 . Натомість в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність правових підстав, передбачених ст. 241, ч. 3 ст. 245 КПК, до відбирання зразків відбитків пальців рук та долонь у ОСОБА_6 для формування дактилоскопічної картки останнього.
В апеляційній скарзі прокурор, не погоджуючись із висновками місцевого суду, який безпідставно застосував правила ст. 241, ч. 3 ст. 245 КПК щодо оцінки дій органу досудового розслідування із відбирання зразків відбитків пальців рук та долонь у ОСОБА_6 для формування дактилоскопічної картки останнього, навів відповідні мотиви, де, серед іншого, посилався на правозастосовну позицію у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11 січня 2022 року (справа № 185/2915/18), за якою відібрання відбитків пальців за згодою засудженого без відповідної постанови прокурора чи доручення не становить порушення вимог КПК.
Проте апеляційний суд не надав належної оцінки викладеним в апеляційній скарзі доводам прокурора, безпідставно погодився в цій частині з висновками місцевого суду.
Стаття 245 КПК розрізняє два види зразків для експертизи: зразки з речей і документів, порядок відібрання яких встановлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів, порядок здійснення якого визначений в статтях 160-166 КПК, (ч. 2 ст. 245 КПК) та біологічні зразки, відбирання яких у особи здійснюється за правилами, передбаченими ст. 241 КПК (ч. 3 ст. 245 КПК).
Водночас за усталеною практикою Верховного Суду у постановах від 21 травня 2024 року (справа № 607/17409/22), 11 січня 2022 року (справа № 185/2915/18), 09 грудня 2020 року (справа № 756/12749/18), 10 серпня 2022 року (справа № 203/14/20), 14 лютого 2024 року (справа № 607/9004/22) відбитки пальців не є біологічними зразками. Отже, відібрання відбитків пальців за згодою обвинуваченого без відповідної постанови прокурора чи доручення не становить порушення вимог КПК, а отже і не призводить до визнання недопустимими доказів, отриманих у результаті цієї слідчої дії.
Апеляційний суд також не надав належної оцінки доводам прокурора про те, що місцевий суд не дотримався правил оцінки доказів, не надав доказам оцінку у відповідності до вимог ст. 94 КПК.
У вироку місцевий суд зазначив, що потерпілий під час допиту повідомив, що мобільний телефон обвинувачений тримав у руках. Надалі, вказав, що під час затримання обвинуваченого ОСОБА_6 в порядку ст. 208 КПК та проведення особистого обшуку останнього було виявлено та вилучено тільки ліхтарик чорного кольору та ключі від квартири; що зі змісту протоколу огляду квартири вбачається, що телевізор чорного кольору та мобільний телефон було виявлено та тумбочці у кімнаті біля обвинуваченого ОСОБА_6 , жодних речей, які належали потерпілому у обвинуваченого особисто вилучено не було; що дактилоскопічне дослідження із зазначеним телефоном не проводилось. На підставі вказаних мотивів виправдав обвинуваченого.
Прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що висновки суду щодо недоведеності в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК, суперечать фактичним даним з досліджених під час судового розгляду доказів, зокрема, показань потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 , які місцевий суд оцінив з порушенням вимог ст. 94 КПК, не заначив, чому взяв до уваги лише показання обвинуваченого і відкинув показання потерпілого та свідка, при тому, що потерпілий вказував, що телефон синього кольору у руках обвинуваченого він побачив тоді, коли сказав ОСОБА_6 вийняти все з кишень, а свідок ОСОБА_8 неодноразово вказувала, що чула, як потерпілий говорив обвинуваченому «вийняти все з кишень».
Перевіряючи вказані доводи прокурора, апеляційний суд обмежився безпідставним твердженням, що місцевий суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв'язку, зазначив, з яких підстав взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Такий висновок апеляційного суду належним чином не мотивований, оскільки того, яким чином такі твердження спростовують доводи прокурора про неправильне встановлення фактичних обставин через недотримання правил оцінки доказів, в оскарженій ухвалі не вказано. Що саме дає підстави вважати показання потерпілого та свідка недостовірними в аспекті встановлення обставин, про які йдеться в ст. 91 КПК, оскаржене судове рішення не містить.
В апеляційній скарзі прокурор також вказував про безпідставність висновків місцевого суду щодо протиправного вторгнення в чуже житло, оскільки місцевий суд не надав оцінки показанням потерпілого ОСОБА_7 , який повідомив, що двері були зачинені, що доступ до вказаної квартири ОСОБА_9 не надавався, що серцевина замка була зламана і відчинити двері можна було чим завгодно (зокрема і ножем). За показаннями свідка ОСОБА_8 також йдеться про те, що двері були зачинені, однак відчинити їх можна було будь-чим, зокрема і ножем.
Проте такі доводи не отримали належної оцінки апеляційного суду, який, погоджуючись із висновками місцевого суду, не зазначив яке кримінально-правове значення для кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК мають ті обставини, на які послався місцевий суд.
Колегія суддів звертає увагу, що проникнення (протиправне вторгнення) у житло може бути пов'язане із подоланням перешкод, або здійснюватися без такого. Не виключається кваліфікація за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК у разі протиправного проникнення в незамкнене на замок житло, оскільки відсутність замка, його непридатність до використання за призначенням або незамкнені двері не дають підстав вважати будь-якій особі, що доступ на приватну територію є вільним і необмеженим, що він не потребує отримання відповідного дозволу власника або володільця.
Для встановлення такої ознаки як «проникнення» вагоме значення має встановлений власником обмежений режим доступу та наявність у особи умислу на незаконне вторгнення (входження, потрапляння) до приміщення з метою заволодіння чужим майном, а технічний спосіб проникнення принципового значення не має.
Які із встановлених судом обставин переконливо свідчать про те, що ОСОБА_6 потрапив до житла за згодою власника та мав право на час вчинення кримінального правопорушення перебувати у чужій квартирі, судом апеляційної інстанції не вказано.
Обґрунтованими є доводи про недотримання апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК.
За обставин того, що прокурор в апеляційній скарзі на виправдувальний вирок зазначав про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив ухвалити новий обвинувальний вирок за результатами іншої оцінки доказів за правилами ст. 94 КПК та небезпідставно оскаржував недотримання вказаних правил місцевим судом, відповідно до положень ч. 6 ст. 22 КПК апеляційний суд мав створити необхідні для цього умови, у тому числі і шляхом повторного дослідження обставин, які заперечував прокурор, та про необхідність дослідження яких він порушував питання перед судом апеляційної інстанції.
Прокурор звертає увагу, що у резолютивній частині вироку зазначено, що ОСОБА_6 виправдано за недоведеністю складу кримінального правопорушення, а у мотивувальній частині йдеться про недоведеність вини ОСОБА_6 як про підставу для його виправдання, чим, на думку прокурора, суд допустив істотні суперечності щодо визначення підстави до виправдання, а апеляційний суд необґрунтовано відхилив аналогічні доводи прокурора.
В цьому контексті Верховний Суд звертає увагу, що вина є ознакою складу кримінального правопорушення, отже за своїм юридичним значенням висновок про недоведеність вини означає твердження про недоведеність складу кримінального правопорушення, з огляду на що відхиляє відповідні доводи прокурора.
Колегія суддів також відхиляє доводи прокурора про розгляд справи в суді апеляційної інстанції без повідомлення потерпілого ОСОБА_7 , оскільки у матеріалах кримінального провадження міститься телефонограма, згідно з якою 23 квітня 2024 року секретар судового засідання повідомила потерпілого про призначення апеляційного розгляду за номером телефону, указаним у матеріалах кримінального провадження. Суд враховує при цьому, що заперечень щодо проведення апеляційного розгляду без участі потерпілого від учасників, зокрема і прокурора, не надходило.
З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, оскаржена ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі приписів пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, за наслідками якого необхідно постановити рішення, яке відповідає вимогам закону.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3