07 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 754/15594/23
провадження № 51-4274 кмо 24
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
прокурора ОСОБА_9 ,
потерпілого ОСОБА_10 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_11 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 липня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023105030000845, за обвинуваченням
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Оринин Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, раніше не судимого,проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2023 року ОСОБА_12 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК із застосуванням ст. 100 КК до покарання у виді 60 годин громадських робіт.
Прийнято рішення про стягнення із ОСОБА_12 на користь
ОСОБА_10 заподіяної шкоди: матеріальної у розмірі 1 150 грн та моральної у сумі 35 000 грн, а також у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 4 000 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 липня 2024 року вирок місцевого суду залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_12 визнано винуватим у тому, що він, будучи неповнолітнім, 12.08.2023, приблизно о 21 год 40 хв., перебуваючи на території школи І-ІІІ ступенів № 248 по вул. Миколи Закревського, б. 45-Б в
м. Києві, під час конфлікту на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_10 , реалізуючи умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень останньому, наніс один удар рукою в область потиличної ділянки голови потерпілого та здійснив поштовх в спину, від чого ОСОБА_10 впав на асфальтовану ділянку дороги. Коли потерпілий перебував у положенні лежачи, ОСОБА_12 продовжив наносити йому у хаотичному порядку удари ногами та руками в область обличчя та тулуба, у результаті чого спричинив ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення змінити, вважати ОСОБА_12 засудженим за ч. 2 ст. 125 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді громадських робіт на строк 60 годин.
В обґрунтування зазначає, що призначення місцевим судом неповнолітньому обвинуваченому покарання поза межами санкції ч. 2 ст. 125 КК у виді громадських робіт на строк 60 годин, з посиланням тільки на норми Загальної частини КК України, що регулюють особливості призначення покарання неповнолітнім (ст. 100 КК), без врахування загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 цього Кодексу, зокрема, щодо дотримання мінімального розміру покарання, передбаченого санкцією даної статті, з чим безпідставно погодився і суд апеляційної інстанції, є неправильним застосуванням (тлумаченням) закону України про кримінальну відповідальність.
Підстави розгляду кримінального провадження об'єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2025 року матеріали провадження за вказаною касаційною скаргою прокурора на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК було передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду.
Ухвалу мотивовано тим, що згідно з постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Судувід 08 червня 2023 року у справі № 311/2644/21 (провадження № 51-189 км22) було частково задоволено касаційну скаргу прокурора, ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Василівського районного суду Запорізької області від 07 липня 2021 року щодо ОСОБА_13 в частині призначеного покарання змінено, ОСОБА_13 за ч. 1 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу призначено покарання у виді громадських робіт на строк 60 годин. Як слідує із вказаної постанови, колегія суддів погодилася з доводами касаційної скарги сторони обвинувачення про те, що призначаючи неповнолітньому ОСОБА_13 покарання за ч. 1 ст. 185 КК у виді громадських робіт на строк 60 годин, суд мав застосувати положення ст. 69 КК, оскільки такого розміру вказаного виду покарання не передбачено санкцією даної норми права. Зокрема зазначено, що суд першої інстанції мотивував призначення покарання у вказаному розмірі особливостями призначення покарання у виді громадських робіт неповнолітньому, що передбачено положеннями ст. 100 КК, згідно яких даний вид покарання неповнолітній особі може бути призначено на строк від 30 до 120 годин. Проте, зважаючи, що санкція ч. 1 ст. 185 КК передбачає покарання у виді громадських робіт на строк від 80 до 240 годин, а також, що положеннями кримінального закону передбачена можливість призначення покарання нижче від найнижчої межі лише шляхом застосування ст. 69 КК, то призначаючи ОСОБА_13 покарання у виді громадських робіт на строк 60 годин, суд мав застосувати приписи ст. 69 КК.
Як слідує з вироку суду, ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 125 КК з урахуванням вимог ст. 100 цього Кодексу призначено покарання у виді громадських робіт на строк
60 годин.
В оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, зазначив, що при конкуренції норм закону має застосовуватися спеціальна норма (ст. 100 КК), яку суд першої інстанції і застосував, тому доводи скарги прокурора про необхідність при призначенні неповнолітньому ОСОБА_12 покарання у виді громадських робіт на строк 60 годин застосовувати положення ст. 69 КК є безпідставними.
Колегія суддів вважає, що коли суб'єктом вчинення кримінального правопорушення є неповнолітня особа, то порядок призначення покарання регулюється окремим розділом КК, де чітко визначено вид та розмір покарань, які можуть бути призначені неповнолітньому, а тому суд обирає міру примусу, передбачену в ст. 98 КК, виключно в межах, установлених статтями 99 - 102 цього Кодексу. При цьому, якщо таке покарання буде нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, але відповідатиме вимогам положень статей 99 - 102 КК, суду не потрібно застосовувати при призначенні покарання приписи ст. 69 КК.
З огляду на викладене колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначеного у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі № 311/2644/21 (провадження
№ 51-189 км22).
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримав.
Захисник ОСОБА_11 , посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Від засудженого ОСОБА_12 та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_14 надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду без їх участі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів об'єднаної палати дійшла наступних висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 65 КК, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
За приписами ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Розділом XV Кримінального кодексу України визначені особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, в якому статтями 98 - 102 цього Кодексу передбачені види та розміри покарань, які можуть бути призначені неповнолітньому.
З урахуванням наведеного, колегія суддів об'єднаної палати вважає, що статті
99 - 102 КК конкретизують положення ч. 1 ст. 65 КК.
Системний аналіз ст. 69 та статей 99 - 102 КК свідчить про те, що ці норми не конкурують між собою, оскільки статті 99 - 102 КК встановлюють розміри покарань, у межах яких вони можуть бути призначені у випадках вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім, якому покарання необхідно призначати незалежно від мінімального розміру покарань, передбачених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, за якою його засуджено, а також від того, чи є підстави для застосування положень ст. 69 КК.
Разом з тим, при наявності умов та підстав, за вчинення кримінального правопорушення неповнолітньому може бути призначене покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК.
Таким чином, якщо при призначенні неповнолітньому покарання з урахуванням положень статей 99 - 102 КК, таке покарання буде нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, додатково посилатись на ст. 69 КК не потрібно.
Повертаючись до доводів касаційної скарги прокурора, колегія суддів об'єднаної палати вважає необхідним зазначити наступне.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 125 КК, у касаційній скарзі не оспорюються.
Санкцією ч. 2 ст. 125 КК передбачено, зокрема, покарання у виді громадських робіт на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КК громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час.
При призначенні ОСОБА_12 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є кримінальним проступком, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, працює, за місцем роботи характеризується позитивно, позбавлений батьківського піклування, а також обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття, вчинення кримінального правопорушення в неповнолітньому віці, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та з урахуванням положень ст. 100 КК призначив неповнолітньому обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 125 КК у виді громадських робіт на строк 60 годин.
Апеляційний суд, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора про помилкове призначення неповнолітньому ОСОБА_12 покарання поза межами санкції ч. 2 ст. 125 КК у виді громадських робіт на строк 60 годин з посиланням тільки на ст. 100 КК, без застосування положень ст. 69 КК, зазначив, що оскільки ст. 100 КК є спеціальною нормою по відношенню до ст. 69 КК, то при конкуренції норм закону, має застосовуватися спеціальна норма, яку суд першої інстанції вірно застосував у даному випадку. В протилежному випадку дотримання вимог ст. 100 КК стосовно нижчої граничної межі покарання, встановленої санкцією статті Особливої частини КК, ставилось би у залежність від наявності підстав для застосування ст. 69 КК.
З урахуванням викладеного, на переконання колегії суддів об'єднаної палати, судами попередніх інстанцій правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність при призначенні неповнолітньому ОСОБА_12 покарання за ч. 2 ст. 125 КК із застосуванням ст. 100 КК у виді громадських робіт на строк
60 годин, оскільки Розділом XV КК визначені особливості призначення покарання неповнолітнім (статті 99 - 102 КК), тому доводи касаційної скарги прокурора про необхідність посилання при призначенні покарання на ст. 69 КК є неспроможними.
Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об'єднана палата вважає за необхідно викласти висновок про застосовування норм права, передбачених статтями 69, 99 - 102 КК, у наступній редакції.
Висновок:
Якщо при призначенні неповнолітньому покарання з урахуванням положень статей 99 - 102 КК, таке покарання буде нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, додатково посилатись на ст. 69 КК не потрібно.
Керуючись статтями 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 липня 2024 року щодо ОСОБА_12 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6
ОСОБА_7