14 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 127/687/23
провадження № 51-816 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 08 березня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2024 року щодо нього,
встановив:
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 08 березня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2024 року, ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з моменту набрання вироком в законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_4 зараховано строк його попереднього ув'язнення з моменту затримання, тобто з 12 серпня 2022 року, до дня набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 залишено у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь останньої 107 249, 78 грн матеріальної шкоди, 100 000 грн моральної та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів у провадженні.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 11 серпня 2022 року, близько 22 год 12 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння разом з ОСОБА_6 , з яким напередодні вживав алкогольні напої, проходили повз будинку № 7/1 по вул. Максимовича в м. Вінниці, де на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин відбувся словесний конфлікт, який в подальшому переріс в бійку, в ході якої у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень.
Реалізуючи вказаний злочинний умисел, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_4 умисно наніс ОСОБА_6 невстановлену кількість ударів кулаками у життєво-важливий орган - в голову (по обличчю) та тулуб, внаслідок чого останній впав на землю та перестав чинити супротив, після чого ОСОБА_4 ногою наніс потерпілому невстановлену кількість ударів в область тулуба та голови.
ОСОБА_4 намагався залишити місце вчинення злочину, однак був зупинений працівниками територіальної оборони міста Вінниці.
В результаті отриманих тілесних ушкоджень 25 серпня 2022 року, о 13 год 32 хв., ОСОБА_6 помер в КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги».Смерть ОСОБА_6 настала від отриманої закритої черепно-мозкової травми, яка ускладнилась менінгоенцефалітом з розвитком набряку та набухання головного мозку.
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення, пом'якшити покарання за ч. 2 ст. 121 КК України, яке призначити у мінімальному розмірі згідно санкції статті.
В обґрунтування вказує, що судами попередніх інстанцій належним чином не було враховано, що він раніше не судимий, а також обставини, які пом'якшують покарання, - визнання вини та щире каяття. На думку засудженого, оскаржувані судові рішення в частині призначеного покарання є невмотивованими і необґрунтованими, тому підлягають зміні.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка його діяння за ч. 2 ст.121 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Разом з цим, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
За приписами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, місцевий суд у межах дискреційних повноважень, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_4 ,який раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, думку потерпілої, яка наполягала на призначені суворої міри покарання, та наявність обставини, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння, а також відсутність обставин, що пом'якшують покарання.
З урахуванням наведеного, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Не погодившись із вироком суду, обвинувачений звернувся з апеляційною скаргою, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін, належним чином мотивувавши своє рішення.
За приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Як слідує з оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції погодився, що при призначенні ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 121 КК України, судом першої інстанції було враховано всі обставини, які передбачені вимогами статей 50, 65 КК України, зокрема і ті, на які посилається обвинувачений, а покарання за своїм видом та розміром відповідає тяжкості вчиненого та даним про особу обвинуваченого, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
При цьому, не заслуговують на увагу Суду доводи касаційної скарги щодо визнання вини та щирого каяття ОСОБА_4 , оскільки засуджений не визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, однак його вина була повністю доведена під час судового розгляду.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті дотримання приписів ст. 414 КПК України. На думку Суду, за встановлених обставин справи та враховуючи особу засудженого, призначене ОСОБА_4 покарання не можна вважати невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, оскільки у даній конкретній справі досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Таким чином, Суд вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України.
Вагомих аргументів, які свідчать про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та були б підставами для зміни оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 08 березня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2024 року щодо нього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3