14 квітня 2025 року
м. Київ
справа №344/705/23
провадження № 61-4650ск25
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення
Івано-Франківського міського суду від 19 листопада 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 , третя особа: Головне управління Держгеокастру в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій державного кадастрового реєстратора, скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним (нечинним) витягу з Державного земельного кадастру, зобов'язання внести до Державного земельного кадастру запис про скасування державної реєстрації земельної ділянки,
10 квітня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 листопада 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 березня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.
В порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.
Заявник у прохальній частині касаційної скарги просить звільнити її від сплати судового збору.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначає, що розмір судового збору за подання касаційної скарги перевищує 5 відсотків розміру річного доходу заявника за попередній календарний рік.
На підтвердження свого скрутного майнового стану заявник надала довдку про доходи за період з січня по грудень 2023 року та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з 1 кварталу 2023 року по 4 квартал 2023 року.
Згідно пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Верховний Суд зазначає, що із вказаних доказів неможливо встановити, що майновий стан заявник перешкоджає сплаті судового збору за подання касаційної скарги, а тому клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Таким чином, наведені заявником у клопотанні доводи не дають достатніх підстав для звільнення від сплати судового збору, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.
Заявнику необхідно надати належні документи на підтвердження права на звільнення від сплати судового збору (наприклад відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків за календарний 2024 рік, про склад сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, довідка про отримання пенсії тощо) або сплатити судовий збір.
Позивач звернулась до суду з позовом у січні 2023 року, який містить чотири вимоги немайнового характеру.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року становить 2 684,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).
За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлюється ставка судового збору, що дорівнює
0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн * 0, 4 = 1 073, 60 грн) (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
З огляду на зазначене, за подання касаційної скарги у цій справі заявнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 8 588, 80 грн (1073, 60 грн Х 4 вимоги) * 200 %.
Судовий збір за подання касаційної скарги має бути зараховано за платіжними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783,
банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати до суду документ, що підтверджує його сплату.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 цього Кодексу касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає, зокрема пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо залишення поза увагою судом першої інстанції клопотання про витребування доказів.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та не вказує конкретну норму (норми) матеріального права щодо яких відсутній такий висновок.
Тому, заявнику необхідно подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який заявник посилається, як на підставу касаційне оскарження судових рішень.
За частиною другою статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цих недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 листопада 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 березня 2025 року залишити без руху, надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко