09 квітня 2025 року
м. Київ
справа №305/2221/21
провадження № 61-3777св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області
від 14 липня 2022 року у складі судді Марусяка М. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у складі суддів Мацунича М. В., Фазикош Г. В., Куштана Б. П.,
У грудні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного непроживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання особи такою, що не прийняла спадщину.
Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер її батько
ОСОБА_4 , після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно. Спадкоємцями першої черги за законом є позивач та її сестра, відповідач по справі. На час відкриття спадщини, позивач проживала разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою зареєстрована і сестра позивача, ОСОБА_2 , однак, вона більше ніж п'ятнадцять років постійно проживала зі своєю сім'єю за іншою адресою та більше чотирьох років перебуває за межами України.
Більше того, із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця до нотаріальної контори відповідач не зверталася та наміру приймати спадщину не виявила. Таким чином, на момент відкриття спадщини, відповідач фактично зі спадкодавцем не проживала, у зв'язку з чим не може вважатися такою, що прийняла спадщину після смерті спадкодавця. У шестимісячний строк вона не подала заяву про прийняття спадщини. Позивач, як спадкоємець за законом, після смерті спадкодавця 21 травня 2020 року звернулася до Рахівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Встановлення факту непроживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , необхідно позивачу для отримання спадщини, що відкрилася після смерті спадкодавця.
На підставі вищенаведеного, ОСОБА_3 просила суд встановити факт постійного непроживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та визнати ОСОБА_2 такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивачем та її представником не доведено належними та допустимими доказами того, що відповідач ОСОБА_2 на час відкриття спадщини не проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_4 .
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 липня 2022 року змінено, викладено правове обґрунтування мотивувальної частини стосовно відмови у задоволенні позову в редакції постанови, та залишено без змін резолютивну частину рішення суду першої інстанції.
Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що суд не може вдаватись до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту права та правової оцінки по суті спору, чи встановлення обставин проживання відповідача зі спадкоємцем, оскільки відсутнє порушення прав та законних інтересів позивача, що є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 березня 2024 року ОСОБА_3 надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 липня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставами касаційного оскарження судових рішень позивач зазначає, що суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17, від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, ухвалили судові рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 липня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
12 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Постановою нотаріуса П'ятої Рахівської держаної нотаріальної контори від 04 червня 2020 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав реєстрації в квартирі, яка входить до складу спадщини, відповідача.
Відповідач ОСОБА_2 на час відкриття спадщини та протягом строку для її прийняття (до 24 травня 2020 року) перебувала за межами України, а тому не може вважатися такою, що прийняла спадщину.
Отже, апеляційним судом в оскаржуваному рішенні не враховано, що позивач звертається до суду з цим позовом в порядку позовного провадження, а не в порядку окремого провадження, оскільки встановлення такого факту судом може вплинути на спадкові права відповідача.
Також суд дійшов помилкового висновку про те, що права позивача не порушені, оскільки в матеріалах справи міститься вказана постанова державного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, що і свідчить про порушення її прав.
Аргументи інших учасників справи
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 липня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
12 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно
29 листопада 2010 року Рахівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, актовий запис № 34, ОСОБА_4 помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 73 роки.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на все належне йому майно, в тому числі на житловий будинок, що розташований по
АДРЕСА_1 , загальною площею 119,4 кв.м., житловою площею 49,5 кв.м.
Право власності ОСОБА_4 на вказане нерухоме майно підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 147514796 від 30 листопада 2018 року.
Згідно з інформаційною довідкою із Спадкового реєстру (заповіти/ спадкові договори) № 60264753 від 21 травня 2020 року, ОСОБА_4 за період свого життя заповітів не складав.
ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_4 та спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 03 січня 1984 року та свідоцтво про одруження серії НОМЕР_3 від 22 лютого 2002 року, згідно якого позивач змінила своє прізвище після одруження на ОСОБА_6 ).
Іншим спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є відповідач по справі ОСОБА_2 , яка є також дочкою спадкодавця та сестрою позивача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, у частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином порушуються (зачіпаються) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об'днаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі
№ 910/12787/17).
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, змінив рішення суду першої інстанції в частині викладення правового обґрунтування мотивувальної частини щодо відмови у задоволенні позову, зазначивши підставою для відмови у позові - відсутність порушеного права позивача.
ОСОБА_3 , звертаючись до суду з позовом про встановлення факту постійного непроживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, посилалась на те, що вона, як спадкоємець за законом першої черги після смерті її батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , бажаючи прийняти спадщину на все майно, звернулася до Рахівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, склад спадкового майна, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Виходячи зі змісту позову, позивач фактично намагається довести своє право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважаючи себе єдиним спадкоємцем першої черги після смерті останнього, який прийняв спадщину у встановленому законом порядку. При цьому, існують перешкоди в оформленні спадкових справ у нотаріальному порядку, про що свідчить постанова державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори від 04 червня 2020 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все майно.
Отже, висновки апеляційного суду щодо відсутності порушеного права позивача є помилковими.
Разом з тим, закон визначає способи захисту цивільного права.
Орієнтовний перелік судових способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від
05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі
№ 905/1926/16, від 30 січня 2019 року, у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі
№ 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.
Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.
Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.
Предметом позову ОСОБА_3 визначила вимогу про встановлення факту непроживання ОСОБА_2 із спадкодавцями на час відкриття спадщини та неприйняття відповідачем спадщини після смерті батьків.
Отже, предметом заявлених вимог є встановлення факту, що має юридичне значення, з метою належного оформлення ОСОБА_3 спадщини після смерті батька.
Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач фактично намагається довести те, що лише вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька.
Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі позовні вимоги про встановлення факту непроживання відповідача із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, не відповідають належному способу захисту.
Верховний Суд звертає увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивачки є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог остання не заявляла. За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачкою способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивачки і не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 та від 02 квітня 2025 року у справі № 751/344/23.
Факти, про які позивач просить ухвалити рішення у цій справі щодо постійного непроживання відповідача із спадкодавцем та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, підлягають встановленню при розгляді позову про визнання права власності на спадщину.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду
від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі
№ 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18).
Висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову з підстав відсутності порушення прав і інтересів позивача є неправильним та суперечить змісту статті 16 ЦК України.
Посилаючись в обґрунтування оскаржуваної постанови на нерелевантну судову практику, зокрема на постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19 та від 16 жовтня 2020 року у справі № 91/12787/17, в яких предметами спору є визнання недійсними правочинів, суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позову з підстав відсутності порушеного права позивача.
Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах
Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17, від 10 квітня
2020 року у справі № 355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, на які позивач посилалась в обґрунтування доводів касаційної скарги.
За таких обставин суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_3 , однак суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, помилився з мотивами відмови.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій повно, однак суд апеляційної інстанції помилився з підставою для відмови у задоволенні позову, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - зміні з викладенням її мотивувальної частини у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції - залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суд апеляційної інстанцій, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшов правильних висновків щодо залишення без змін резолютивної частини рішення суду першої інстанції про відмову у позові, однак помилково визначив мотиви такої відмови, оскаржуване судове рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 липня 2022 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в іншій частині підлягає залишенню без змін.
Щодо судових витрат
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд змінює постанову апеляційного суду виключно в частині їі мотивів, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Рахівського районного суду Закарпатської області
від 14 липня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
В. В. Сердюк