09 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 521/19301/20
провадження № 61-4489св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Ситнік О. М.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», в інтересах якого діє адвокат Літвінов Євген Володимирович, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 червня 2021 року у складі судді Бобуйка І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2023 року у складі суддів Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» ( далі - ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА»), в якому з урахуванням заяви про зміну підстав позову просив:
- визнати недійсним договір фінансового лізингу від 19 травня 2017 року
№ 00013842, укладений між ним та ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА»;
- визнати недійсним договір фінансового лізингу від 31 травня 2017 року
№ 00013935, укладений між ним та ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА»;
- застосувати наслідки недійсності договору фінансового лізингу
від 19 травня 2017 року № 00013842 шляхом повернення на його користь грошових коштів в сумі 482 941,46 грн;
- застосувати наслідки недійсності договору фінансового лізингу
від 31 травня 2017 року № 00013935 шляхом повернення на його користь грошових коштів в сумі 487 855,00 грн;
- стягнути з ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» на його користь 40 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 19 травня
2017 року між ним та ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» укладений договір про фінансовий лізинг № 00013842 щодо автомобіля «Wolkswagen polo», шасі
№ НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .
31 травня 2017 року між сторонами укладений договір про фінансовий лізинг
№ 00013935 щодо автомобіля «Wolkswagen polo», шасі № НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 .
Предметом вказаних договорів згідно розділу 1 «Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу» додатку до договорів лізингу є: придбання об'єктів лізингу ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» та їх передання лізингоодержувачу. Лізингодавцем за вказаними договорами є ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», а лізингоодержувачем - ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що укладені між ним та відповідачем вищевказані договори фінансового лізингу є недійсними, з огляду на відсутність у ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» ліцензії на здійснення фінансових послуг; невключення ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» до Державного реєстру фінансових установ; наявність у спірних договорах несправедливих умов та умов, що вводять позивача, як споживача послуг, в оману, наявність в правочинах умов, що приводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін на шкоду споживачу. Враховуючи викладене, позивач просить визнати вказані договори недійсними.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив повернути сторони в первісний стан, тобто здійснити реституцію за недійсними договорами лізингу, у зв'язку з чим лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцеві передані за договором об'єкти лізингу, якими він користується з урахуванням їх нормального зносу.
Позивач стверджував, що суперечливою поведінкою відповідача йому було завдано значних моральних страждань, оскільки останній з одного боку надсилає позивачу рахунки на сплату щомісячних лізингових платежів, а з іншого боку - вчиняє примусові дії щодо розірвання договорів в односторонньому порядку та повернення об'єктів лізингу.
Посилаючись на те, що такі дії відповідача суперечать добросовісності та чесній діловій практиці, не відповідають його попереднім заявам та поведінці, суперечать доктрині «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), просив стягнути з відповідача 40 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за завдані душевні страждання.
Судові витрати просив покласти на відповідача.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 19 травня 2017 року
№ 00013842, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА».
Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 31 травня 2017 року
№ 00013935, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА».
Застосовано наслідки недійсного правочину - договору фінансового лізингу
від 19 травня 2017 року № 00013842, укладеного між ОСОБА_1 та
ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», повернувши сторони правочину у первісний стан шляхом повернення ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА»на користь
ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 482 941,46 грн.
Застосовано наслідки недійсного правочину - договору фінансового лізингу
від 31 травня 2017 року № 00013935, укладеного між ОСОБА_1 та
ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», повернувши сторони правочину у первісний стан шляхом повернення ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» на користь
ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 487 855,00 грн.
Стягнуто з ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1
4 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Здійснено розподіл судових витрат.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що спірні договори є недійсними з огляду на відсутність у ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» ліцензії на здійснення фінансових послуг та невключення вказаного товариства до Державного реєстру фінансових установ, що унеможливлює надання ним послуг фінансового лізингу.
Так, укладаючи 19 та 31 травня 2017 року договори фінансового лізингу з ОСОБА_1 , ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА»не повідомило
ОСОБА_1 , що у товариства немає ліцензії на здійснення фінансових послуг. Окрім того, вказане товариство не включене до Держаного реєстру фінансових установ, за наявності про це вказівки закону.
Суд зазначив, що в даному випадку спірні договори є недійсними з огляду на наявність у них несправедливих умов, зокрема, вони вводили позивача, як споживача послуг, в оману і приводили до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін на шкоду споживачу.
Такого висновку суд дійшов, виходячи з того, що в графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) та у підпункті 6.1 пункту 6 Загальних комерційних умов, які є додатками до спірних договорів лізингу, йдеться про таку складову лізингових платежів як комісію. Відповідач ввів позивача в оману, оскільки не визначив з чого такі платежі складаються, у якому розмірі та за яких умов повинні сплачуватися, який розмір процентів та який розмір комісії закладено у цьому графіку.
Несправедливість умов договорів полягає в тому, що підпункт 12.6 пункту 12 Загальних комерційних умов, які є додатками до спірних договорів лізингу, надає ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» право розірвати договір із лізингоодержувачем на власний розсуд в односторонньому порядку. При цьому аналогічне право не надається лізингоодержувачу, що дискримінує права лізингоодерджувача.
Підпунктом 4.5 пункту 4 Загальних комерційних умов, які є додатками до спірних договорів лізингу, визначено, що ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» не несе жодних витрат у зв'язку з несправностями об'єктів лізингу, в той час, як наявність несправностей не є підставою для несплати позивачем лізингових платежів.
Умова договору про сплату одноразової комісії за дострокове закінчення строку лізингу, сплату непогашеної вартості об'єкта лізингу та непогашеної суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є також несправедливою.
З огляду на всі вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і апеляційний суд, про те, що оскільки спірні договори забезпечують захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін, то відповідно до частини п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» договори є недійсними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 березня 2023 року ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», в інтересах якого діє адвокат Літвінов Є. В., звернулося до Верховного Суду з касаційного скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального та матеріального права.
Відповідач вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №.404/4702/18-ц, від 08 липня 2022 року у справі № 223/499/20; від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц; від 04 грудня 2019 року у справі № 234/З519/16-ц та інших.
Так, судами під час ухвалення оскаржуваних рішень порушено норми матеріального права, зокрема статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частину четверту статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", проігноровано Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 21 від 22 січня 2004 року, яким затверджено Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами (далі- Положення), частину другу статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», статтю 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), частину першу статті 759 ЦК України, статтю 13 Закону України «Про судоустрій i статус суддів».
Крім того, на думку відповідача, судами порушено норми процесуального права, а саме: статтю 89, 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) , частину п'яту статті 178 ЦПК України, та частину шосту статті 81 ЦПК України.
Представник відповідача стверджує, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав.
Так, позивач, стверджуючи про нікчемність договорів лізингу, не наводить жодного обґрунтування того, у чому полягає невідповідність вказаних договорів вимогам закону. Тобто, позивач ототожнив поняття нікчемного та оспорюваного правочину. Питання щодо прийняття поданої позивачем до суду першої інстанції 21 квітня 2021 року заяви про зміну (уточнення) предмету позову, не вирішено судом в порушення вимог ЦПК України. Отже, позивачем вимог щодо застосування наслідків недійсності правочинів по суті не заявлено.
Разом з тим, суд першої інстанції, проявляючи надмірний формалізм по відношенню до відповідача, розглянув справу з урахуванням заяви про зміну (уточнення) предмету позову.
Судами помилково встановлено, що правочини є недійсними з огляду на відсутність у ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УKPAIHA» ліцензії на здійснення фінансових послуг та невключення вказаного товариства до Державного реєстру фінансових установ, що виключає можливість надання ними послуг фінансового лізингу.
ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УKPAIHA» за своїм правовим статусом не є фінансовою установою, а наявність довідки про взяття на облік юридичної особи, як такої, що має право надавати послуги з фінансового лізингу є підтвердженням того, що юридична особа, яка не є фінансовою установою, має можливість надавати послугу з фінансового лізингу та відповідає вимогам пункту 2.1. Положення.
Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України видано Довідку серії ФЛ № 387 про взяття на облік юридичної особи ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УKPAIHA», як такої, шо має право надавати послуги з фінансового лізингу.
Відповідно до Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1314 від 25 квітня 2017 року ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УKPAIHA» видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових пocлyг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг фінансового лізингу.
Інформація про наявність у ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УKPAIHA» вказаної ліцензії внесена до відповідного реєстру, вона є публічною, розміщена у мережі Інтернет за відповідним посиланням.
Суд першої інстанції під час ухвалення рішення застосував виключно ті норми права, на які посилався позивач, внаслідок чого помилково дійшов висновку про те, що немає нормативно-правового акта, який би надавав ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» можливість надавати окремі фінансові послуги.
Окрім того, Національний банк України у листі № 27-0031/67593 повідомив, що ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» має право надавати окремі фінансові послуги та має на такий вид діяльності відповідну довідку та ліцензію, проте не є фінансовою установою, а інформація про нього не включалась в Державний реєстр фінансових послуг.
Судом помилково встановлено, що договори є недійсними з огляду на наявність у них несправедливих умов, оскільки вони вводять позивача, як споживача послуг, в оману i призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін на шкоду споживачу.
Такого висновку суд дійшов, оскільки неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Згідно акта прийому-передачі від 30 травня 2017 року та акта прийому- передачі від 20 червня 2017 року, ОСОБА_1 підтвердив, що отримав у користування об'єкти лізингу, які перебувають у відмінному стані, у комплектації та на умовах, визначених у контракті.
Отже, висновки суду про несправедливість положень пунктів 4.5, 4.6 Загальних комерційних умов, які є додатками до договорів лізингу, не відповідають дійсності.
Суд, зазначаючи про несправедливість Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, жодним чином не обґрунтовує та не вказує у розрізі якого з пунктів частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» він вважає несправедливими умови Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.
Висновок суду щодо стягнення коштів з відповідача на користь позивача також є передчасним; зробленим при неправильному застосуванні норм матеріального права, а також на підставі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та при недоведеності обставин, що мають значення для справи, якi суд першої інстанції помилково визнав встановленими.
Позовні вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів взагалі підлягали залишенню без задоволення.
ОСОБА_1 на власний розсуд шляхом вільного волевиявлення уклав оспорювані договори фінансового лізингу та протягом трьох років виконував взяті на себе зобов'язання. Лише після того, як порушив взяті на себе зобов'язання (припинив здійснення лізингових платежів), він почав стверджувати про несправедливість умов договорів.
Порушення принципу добросовісності та застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є самостійними підставами для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності. В обґрунтування вказаної заяви відповідач посилався на те, що спірні договори укладені 19 травня та 31 травня 2017 року, а позов ОСОБА_1 подав до суду 19 листопада 2020 року, тобто більше ніж через три роки після початку перебігу позовної давності.
Однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущений, оскільки про відсутність у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг позивач дізнався лише у липні 2020 року - з моменту пред'явлення відповідачем претензій до відповідача.
Також представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки наслідки, про які позивач зазначає у позові, не були спричинені діями відповідача.
Аргументи інших учасників справи
10 липня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Сільницький І. В., звернувся до Верховного Суду із відзивом, в якому просив касаційну скаргу ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» залишити без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2023 року - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження, у справі за касаційною скаргою ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, витребувано із Малиновського районного суду м. Одеси цивільну справу № 521/19301/20.
26 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.'
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Ігнатенку В. М., судді, які входять до складу колегії Сердюк В. В., Карпенко С. О.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 лютого 2025 року справу призначено судді-доповідачеві
Ігнатенку В. М., судді, які входять до складу колегії Ситнік О. М., Фаловська І. М.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» укладений договір про фінансовий лізинг № 00013842 щодо автомобіля «Wolkswagen Polo», шасі № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .
31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» укладений договір про фінансовий лізинг № 00013935 щодо автомобіля «Wolkswagen Рolo», шасі № НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 .
Предметом вказаних договорів, згідно розділу 1 «Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу» додатку до договорів лізингу є: придбання об'єкта лізингу ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» та його передання лізингоодержувачу.
Лізингодавцем за вказаними договорами є відповідач - ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», а лізингоодержувачем є позивач ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Оскільки спірні правовідносини виникли в момент укладення вказаних договорів фінансового лізингу.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який діяв на час укладення спірних договорів.
Пунктом 1, 4, 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення договорів фінансового лізингу), передбачено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України; фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів; фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;
Відповідно до частин першої та четвертої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору.
Згідно з частинами першою, другою статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Статтею 21 Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає фінансовим установам відповідно до законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг відповідні дозволи, а також ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг та затверджує умови провадження діяльності з надання фінансових послуг, здійснення яких потребує відповідної ліцензії чи дозволу, та порядок контролю за їх додержанням (пункт 3 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до частин першої та другої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: 1) страхової діяльності; 2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.
За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Як встановлено судами, між ОСОБА_1 та ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» 19 травня та 31 травня 2017 року укладені два договори про фінансовий лізинг відповідно № 00013842 щодо автомобіля «Wolkswagen Polo», шасі № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 та № 00013935 щодо автомобіля «Wolkswagen Рolo», шасі № НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 .
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився апеляційний суд, що спірні договори є недійсними з огляду на відсутність у
ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» ліцензії на здійснення фінансових послуг, невключення вказаного товариства до Державного реєстру фінансових установ, що виключає можливість надання ними послуг фінансового лізингу і в силу положень частини першої статті 227 ЦК України є підставою для визнання правочинів недійсними. Другою підставою недійсності вказаних договорів в цілому суди зазначили несправедливість умов договорів про фінансовий лізинг в розумінні положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», які суттєво звужують права позивача.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд не може погодитись, з огляду на таке.
Відповідно до вимог частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Встановлюючи факт відсутності у ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» ліцензії на здійснення фінансових послуг, суди посилались на Розпорядження від 28 серпня 2003 року № 41 та лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 09 листопада 2020 року № 11/02/18171.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 25 квітня 2017 року № 1314 про видачу ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг фінансового лізингу. Крім того, в листі Національного банку України № 27-09031/67593 зазначено, що ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» внесено до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги та видано довідку про взяття на облік юридичної особи. ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг фінансового лізингу.
Однак, зазначеним доказам ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції оцінки не надали, посилаючись на лист Національного банку України № 27-09031/67593, суди, не проаналізували його зміст в цілому і дійшли передчасного висновку про відсутність нормативно-правового акта, який би надавав ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» можливість надавати окремі фінансові послуги фізичним особам та про відсутність правових підстав для укладення договорів фінансового лізингу з позивачем з огляду на відсутність відповідної ліцензії.
Щодо висновку судів про несправедливість умов договорів про фінансовий лізинг у розумінні положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», які суттєво звужують права позивача, Верховний Суд зазначає наступне.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, переліченим у статті 4 ЦК України. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.
У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Тлумачення пункту 3 статті 3 статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Положеннями статті 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.
Тлумачення вказаної норми свідчить, що під змістом правочину (договору) розуміється сукупність умов. У статті 217 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності окремих частин правочину. Окремою частиною правочину в контексті статті 217 ЦК України є окрема частина змісту правочину (договору), тобто його умова. Недійсність окремої частини договору не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними або є нікчемними. Слід враховувати, що під час задоволення позову про оспорювання окремих умов договору потрібно з'ясовувати, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 334/7687/21, на яку, зокрема, посилається заявник в касаційній скарзі).
Суд першої інстанції, дійшовши висновку про недійсність правочинів в цілому, з яким погодився і апеляційний суд, не встановив чи були б укладені сторонами оспорювані договори без включення до них умов, які позивач вважає несправедливими. Крім того, не перевірив, чи не відкликав позивач свою згоду на укладення оспорюваних правочинів протягом їх дії, чи звертався він до
ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованих редакцій договорів, за роз'ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, чи погоджувався він з усіма умовами договорів під час їх укладення.
Без встановлення вищевказаних обставин неможливо вирішити питання щодо застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсними договорів, враховуючи ту обставину, що позивач посилається, що такий строк ним не пропущений через його необізнаність про відсутність у відповідача ліцензії з надання фінансових послуг та введення його в оману.
Верховний Суд зазначає, що до матеріалів справи не були долучені доповнення до апеляційної скарги ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», на які міститься посилання в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 липня 2021 року, у відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу від 16 серпня 221 року та у касаційній скарзі ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА, поданій до Верховного Суду 29 березня 2023 року. Такі доповнення були витребувані з Одеського апеляційного суду листом Верховного Суду за вих. № 6479/0/222-25 від 19 березня 2025 року і надійшли до Верховного Суду за вх. № 9091/0/220-25 від 24 березня 2025 року на 105 аркушах.
З оскаржуваної постанови апеляційного суду неможливо встановити, чи були доповнення до апеляційної скарги прийняті апеляційним судом до розгляду у передбаченому ЦПК України подяку, а в разі їх прийняття, чи були враховані всі доводи, викладені у таких доповненнях під час перегляду рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 липня 2021 року.
Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Верховний Суд уважає, що суди зробили передчасні висновки. Доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими.
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).
Створення судом необґрунтованих переваг у поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.
Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не врахували наведеного й не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що суди не встановили усіх фактичних обставин справи та всупереч вимогам частини п'ятої статті
12 ЦПК України не сприяли всебічному та повному з'ясуванню обставин справи.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
За таких обставин, оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції у межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладені обставини, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку, розглянути позовні вимоги відповідно до норм чинного законодавства та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Отже, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Верховний Суд не вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції з підстав скасування рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 червня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 23 березня 2023 року.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА», в інтересах якого діє адвокат Літвінов Євген Володимирович, задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. С. Ситнік