09 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 445/1482/20
провадження № 61-17210св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Золочівський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року у складі судді Сивак В. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Золочівський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про стягнення заборгованості за договором позики.
2. Позов обґрунтовано тим, що 05 вересня 2014 року він уклав договір позики з ОСОБА_3 на суму 740 000 грн, які остання зобов'язалася повернути до 25 листопада 2014 року, про що склала розписку.
3. Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 14 липня 2015 року у справі № 445/80/15-ц на його користь стягнуто з ОСОБА_3 828 800 грн боргу за договором позики.
4. Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року у справі № 445/262/17, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою у розмірі 740 000 грн, інфляційні нарахування на суму боргу у розмірі 500 980 грн, інфляційні нарахування на суму несвоєчасно сплачених процентів у розмірі 162 089,60 грн, три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 49 387,40 грн.
5. Виконавчі листи з виконання вказаних рішень судів перебувають на виконанні у зведеному виконавчому провадження № НОМЕР_14. Однак залишок заборгованості по ВП № НОМЕР_15 складає 437 058,64 грн, а по ВП НОМЕР_16 - 1 161 375,55 грн.
6. Посилався на те, що передані у позику грошові кошти ОСОБА_3 отримала, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , тобто в інтересах сім'ї, тому останній повинен солідарно нести відповідальність за зобов'язанням подружжя.
7. Враховуючи викладене просив суд:
залучити ОСОБА_2 до солідарної відповідальності з боржником ОСОБА_3 за договором позики від 25 вересня 2014 року та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 солідарно недоодержану заборгованість в сумі 437 058,64 грн згідно з рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 14 липня 2015 року у справі № 445/80/15-ц та недоодержану заборгованість в сумі 1 161 375,55 грн згідно з рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року у справі № 445/262/17;
стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 інфляційні нарахування в сумі 148 013,44 грн, три відсотки річних в сумі 53 712,60 грн за період з 25 серпня 2017 року по 28 лютого 2021 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
8. Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 13 липня 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про закриття провадження у справі задоволено частково.
9. Провадження у справі закрито в частині вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 .
10. Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того факту, що кошти, отримані ОСОБА_3 за договором позики, було використано в інтересах сім'ї.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
12. Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
13. Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
14. Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір позики від 25 вересня 2014 року укладено ОСОБА_3 в інтересах сім'ї і майно, одержане за цим договором, використано в інтересах сім'ї. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними.
15. Разом із тим, апеляційний суд виснував, що ОСОБА_1 звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. У грудні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.
20. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року в справі № 200/1295/14-ц, 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 904/3405/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не застосував положення статті 543 ЦК України та зробив невірні висновки щодо спливу позовної давності.
22. Заявник вказує, що з урахуванням солідарного зобов'язання подружжя як нероздільного, положень частини другої статті 543 ЦК України, наявності судових рішень відносно ОСОБА_3 , солідарний боржник ОСОБА_2 залишається зобов'язаним доки солідарний обов'язок подружжя по сплаті боргу не буде виконаний в повному обсязі.
23. Суд апеляційної інстанції не врахував, що оскільки кредитор ОСОБА_1 не одержав виконання обов'язку в повному обсязі від ОСОБА_3 , він відповідно до частини другої статті 543 ЦК України набув право вимагати недоодержане від іншого солідарного боржника - ОСОБА_2 .
24. Заявник вважає, що саме з урахуванням положень статті 543 ЦК України має визначатися момент, з якого позивач довідався чи мав довідатись про порушення своїх прав внаслідок неодержання виконання в повному обсязі обов'язку ОСОБА_3 .
25. Також посилається на те, що в доповненнях до заперечення на заяву про застосування позовної давності від 15 листопада 2023 року, зокрема, зазначено, що позивач просив вважати поважними причини пропуску строку позовної давності, якщо суд дійде висновку про наявність підстав його застосування.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
26. У січні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4. від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27. 25 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, на підтвердження укладення якого позичальник видала розписку від 25 вересня 2014 року про отримання в позику грошових коштів в сумі 740 000 грн під 4% місячних. За умовами договору ОСОБА_3 зобов'язувалася повернути основну суму позики та проценти в сумі 59 200 грн до 25 листопада 2014 року.
28. Як гарантію своєчасного повернення коштів ОСОБА_3 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 розпоряджатися від її імені належним їй автобусом марки Mersedes-Benz модель 350Д, рік випуску 1998, номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 від 01 серпня 2013 року.
29. У визначений строк ОСОБА_3 зобов'язання за договором позики не виконала.
30. Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 14 липня 2015 року у справі № 445/80/15-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2016 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 828 800 грн боргу за договором позики, а також 365 грн судового збору.
31. 12 травня 2016 року на виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист № 445/80/15-ц.
32. Постановою начальника Золочівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області Куйбіди Р. І. від 16 травня 2016 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_15 з виконання рішення Золочівського районного суду Львівської області від 12 травня 2016 року у справі № 445/80/15-ц та приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_14.
33. Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року у справі № 445/262/17, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою у розмірі 740 000 грн, інфляційні нарахування на суму боргу у розмірі 500 980 грн, інфляційні нарахування на суму несвоєчасно сплачених процентів у розмірі 162 089,60 грн, три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 49 387,40 грн, 100,00 грн судових витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, судовий збір у розмірі 8 000 грн.
34. Постановою від 02 липня 2018 року начальника Золочівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області Куйбіди О. П. відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення Золочівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2017 року у справі № 445/262/17.
35. 08 липня 2018 року постановою начальника Золочівського РВДВС ГТУЮ у Львівській області Куйбіди О. П. виконавче провадження № НОМЕР_16 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_14.
36. ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 з 28 квітня 1992, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .
37. Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 22 жовтня 2015 року у справі № 445/1510/15-ц (з урахуванням ухвали Апеляційного суду Львівської області від 11 лютого 2016 року) задоволено подання заступника начальника Відділу державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції Матвеюк О. П та визначено, що частка майна ОСОБА_3 становить 1/2 на такі транспортні засоби: AUDI A6 2.5 TDI, 1996 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , сірий, № дв. НОМЕР_5 , № куз. НОМЕР_6 ; TOYOTA CAMRY 2.4, номерний знак НОМЕР_7 , 2006 року випуску, сірий, № дв НОМЕР_8 , № куз. НОМЕР_9 ; МERCEDES-BENZ 0350 TOURISMO 14618, (1998), білий, № двиг. НОМЕР_10 , № шасі НОМЕР_11 , якими вона володіє спільно із ОСОБА_2 .
38. Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 08 червня 2017 року у справі №445/1328/15-ц визначено, що частка ОСОБА_3 у майні, яким вона володіє спільно із ОСОБА_2 , а саме: автобус MERCEDES-BENS, модель 350 D, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_12 , та житловий будинок АДРЕСА_1 , становить 1/2.
39. Як вбачається з листа Золочівського районного відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 19233 від 07 липня 2022 року станом на 03 липня 2020 року залишок заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 становить 1 598 434,19 грн, зокрема по АСВП № НОМЕР_15 залишок боргу складає 437 058,64 грн; погашення боргу по виконавчому листу № 445/80/15-ц відбулося за рахунок передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а саме 1/2 частини транспортного засобу MERCEDES-BENZ 0350 TOURISMO, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до акту та постави про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу 26 вересня 2016 було передано стягувачу за ціною 212 287,50 грн; також часткове погашення боргу відбулось в результаті проведених електронних торгів з примусової реалізації 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та належав боржнику на праві власності, в результаті кошти в розмірі 109 579,86 грн були перераховані стягувачу в погашення боргу згідно АСВП № НОМЕР_15, та кошти в розмірі 291 181,45 грн було перераховано стягувачу в погашення боргу згідно АСВП НОМЕР_16; крім того, на підставі постанови Золочівського районного відділу виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області від 26 вересня 2016 року (ВП НОМЕР_17) та Акта державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26 вересня 2016 року передано у власність 1/2 частину транспортного засобу AUDI A6 2.5 TDI, номерний знак НОМЕР_4 як нереалізоване за результатами третіх електронних торгів таким чином погашено заборгованість згідно виконавчого документу в розмірі 70 239,00 грн у АСВП НОМЕР_18. Також даним листом повідомлено, що згідно вчинених виконавчих дій та запитів щодо наявності в боржника майна, на яке можна було б звернути стягнення для погашення боргу на користь ОСОБА_1 не дали позитивних результатів, проте за боржником зареєстровано транспортний засіб автобус Мерседес-Бенц 0350, номерний знак НОМЕР_13 , який з 29 березня 2016 року в порядку статті 40 Закону № 606-XIV перебуває у розшуку та не розшуканий.
Позиція Верховного Суду
40. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
41. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
42. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
43. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
44. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
45. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що заявник погоджується з висновками апеляційного суду про те, що отримані від позики кошти було використано в інтересах сім'ї, а тому ОСОБА_2 має нести солідарний обов'язок із сплати боргу, тому судове рішення апеляційного суду переглядається лише в частині застосування строків позовної давності.
46. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
47. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
48. Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
49. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту.
50. Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.
51. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
52. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
53. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
54. Натомість, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п'ятої статті 261 ЦК України).
55. Отже, за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
56. З урахуванням наведеного, початок перебігу позовної давності за зобов'язаннями у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку.
57. Судами встановлено, що 25 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики.
58. Зі змісту боргової розписки вбачається, що позивачу стало відомо про порушення свого права 26 листопада 2014 року, тобто після закінчення визначеного сторонами кінцевого строку повернення позики - 25 листопада 2014 року.
59. У ЦПК України (2004 року), так і в ЦПК України (2017 року) визначено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
60. У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 у справі № 445/80/15 про стягнення боргу за договором позики від 25 вересня 2014 року.
61. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 у справі № 445/262/17 про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних нарахувань на суму боргу, трьох процентів річних за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань на суму несвоєчасно виплачених процентів згідно з договором позики від 25 вересня 2014 року.
62. 28 жовтня 2020 ОСОБА_2 подав заяву про застосування строку позовної давності з посиланням на те, що про факт перебування ОСОБА_3 у шлюбі із ОСОБА_2 позивачу було відомо з жовтня 2015 року, що підтверджується матеріалами справи.
63. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 дізнався у жовтні 2015 року, що ОСОБА_6 є також зобов'язальною особою за договором позики від 25 вересня 2014 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , проте із позовом звернувся лише у серпні 2020 року.
64. Колегією суддів враховано, що навіть у разі переривання строку позовної давності у зв'язку із пред'явлення позову у справі № 445/80/15 лише до ОСОБА_3 , обізнаності позивача у жовтні 2015 року щодо можливості пред'явлення вимог до ОСОБА_6 , з урахуванням положень статей 61, 65 СК України, ОСОБА_1 звернувся до суду поза межами строку позовної давності.
65. При цьому апеляційний суд помилково врахував, що пред'явлення позивачем позову у справі № 445/262/17 перериває строк позовної давності, оскільки вказаний позов пред'явлено у зв'язку із невиконанням судового рішення у справі № 445/80/15, стороною якої ОСОБА_6 не був.
66. Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що оскільки він не одержав виконання обов'язку в повному обсязі від ОСОБА_3 , він відповідно до частини другої статті 543 ЦК України набув право вимагати недоодержане від іншого солідарного боржника - ОСОБА_2 , відхиляються колегією суддів, оскільки, як вказано вище, позивач про порушення свого права дізнався після закінчення строку виконання зобов'язання щодо повернення позики, тобто у листопаді 2014 року.
67. Весь час невиконання ОСОБА_3 свого обов'язку щодо повернення позики/невиконання рішення щодо сплати боргу не дає позивачу права звернутися із відповідною вимогою в судовому порядку до іншого з подружжя поза межами строку позовної давності. При цьому, як встановлено апеляційним судом, позивач був обізнаний з жовтня 2015 року про можливість пред'явлення вимоги до іншого з подружжя з підстав, передбачених статтями 61, 65 СК України.
68. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у грудні 2016 року ОСОБА_1 оскаржував ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову у справі № 445/1328/15 за позовом ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції про визнання права власності та зняття арешту на майно (т. 2, а. с. 19-20).
69. Наведені вище обставини підтверджують пред'явлення позову у серпні 2020 року ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з пропуском строку позовної давності.
70. Посилання заявника на те, що в доповненнях до заперечення на заяву про застосування позовної давності від 15 листопада 2023 року, зокрема, зазначено, що позивач просив вважати поважними причини пропуску строку позовної давності, якщо суд дійде висновку про наявність підстав його застосування, а тому апеляційний суд під час розгляду справи мав їх врахувати, відхиляються колегією суддів виходячи з наступного.
71. У постанові Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі № 910/24323/16 сформовано правову позицію, що «заперечення проти клопотання про поновлення строку позовної давності і клопотання про поновлення строку позовної давності є взаємовиключними позиціями позивача. Помилковим є твердження позивача про те, що до суду апеляційної інстанції він подав вдруге одне й те ж саме клопотання про поновлення строку позовної давності, оскільки до суду першої інстанції у відповіді на відзив відповідача на позовну заяву він подав заперечення, вважаючи позовну давність не пропущеною, а в апеляційній скарзі заявив клопотання про поновлення позовної давності і ці клопотання не є тотожними, а є такими, які виключають одне одного. Отже, суд апеляційної інстанції, в силу приписів частини п'ятої статті 269 ГПК України правомірно залишив без розгляду вказане клопотання, оскільки в разі поважності причин пропуску такого строку позивач мав звернутися з клопотанням про його поновлення до місцевого суду при зверненні з відповідними позовом, але з таким клопотанням позивач не звертався до місцевого суду, і тільки при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою позивачем було подано таке клопотання».
72. З матеріалів справи вбачається, що 04 березня 2021 року представник позивача подала заперечення на заяву про застосування строків позовної давності (т. 2, а. с. 11-14), зі змісту яких вбачається, що остання вказувала на помилковість тверджень щодо пропуску ОСОБА_1 строків позовної давності, оскільки позов заявлено в порядку статті 543 ЦК України, а тому, на її думку, вимоги до солідарних боржників пред'явлено в межах строку позовної давності.
73. 15 листопада 2023 року, тобто через 2,5 років, представник позивача подала суду доповнення до заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, з яких вбачається, що остання також наголошувала на те, що ОСОБА_1 не пропущено строків позовної давності. Проте, представниця позивача також зазначила, що якщо суд не погодиться із доводами та прийде до інших висновків, просила визнати поважними причини пропуску позовної давності.
74. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно не врахував вказані доповнення представника позивача, оскільки такі суперечать попередній заяві, поданій до суду.
75. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
76. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
77. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року у незміненій частині та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович