Справа № 646/8530/24 Головуючий суддя І інстанції Бібік О. В.
Провадження № 22-ц/818/440/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
10 квітня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Плугатирьова Віталія Вікторовича на ухвалу Червонозаводського районного суду м.Харкова від 09 вересня 2024 року, по цивільній справі № 646/8530/24, за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Плугатирьов В.В. звернувся до суду зі скаргою, в якій просив суд визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 , який накладено на підставі постанови державного виконавця Червонозаводського ВДВС ХМУЮ Звєздіною В.В. про арешт майна боржника від 11.02.2011 по виконавчому провадженню № 24397680, зобов'язати уповноважених осіб Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , який було накладено на підставі постанови Червонозаводського ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області про арешт майна боржника від 11.02.2011 по виконавчому провадженню 24397680, реєстраційний номер обтяження 10832521; тип обтяження - арешт нерухомого майна; об'єкт обтяження - невизначене майно, все майно; власник - ОСОБА_1 ; обтяжувач -Червонозаводський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції; дата державної реєстрації обтяження - 15.02.2011 р.
Скарга мотивована тим, що на виконанні в ДВС перебувало виконавче провадження № 24397680 з примусового виконання виконавчого листа №2-1184/2010 від 01.02.2011, про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПТ «Ломбард Статус С.В. Коритін і компанія» матеріальної шкоди у розмірі 30855,27 грн. Виконавче провадження було завершено постановою від 12.05.2017 про проведення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Матеріали виконавчого провадження № 24397680 знищені за закінченням строку зберігання. Посилаючись на викладене, представник боржника просив суд про задоволення скарги.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12.08.2024 суд постановив витребувати з Основ'янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (адреса: Майдан Захисників України 7/8 , 7 поверх, м. Харків, 61001 ) копію документів виконавчого провадження № 24397680 від 11.02.2011 (реєстраційний номер обтяження 10832521; тип обтяження - арешт нерухомого майна; об'єкт обтяження - невизначене майно, все майно; власник - ОСОБА_1 ; обтяжувач - Червонозаводський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції; дата державної реєстрації обтяження - 15.02.2011р.).
Станом на 09.09.2024 вказана ухвала суду учасниками справи не виконана, витребувані документи до судового засідання не надані.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 09 вересня 2024 року у задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, 24 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Плугатирьов Віталій Вікторович через систему Електронний суд подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29.08.2024 р. у справі 646/8532/24; визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 , який було накладено на підставі постанови державного виконавця Червонозаводського ВДВС ХМУЮ Звєздіна В.В. про відкриття виконавчого провадження 24397680 від 11.02.2011р.; зобов'язано уповноважених осіб Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , який було накладено на підставі постанови державного виконавця Червонозаводського ВДВС ХМУЮ Звєздіна В.В. про відкриття виконавчого провадження 24397680 від 11.02.2011р. (реєстраційний номер обтяження 10832521; тип обтяження - арешт нерухомого майна; об'єкт обтяження - невизначене майно, все майно; власник - ОСОБА_1 ; обтяжувач - Червонозаводський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції; дата державної реєстрації обтяження - 15.02.2011р.); витребувати у Основ'янсько-Слобідського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції завірені копії матеріалів виконавчого провадження 24397680 або докази його знищення за строками зберігання.
Вказав, що у листі Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №98372 від 22.07.2024р. (який наявний в матеріалах справи) чітко вказано, що виконавче провадження №24397680 завершене. Крім того, вказаним листом повідомлено, що виконавче провадження знищене за закінченням строків зберігання у відповідності до розділу ХІ наказу Мін'юсту від 07.06.2017р. №1829/5. Замість того, щоб розглянути скаргу по суті, суд першої інстанції вдався до фантазування можливих варіантів подій, які могли відбутися під час виконання рішення суду. З невідомих причин, за відсутності підстав і жодного логічного пояснення суд припустив, що в листі Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №98372 від 22.07.2024р. заступник начальника відділу посилався на стару редакцію Закону України "Про виконавче провадження" в якій стаття 37 визначає порядок зупинення виконавчого провадження. При цьому суд навів наступне обґрунтування такого припущення: "в редакції Закону, чинній на дату виникнення спірних правовідносин", однак не визначив дату завершення виконавчого провадження. Очевидно, що суд першої інстанції помилково посилався на Закон України «Про виконавче провадження» (606-XIV), оскільки в листі №98372 від 22.07.2024р. чітко вказано, що виконавче провадження завершене і вказано норму на підставі якої виконавче провадження завершено. Зупинення виконавчого провадження не є завершенням виконавчого провадження. Матеріали справи не містять відомостей, які б спростовували повідомлену заступником начальника відділу виконавчої служби інформацію про завершення виконавчого провадження та про підстави завершення виконавчого провадження. Посилання на п.1 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те, що виконавче провадження було завершено за нормами Закону України «Про виконавче провадження» (1404- VIII). Крім того, свідченням формального підходу до розгляду скарги є факт численних помилок, які допущено по тексту оскаржуваної ухвали. Зокрема до тексту ухвали було внесено частину тексту іншої ухвали Червонозаводського районного суду Харківської області від 29.08.2024р. по справі 646/8532/24 з зазначенням іншого виконавчого листа, іншої суми боргу та стягувача.
Зазначив, що суд першої інстанції, не встановив, яке рішення суду виконувалося в рамках виконавчого провадження №24397680, не встановив особу стягувача, не встановив дати закінчення виконавчого провадження, не дослідив матеріалів виконавчого провадження, у зв'язку з чим виніс незаконне судове рішення про законність існування арешту.
Підставою для скасування арешту є факт знищення виконавчого провадження у зв'язку з закінченням строків зберігання та факт неможливості виконання рішення суду у зв'язку з пропуском строку на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання. Частиною 1, 4, 5 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. В даному випадку стягувачем пропущено строк повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання. Таким чином, арешт майна ОСОБА_1 продовжує існувати незважаючи на знищення виконавчого провадження та втрату виконавчим документом своєї виконавчої дії (закінчення строку для пред'явлення до виконання). Така ситуація може тривати безкінечно довго, що є прямим порушенням права власності ОСОБА_1 . Оскільки стягувач не виявив бажання повторно пред'явити до виконання виконавчий документ в межах встановленого законом строку, принцип обов'язковості виконання рішення не може застосовуватися та превалювати над принципом непорушності права власності. Вищевказані обставини суд першої інстанції залишив поза увагою, по суті скаргу не розглянув, в наслідок чого дійшов помилкових висновків про обґрунтованість існування арешту станом на 2024 рік.
Колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, розглянула скаргу за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з'явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги, та не знайшла законних підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
За інформацією заступника начальника відділу Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, викладеної у листі №98372 від 22.07.2024 вбачається, що станом на дату надання відповіді ( 22.07.2024) залишок нестягненої суми за виконавчим провадженням складає 34243,79 грн. ( а.с.12)
Арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України (Постанова ВС від 20.06.2024 у справі № 333/395/22, провадження № 61-9753св23).
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які доводами скарги не спростований.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно інформації заступника начальника відділу Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, викладеної у листі №98372 від 22.07.2024 - стосовно арешту нерухомого майна № 10832521 від 15.02.2011 виконавче провадження № 24397680 було завершено на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону «Про виконавче провадження» в ред. чинного на той день Закону України від 21 квітня 1999 року № N 606-XIV, який передбачав, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі: смерті, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво (а.с. 12).
Як вбачається з вказаного листа арешт було накладено в межах виконавчого провадження № 45072791 з примусового виконання виконавчого листа № 2035/2963/2012 від 28.08.2012 виданого Червонозаводським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Повного товариства «Ломбард Статус С.В. Коритін і компанія» матеріальної шкоди у сумі 30855,27 грн. (а.с. 12).
Відомостей про стан виконання згаданого рішення суду заявниця до суду першої та апеляційної інстанції не надала.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 2 згаданого Закону України:
1. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:
1) верховенства права;
2) обов'язковості виконання рішень;
3) законності;
4) диспозитивності;
5) справедливості, неупередженості та об'єктивності;
6) гласності та відкритості виконавчого провадження;
7) розумності строків виконавчого провадження;
8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;
9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
У ч.ч. 4, 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.
Постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
У частині четвертій статті 59 згаданого Закону України передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, ч. 5 ст. 59 чинного Закону України «Про виконавче провадження».
Наведені вище підстави для зняття арешту свідчать, що за відсутності стягувача серед учасників справи суду у даному випадку дійсно неможливо встановити обставини перебігу виконавчого провадження та актуальність накладеного арешту. Натомість боржник ніяких відомостей та заяв з цього приводу для залучення стягувача до участі у справі в якості зацікавленої особи - не надав. Такі відомості щодо стягувача з точки зору загальних принципів цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України мають бути у боржника, який їх суду не повідомляє, та не звертався до суду для витребування відповідних доказів з цього приводу у передбаченому ст. 84 ЦПК України порядку витребування доказів у разі неможливості самостійно їх надати. Крім того, копія ухвали суду першої інстанції від 12 серпня 2024 року про витребування з Основ'янсько-Слобідського відділу ДВС у м. Харкові МУМЮ копій документів виконавчого провадження № 24397680 від 11.02.2011 була направлена на адресу заявниці ОСОБА_1 для відома та виконання (а.с. 19-20), але заявниця не зверталась до суду з відповідними заявами про неможливість виконання вказаної ухвали.
Таку процесуальну бездіяльність заявниці у світлі її доводів про відсутність запитаних судом матеріалів виконавчого провадження у справі - колегія суддів вважає зловживанням процесуальним правом. Тому колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу доводи скарги стосовно вини суду у неотриманні копії виконавчого провадження, які не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що заявниця не спростувала інформацію про знищення матеріалів виконавчого провадження № 24397680 знищені за закінченням строку зберігання, яка була повідомлена у вищевказаному листі заступника начальника відділу О. Карпова № 98372 від 22.07.2024 (а.с. 12).
Така невизначеність з вини заявниці із встановленням фактичних обставин унеможливлює встановлення дійсного стану виконавчого провадження та формування відповідного висновку суду щодо наявності чи відсутності порушеного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Як вбачається з інформації заступника начальника відділу Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, викладеної у листі №98372 від 22.07.2024 вбачається, що станом на дату надання відповіді ( 22.07.2024) залишок нестягненої суми за виконавчим провадженням складає 34243,79 грн. ( а.с.12)
Арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України (Постанова ВС від 20.06.2024 у справі № 333/395/22, провадження № 61-9753св23).
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Також слід враховати положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Отже, доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Плугатирьова Віталія Вікторовича - залишити без задоволення.
Ухвалу Червонозаводського районного суду м.Харкова від 09 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 15 квітня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії Ю.М. Мальований.
Н.П. Пилипчук.