Справа № 345/6252/24
Провадження № 22-ц/4808/549/25
Головуючий у 1 інстанції Гапоненко Р. В.
Суддя-доповідач Барков В. М.
15 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
секретар: Петрів Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванів Олег Богданович на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2025 року,у складі судді Гапоненко Р. В., постановлену в м. Калуш Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,
У листопаді 2024 року позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванів О. Б. звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 померли батьки сторін - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . На випадок своєї смерті померлі заповіту не складали. У власності ОСОБА_3 на час смерті перебувала 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 . Після смерті батьків, позивачка звернулася до приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини. В подальшому ОСОБА_1 подала нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батьків на відповідну частку квартири. Однак, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва з причин відсутності правовстановлюючих документів на квартиру.
Оскільки позивачка бажає оформити своє право на відповідну частку квартири, проте не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, вважала за потрібне звернутися до суду із даним позовом у якому просила визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 - на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , а також вирішити питання судових витрат.
04 березня 2025 року представник позивача адвокат Іванів О. Б. подав до суду заяву про залишення позову без розгляду. Заяву мотивував тим, що позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом як після смерті своєї матері, так і після смерті батька, а тому потреби захисту прав позивачки в судовому порядку немає.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Іваніва О. Б. задоволено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно залишено без розгляду. Судові витрати покладено на рахунок позивачки ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванів О. Б., просить ухвалу суду в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити в стягненні витрат на правову допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд постановляючи оскаржувану ухвалу керувався нормами ч. 5 ст. 144 ЦПК України у відповідності до якої компенсація відповідачу понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи можлива виключно тоді, коли дії позивача були необґрунтованими. Водночас, як вбачається з матеріалів справи дії позивачки були добросовісними, на противагу діям відповідача, який спровокував даний спір, оскільки безпідставно утримував у себе правовстановлюючі документи на спадкове майно з жовтня 2022 року, унеможливлюючи апелянта оформити спадкові права, що в подальшому стало підставою для її звернення до суду з позовом.
Крім того, суд взяв до уваги докази про підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу, без врахування того, що сторона апелянта дані документи не отримувала, чим порушив норми статті 83 ЦПК України, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що доводи апеляційної скарги є помилковими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства і спростовуються доказами наявними у справі. Посилаючись на вищенаведене, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванів О. Б. залишити без задоволення, а Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2025 року без змін.
Згідно із пунктом шістнадцятим частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання та не направили своїх представників.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений судовою повісткою та просив розглядати справу за його відсутності, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Іваніва О. Б., який просив скаргу задовольнити,дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати, виходячи з наступного.
Частково стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн., суд керувався положеннями ч. 5 ст. 144 ЦПК України відповідно до якої компенсував відповідачу понесені витрати, після залишення позову без розгляду, у зв'язку з необґрунтованими діями позивачки.
Однак, колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі залишення позову без розгляду передбачено частиною п'ятою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадку, встановленому частиною п'ятою статті 142 ЦПК України, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу (частина шоста статті 142 ЦПК України).
Згідно з частиною дев'ятою статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Водночас ЦПК України не містить правових норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача.
Виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які доводять зловживання процесуальними правами.
Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що суроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст. 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Таким чином, для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується (Постанова ВС від 25 жовтня 2021 року у справі № 757/49982/19 (провадження № 61-11269св21).
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з позивачки судових витрат на правову допомогу, ОСОБА_2 зазначає про те, що позивачці було відомо про наявність у нього оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно, оскільки свідоцтво про право власності на квартиру зберігалось у ОСОБА_2 , так як він проживав з батьками в належному їм житлі. Однак, ОСОБА_1 до відповідача за наданням оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру не зверталася, що свідчить про безпідставність поданого позову (а.с. 55-56).
Однак, з таким твердженням, колегія суддів погодитися не може враховуючи наступне.
Так, під час звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, відповідачем позивачку, як спадкоємицю останньої, зазначено не було (а.с. 16).
Крім того, незважаючи на те, що після смерті батьків сторін минуло більше року, відповідач нотаріусу правовстановлюючих документів не надав, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину не звертався.
До того ж, як вбачається з доданого до матеріалів справи скріншоту, відповідач заперечував права позивачки на спадщину. Даний доказ відповідачем не спростовано (а.с. 68).
Враховуючи наведене, підстави звернення ОСОБА_1 з цим позовом базуються на обґрунтованому сумніві останньої щодо неможливості оформлення своїх спадкових прав, що в свою чергу не свідчить про зловживання правами позивачкою, а отже не може бути підставою для стягнення з неї витрат на правову допомогу на користь відповідача.
Також, колегія суддів наголошує, що подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивачки.
Так, у правовій позиції ВС викладеній у постанові від 30 червня 2022 року у справі № 753/1625/21 (провадження № 61-21300св21 ) вказано, що залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача є формою закінчення справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, оскільки це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, що не містить обмежень у його реалізації.
Вчинені у процесі розгляду справи позивачкою процесуальні дії, подання доказів, відповіді на відзив, не суперечать положенням ЦПК України, які надають стороні право вчиняти дії з метою захисту своїх прав.
Крім того, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять даних про те, що судом першої інстанції визнавалися зловживанням процесуальними правами будь-які дії позивачки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що позивачем було допущено зловживання процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок неправильних чи необґрунтованих дій зі сторони позивачки, то у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з позивачки на користь відповідача понесених судових витрат по оплаті правової допомоги адвоката.
З огляду на те, що ухвала суду постановлена з порушенням вимог норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванів О. Б. задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на правову допомогу у розмірі 3 000 грн скасувати.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванів Олег Богданович, - задовольнити.
Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на правову допомогу у розмірі 3 000 грн. - скасувати.
У відшкодуванні витрат на правову допомогу ОСОБА_2 - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 15 квітня 2025 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта