Справа № 347/2948/24
Провадження № 22-ц/4808/587/25
Головуючий у 1 інстанції КНИЩУК Р. М.
Суддя-доповідач Томин
15 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» на рішення Косівського районного суду від 11 лютого 2025 року, ухвалене в складі судді Книщука Р.М. у м. Косові, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Процент» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №4046-2003-2 від 24.12.2023 року в розмірі 40500,00 грн., яка складається з: 4000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту; 36500,00 грн. заборгованості за процентами, нарахованими за період з 24.12.2023 року по 23.12.2024 року.
Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного Кредитного договору №4046-2003-2 від 24.12.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 4000 грн. строком на 365 днів (до 23.12.2024 року) шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «ПриватБанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https//procent.com.ua та підписанням кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. І підписання такого Договору є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту.
Кредитні кошти були направлені відповідачу 24.12.2023 року на платіжну карту № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «ПриватБанк», що підтверджується доданим чеком.
Однак відповідач в порушення умов кредитного договору не повернув суму кредиту, зобов'язання за цим договором не виконав.
Станом на 25.12.2024 року його заборгованість за кредитним договором становить 40500 грн., з яких: 4000 грн. - заборгованість за кредитом, 36500 грн. - заборгованість за процентами, нарахованими за період з 24.12.2023 року по 23.12.2024 року відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом (912,5% річних) та графіку платежів.
В добровільному порядку відповідач не бажає погасити вказану суму заборгованості.
А позивач просить суд стягнути з відповідача таку заборгованість за кредитним договором, а також витрати по сплаті судового збору та 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішенням Косівського районного суду від 11 лютого 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за Кредитним договором №4046-2003-2 від 24.12.2023 року в сумі 9713 грн. 16 коп., 581 грн. оплаченого судового збору та 3000 грн. витрат на правову допомогу.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Фінансова компанія «Процент» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Зазначає, що укладаючи кредитний договір, відповідач ознайомився з його умовами і реалізував своє право на власний розсуд. Будь-які зміни умов до Кредитного договору №4046-2003-2 від 24.12.2023 року не вносилися.
Тому апелянт вважає зменшення судом першої інстанції нарахованих відсотків за договором неправомірним.
Вказує, що відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на цю дату.
А Договір №4046-2003-2 від 24.12.2023 року, укладений між сторонами, є чинним, не визнаний недійсним, не встановлена судовими рішеннями його нікчемність чи неукладеність, і докази цього відповідачем в суді першої інстанції не надані.
Також відповідач не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором.
Вважає, що посилання на практику Великої Палати Верховного Суду у постанові №902/417/18 від 18.03.2020 року, то зазначає, що висновок про можливість зменшення судом нарахованих відсотків стосується відсотків за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України. В той час як в цій справі нараховані проценти за користування кредитом відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Також вважає неправомірним зменшення судом стягнутих витрат на правничу допомогу і судового збору. Вказує, що в матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують такі витрати позивача, і такі є співмірними зі складністю справи. А представником відповідача не обґрунтовано належно зменшення таких витрат.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 40500,00 грн., тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, справа є малозначною в силу прямої вказівки закону.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24.12.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №4046-2003-2 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 224919 (а.с. 20-32, 43-45).
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору кредитор зобов'язувався надати відповідачу грошові кошти в розмірі 4000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені Договором.
Процентна ставка за користування кредитом становить 2,5% від суми кредиту за кожен день (річна процентна ставка становить 912,50%) користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою (п. 1.2 Кредитного договору).
Строк надання кредиту та строк дії договору становить 365 днів, зі сплатою кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 до цього Договору. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 18 днів (п. 1.3 Кредитного договору).
Товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 , що належить позичальникові. Переказ суми кредиту здійснюється товариством через платіжний сервіс FONDY) ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС», здійснює діяльність переказу коштів без відкриття рахунків, веб-сайт https://fondy.ua) або іншим способом (п. 1.7 Кредитного договору).
Згідно Додатку №1 до Кредитного договору - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки за період з 24.12.2023 року по 23.12.2024 року сума платежу за розрахунковий період складе 40500,00 грн., в тому числі проценти за користування кредитом складуть 36500,00 грн.; реальна річна процентна ставка - 187057,94% (а.с. 29-30).
На підтвердження отриманої відповідачем суми кредиту позивачем надано копію квитанції про перерахування коштів за Договором №4046-2003-2 від 24.12.2023 року на умовах фінансового кредиту через платіжний сервіс FONDY на суму 4000,00 грн. (а.с. 33).
Відповідно до наданого позивачем детального розрахунку заборгованості відповідач тіло кредиту і відсотки не сплачував; станом на 25.12.2024 року його заборгованість становить 40500,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 36500,00 грн. - прострочена заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом (а.с. 34-40).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не оспорюється факт укладення вищевказаного договору та отримання кредитних коштів у сумі 4000 грн. відповідно до умов договору, а також матеріали справи не містять доказів повного або часткового виконання ним зобов'язань з повернення суми кредиту та сплати процентів. А тому вимога позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в сумі 4000 грн. підлягає до задоволення, оскільки судом встановлено, що вказані кредитні кошти відповідач отримав та не повернув позивачу у вказані в договорі строки. Однак щодо стягнення відсотків, позивач просив стягнути такі у розмірі, що значно перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. А тому, враховуючи наведені обставини, суд з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважав за необхідне зменшити розмір відсотків до 5713,16 грн. Що стосується судового збору і витрат на правову допомогу, то суд розрахував такі пропорційно розміру задоволених позовних вимог і критеріїв реальності, розумності і співмірності зі складністю справи.
Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками, з огляду на наступне.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19 та від 22 листопада 2021 року у справі №234/7719/20.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до змісту статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається з матеріалів справи, наданими доказами підтверджується і відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував укладення вказаного кредитного договору та щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту. Фактично спір стосується стягнення простроченої заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом.
Тому висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту у сумі 4000,00 грн. за Кредитним договором №4046-2003-2 від 24.12.2023 року є законними та обґрунтованими.
Що стосується вимоги про стягнення 36500,00 грн. заборгованості за процентами, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору №4046-2003-2 від 24.12.2023 року строк надання кредиту та строк дії договору становить 365 днів, зі сплатою кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 до цього Договору. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 18 днів.
Згідно наданого позивачем детального розрахунку заборгованості відповідачу нараховано прострочену заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом за період з 24.12.2023 року по 23.12.2024 року (а.с. 34-40), тобто в межах строку дії договору.
Відтак посилання суду першої інстанції на практику Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України є нерелевантним до цієї справи.
Разом з тим, судом встановлено, що стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023 року, відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% .
Закон України від 22.11.2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023 року.
Кредитний договір №4046-2003-2 укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 24.12.2023 року, тобто з дня внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».
Відтак, доводи представника позивача про те, що такі зміни не стосуються укладеного з відповідачем у цій справі Кредитного договору №4046-2003-2 від 24.12.2023 року без внесення до нього змін, є безпідставними.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, умова укладеного між сторонами Кредитного договору, передбачена п. 1.2 Договору щодо встановлення денної процентної ставки 2,5% від суми кредиту у порядку ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.
З урахуванням викладеного, заборгованість за відсотками за укладеним між сторонами кредитним договором підлягає зменшенню, і таку слід стягнути, виходячи із норм Закону України «Про споживче кредитування» і розрахунку 1% денної процентної ставки, в сумі 14600,00 грн. (4000/100*365).
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи норми Закону України «Про споживче кредитування», а також вимоги поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Косівського районного суду від 11 лютого 2025 року слід змінити в частині стягнення відсотків за користування кредитом і, відповідно, загальної суми заборгованості, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за Кредитним договором №4046-2003-2 від 24.12.2023 року в сумі 18600,00 грн., з яких 4000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 14600,00 грн. - прострочена заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом.
Також згідно вимог ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦКП України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1112,51 грн. судового збору, сплаченого за подання позову до суду першої інстанції та 2085,96 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з положеннями частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі №15/8/203/20.
Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.
У позовній заяві представник позивача - адвокат Руденко К.В. просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Процент» витрати на оплату правничої допомоги в суді першої інстанції в розмірі 10000,00 грн. На підтвердження понесення таких витрат надав суду: копію Договору про надання юридичних послуг №03/06/2024 від 03.06.2024 року (а.с. 80-83); копію Акту прийому-передачі наданих послуг №5 від 30.10.2024 року (а.с. 87); Витяг з Реєстру №1 до Акту прийому-передачі наданих послуг №5 від 30.10.2024 року (а.с. 88); копію платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 31.10.2024 року на суму 100000,00 грн. (а.с. 89); копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Руденко К.В. (а.с. 84); копію Довіреності від 03.06.2024 року на представлення інтересів ТОВ «Фінансова компанія «Процент» адвокатом Руденком К.В. (а.с. 85-86).
Як зазначено в Договорі, Витягу з Реєстру №1 до Акту прийому-передачі наданих послуг №5 від 30.10.2024 року, адвокатом Руденком К.В. під час розгляду справи в суді першої інстанції надавалися такі послуги клієнту: підготовка позовної заяви - 9000,00 грн.; складання адвокатського запиту про витребування доказів по боржнику - 1000,00 грн. Всього складених позовних заяв 10 шт. на загальну суму 100000,00 грн.
В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Руденко К.В. просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Процент» витрати на оплату правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 15000,00 грн. На підтвердження понесення таких витрат надав суду: копію Договору про надання юридичних послуг №03/06/2024 від 03.06.2024 року (а.с. 145-146); копію Довіреності від 03.06.2024 року на представлення інтересів ТОВ «Фінансова компанія «Процент» адвокатом Руденком К.В. (а.с. 147); копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Руденко К.В. (а.с. 148); копію Акту приймання-передачі наданих послуг №17 від 19.02.2025 року (а.с. 149); копію платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 19.02.2025 року на суму 21700,00 грн. (а.с. 89).
Як зазначено в Договорі про надання юридичних послуг №03/06/2024 від 03.06.2024 року, складання апеляційної скарги - 12000,00 грн.
Однак згідно Акту приймання-передачі наданих послуг №17 від 19.02.2025 року, адвокатом Руденком К.В. під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначено: підготовка апеляційної скарги - 15000,00 грн.
Крім того, з урахуванням обсягу доказів, наявності однотипності справ та сталої судової практики, складання позовної заяви та клопотання про витребування доказів, апеляційної скарги не потребувало від професійного адвоката значних зусиль та витрат часу. При цьому, колегія суддів бере до уваги, що у провадженні адвоката перебувають аналогічні справи за позовами товариства до інших осіб, що підтверджується копією Акту прийому-передачі наданих послуг №5 від 30.10.2024 року (а.с. 87), Витягу з Реєстру №1 до Акту прийому-передачі наданих послуг №5 від 30.10.2024 року (а.с. 88), тобто процесуальні документи у таких справах є типовими.
Також суд враховує часткове задоволення вимог позову, складність справи про стягнення кредитної заборгованості, її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотання відповідача про зменшення таких витрат, матеріальний стан сторін та інші обставини, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат. Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн. І вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3000,00 грн.
Згідно вимог пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Оскільки зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, то судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» задовольнити частково.
Рішення Косівського районного суду від 11 лютого 2025 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (код ЄДРПОУ 41466388, юридична адреса: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 4, 03124) заборгованість за Кредитним договором №4046-2003-2 від 24.12.2023 року в сумі 18600 (вісімнадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп., з яких 4000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 14600,00 грн. - прострочена заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом; а також стягнути 1112 (одну тисячу сто дванадцять) грн. 51 коп. судового збору, сплаченого за подання позову до суду першої інстанції та 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції. В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (код ЄДРПОУ 41466388, юридична адреса: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 4, 03124) 2085 (дві тисячі вісімдесят п'ять) грн. 96 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
В.А. Девляшевський
Повний текст постанови складено 15 квітня 2025 року.