вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
09 квітня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/35/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
№907/35/25
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до фізичної особи - підприємця Єгорова Євгена Юрійовича, м. Кривий Ріг
про стягнення суми 14 902,04 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 14 902,04 грн. з яких 14 280,00 грн. заборгованості з орендної плати за договором на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади м. Ужгород від 29.07.2024 р. та 622,04 грн. пені, посилаючись на порушення відповідачем умов договору та положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/35/25 визначено головуючого суддю Ремецькі О.Ф., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.14.2025 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки справа №907/35/25, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.01.2025 р. суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Вказана ухвала суду від 15.01.2025 р. була надіслана відповідачу 15.01.2025 р. та як вбачається з довідки про доставку електронного листа доставлена до електронного кабінету 15.01.2025 р.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
29.07.2024 між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради
(далі - Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Єгоровим Євгеном Юрійовичем (далі - Орендар) укладено договір №30 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади м. Ужгорода (далі в тексті - Договір).
Предметом укладеного Договору є надання Орендодавцем Орендареві права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою - фігурного елементу мощення площею 17 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Корзо, 13 (кафе «Франсуа») для розміщення відкритого літнього майданчика для здійснення підприємницької діяльності на умовах оренди.
Відповідно до пункту 6.1 Договору він діє в межах літнього сезону (з 01 квітня 2024 року по 01 листопада 2024 року), та на підставі Паспорта відкритого літнього майданчика № 40/2024 від 12.07.2024 року терміном до 01 листопада 2024 р. Невід'ємною частиною цього Договору є Паспорт відкритого літнього майданчика.
Пунктом 2.1.1 Договору передбачено, що об'єкт надається у тимчасове користування відповідно до Актy приймання-передачі, який підписаний одночасно з Договором.
Згідно з актом приймання-передачі об'єкт сторонами був оглянутий, зауваження відсутні.
На підставі Договору та відповідно до акту приймання-передачі Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування конструктивний елемент благоустрою (фігурний елемент мощення) площею 17,0 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Корзо, 13 (кафе «Франсуа») для розміщення відкритого літнього майданчика для здійснення підприємницької діяльності на умовах оренди.
Обов'язок внесення орендної плати Орендарем виникає з 01 квітня 2024 року (з початку літнього сезону) (п. 3.1 Договору).
Відповідно до пункту 3.2 Договору Орендар сплачує Орендодавцеві плату за користування Об'єктом щомісячно до 15 числа поточного місяця у розмірі 2040,00 грн. (дві тисячі сорок гри. 00 коп.) за місяць, в тому числі П ДВ 340,00 грн. (триста сорок грн. 00 коп.).
Згідно з пунктом 3.3 Договору орендна плата вноситься безготівково на р/р UA908201720355129001012056013 в ДКСУ м. Київ. отримувач коштів: Департамент міської інфраструктури, ЄДРПОУ 36541721. МФО 82015 672.
. Сторони дійшли згоди щодо зобов'язання Орендаря, а Орендар зобов'язався в свою чергу сплатити плату за фактичне викоричтання предмету цього Договору у період від першого квітня дві тисячі двадцять четвертого року до завершення терміну його дії. При цьому, розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється у відповідності до пункту 3.2. даного Договору (п. 7.9 Договору).
У період з 01.04.2023 по 31.10.2024 Орендарем не виконувалися взяті на себе договірні зобов'язання в частині своєчасності та повноти оплати орендних платежів, чим порушено умови Договору.
За доводами позивача, станом на день подачі позовної заяви до суду у Відповідача виникла заборгованість по орендній платі за користування об'єктом оренди в сумі 14 280,00 грн.
Відповідно до пункту 4.1 Договору у разі протермінування платежів, передбачених у пункті 3.2 цього Договору Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, від суми протермінованого платежу, відповідно до діючого законодавства.
Позивач стверджує, що відповідач в порушення умов договору не здійснював платежі згідно Договору, що зумовило звернення позивача до суду з метою стягнення суми 14 280,00 грн. заборгованості з орендної плати за договором № 30 та 622,04 грн. пені.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться також в положеннях п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.
За змістом ч. 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).
Таким чином, орендою є строкове платне користування чужою річчю (чужим майном), де одна сторона (власник майна чи уповноважена особа власника) передає іншій стороні тимчасово (на строк) право володіння та користування належним йому майном та взамін отримує право вимагати отримання плати за користування таким майном (орендною платою).
Орендна плата за змістом ст. 762 ЦК України, ст. 286 ГК України у системному взаємозв'язку з положеннями ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України сплачується Орендарем саме за час користування об'єктом оренди, позаяк до моменту передачі майна в оренду власник такого майна не позбавлений права володіти та користуватися ним та, відповідно, не може вимагати отримання плати за період, коли майно в оренду ще не передано.
Протилежний підхід в тлумаченні зазначених норм суперечитиме таким засадам цивільного законодавства як справедливість та добросовісність.
Матеріали справи свідчать, що об'єкт оренди за Договором оренди №30 (фігурний елемент мощення) площею 17,0 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Корзо, 13 (кафе «Франсуа»), переданий відповідачу в оренду з 29.07.2024 р. та саме з даного часу розпочався період строкового платного використання об'єкту оренди Орендарем, що включає в себе обов'язок зі сплати орендної плати для Орендаря та право вимагати її отримання для Орендодавця.
При цьому, як вже зазначалось вище, диспозицією ч. 6 ст. 762 ЦК України звільнено Орендаря від сплати орендної плати за період, коли об'єкт оренди з незалежних від Орендаря причин не може ним використовуватися, в тому числі і до фактичного отримання майна в оренду.
В той же час, п.п. 3.1., 3.2. Договору сторонами визначено, що обов'язок внесення орендної плати Орендарем виникає з 01.04.2024 та вказані пункти Договору суперечать встановленому в п. 2.2.2. Договору обов'язку Орендаря здійснювати сплату орендної плати саме за користування об'єктом оренди.
Надаючи оцінку, означеному в п.п. 3.1., 3.2. Договору обов'язку здійснювати сплату орендної плати з 01.04.2024 суд враховує положення ст. 627 ЦК України, за якими сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Приписами ч.ч. 1-3 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Таким чином, встановлена ч. 3 ст. 631 ЦК України можливість сторін договору поширити застосування договору до відносин між сторонами, що виникли до укладення договору передбачає очевидну наявність певних правовідносин між сторонами, які виникли ще до укладення договору та врегульовуються сторонами постфактум, про що безпосередньо зазначається в тексті договору.
Водночас, матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності між сторонами господарських правовідносин з 01.04.2024, що виключає можливість застосування до умов Договору приписів ч. 3 ст. 631 ЦК України.
З пунктів 2.2.1., 6.1. Договору вбачається, що такий об'єкт оренди, як (фігурний елемент мощення) площею 17,0 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Корзо, 13 (кафе «Франсуа»), до 12.07.2024 взагалі не існував, про що свідчить дата видачі Паспорту відкритого літнього майданчика №40/2024.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 учасники цивільних правовідносин мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.
Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті).
Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на орендаря не можна покладати обов'язок сплачувати плату за час до фактичного отримання об'єкта оренди в оренду, а саме по собі зазначення в Договорі про обов'язок Орендаря сплачувати орендну плату з 01.04.2024 без доведення Орендодавцем фактичного користування з цього часу об'єктом оренди відповідачем, беручи до уваги, що за своєю суттю орендна плата є платою саме за час користування річчю та не може довільно змінюватися порядок її формування сторонами в Договорі, - не дає підстави для нарахування орендної плати.
Таким чином, судом встановлено, що в спірних правовідносинах у відповідача відсутній обов'язок зі сплати орендної плати, нарахованої позивачем до моменту фактичного передання об'єкту оренди в оренду (29.07.2024), у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по нарахованій з 01.04.2024 по 29.07.2024 включно орендній платі в сумі 8 028,39 грн слід відмовити.
Відповідні висновки в аналогічних правовідносинах викладені також і в постановах Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2023 у справі №907/508/23, від 27.01.2025 у справі №907/503/24, від 20.01.2025 у справі №907/502/24, які суд вважає за необхідне застосувати в спірних правовідносинах.
В той же час, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечено факт користування ним користування окремими конструктивними елементами благоустрою (фігурний елемент мощення) площею 17,0 кв.м. за адресою: м. Ужгород, вул. Корзо, 13 (кафе «Франсуа»), переданого в оренду на підставі Договору №30 від 29.07.2024 в період з 29.07.2024 по 31.10.2024, а відтак, з огляду на встановлений сторонами в Договорі розмір орендної плати (2400,00 грн на місяць п. 3.3. Договору), заборгованість фізичної особи - підприємця Єгорова Євгена Юрійовича, м. Кривий Ріг за період фактичного користування об'єктом оренди становить 6 251,61 грн (заборгованість за 2 дні липня 2024 року та за серпень-жовтень 2024 року включно).
І оскільки факт порушення відповідачем зазначених договірних зобов'язань встановлений судом та по суті Фізичною особою-підприємцем Єгоровим Є.Ю. не спростований, а тому позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про примусове стягнення з відповідача 6 251,61 грн заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 8 028,39 грн орендної плати належить відмовити, позаяк позовні вимоги в цій частині нараховані за період відсутності в Орендаря нормативно визначеного обов'язку сплачувати орендну плату.
І оскільки факт порушення відповідачем зазначених договірних зобов'язань встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про примусове стягнення з відповідача 6 251,61 грн заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами.
Доказів протилежного суду не надано, вимоги позивача відповідачем у встановленому порядку не спростовано, а відтак, позов у частині стягнення суми боргу підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача суму 622,04 грн. пені у відповідності до пункту 4.1 Договору.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Як вбачається з долученого до позову розрахунку, пеня в сумі 622,04 грн позивачем нарахована за кожен місяць окремо за період з липня 2024 року по жовтень 2024 року (з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України).
Суд перевіривши розрахунок пені, зазначає що він є правильним, а тому зазначена позовна вимога підлягає задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород до фізичної особи - підприємця Єгорова Євгена Юрійовича, м. Кривий Ріг про стягнення суми 14 902,04 грн. підлягають задоволенню частково в розмірі 6 873,65 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 73-79, 86, 129, 222, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Єгорова Євгена Юрійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 36541721) суму 6 873,65 грн. (шість тисяч вісімсот сімдесят три гривні 65 коп.) в т.ч. 6 251,61 грн. основного боргу, 622,04 грн пені, а також суму 1 396,55 грн. (тисячу триста дев'яносто шість гривень 55 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 14.04.2025
Суддя О.Ф. Ремецькі