ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
01 квітня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/559/24
За позовом Карпатського біосферного заповідника, м. Рахів Закарпатської області
з участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів в особі його відокремленого підрозділу - Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача Тарасюка Миколи Володимировича, м. Глухів Сумської області
про стягнення 292 451,25 грн збитків,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Мацнєва О.В.
представники:
Позивача - Ємчук Л.В., адвокат, ордер серії АО №1131493 від 13.06.2024
Відповідача - Борсенко О.В., адвокат, ордер серії АО №1138088 від 12.08.2024
Третьої особи - Дан Є.М., представник у порядку самопредставництва
Карпатський біосферний заповідник, м. Рахів Закарпатської області звернувся до суду з позовом до відповідача Тарасюка Миколи Володимировича, м. Глухів Сумської області про стягнення 292 451,25 грн збитків.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2024 відкрито провадження у справі №907/559/24 в порядку загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження до 03.10.2024 та призначено підготовче засідання на 03.09.2024. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України із одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
В підготовчому засіданні 03.09.2024 судом за участю уповноважених представників сторін проголошувалась перерва.
Ухвалами суду від 26.09.2024 та 30.10.2024 підготовчі засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду.
В підготовчому засіданні 28.11.2024 судом за участю уповноважених представників сторін проголошувалась перерва.
Ухвалою суду від 21.01.2025 підготовче засідання у справі відкладалось із підстав, наведених в ухвалі суду.
Ухвалою суду від 19.02.2025 до участі у справі №907/559/24 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Західний офіс Держаудитслужби, м. Львів в особі його відокремленого підрозділу - Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, м. Ужгород Закарпатської області, підготовче засідання відкладено на 18.03.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.03.2025 закрито підготовче провадження у справі №907/559/24 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 01.04.2025. Явка уповноважених представників учасників процесу в судове засідання визнана судом на власний розсуд.
В судовому засіданні 01.04.2025 судом у присутності уповноважених представників позивача, відповідача та третьої особи проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Представник позивача просить задовольнити позов у повному обсязі, обґрунтовуючи вказане тим, що за результатами проведеної Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Карпатського біосферного заповідника за період із 01.01.2019 по 31.03.2023 складено акт №13-07-07/01 від 30.06.2023, у якому встановлено, що відповідачем, згідно із Договором купівлі - продажу №239 від 08.11.2021 та Додатковими угодами до нього, проведено реалізацію лісопродукції на користь покупця - ФОП Зубач В.І. - за заниженими цінами, і наведене, у свою чергу, призвело до неотримання спеціальним фондом Державного бюджету України доходів протягом 01.01.2022 - 30.04.2022 у розмірі 292 451,23 грн.
На переконання представника позивача, неправомірні дії відповідача, як попереднього керівника Карпатського біосферного заповідника, щодо проведення реалізації лісоматеріалів без проведення аукціонних торгів є протиправною формою поведінки, внаслідок якої позивачеві завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 292 451,23 грн, що є упущеною вигодою та перебуває у безпосередньому причинному зв'язку із протиправними діями Тарасюка М.В., а сукупність означених елементів, у свою чергу, є підставою для застосування до відповідача такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди на підставі ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України та ст. 224, 225 Господарського кодексу України.
За змістом поданих через підсистему “Електронний суд» письмових пояснень б/н від 14.03.2025 (вх. №02.3.1-02/2481/25 від 14.03.2025) представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Західного офісу Держаудитслужби в особі його відокремленого підрозділу - Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області - стверджує про те, що за Договором купівлі - продажу №239 від 08.11.2021, укладеним відповідачем із ФОП Зубач В.І., проведено реалізацію лісопродукції за заниженими цінами, що призвело до недоотримання спеціальним фондом Карпатського біосферного заповідника доходів за період із 01.01.2022 по 30.04.2022 в сумі 292 451,23 грн, зокрема: - в листопаді 2021 року між Тарасюком М.В., як продавцем, та ФОП Зубач В.І., як покупцем, було укладено Договір купівлі - продажу №239 від 08.11.2021, предметом якого є передача покупцю на умовах франко-лісосіка Богдан - Петроського ПНДВ квартал 7 виділ 9 та квартал 12 виділ 36 лісопродукції в кількості 1177 куб.м. на загальну суму 731 772 грн; термін дії Договору, відповідно до його пункту 8.1., - до 31.12.2021; - в подальшому до Договору №239 від 08.11.2021 були укладені Додаткові угоди, якими внесено зміни щодо кількості лісопродукції, вартості та строку дії Договору, зокрема: 1) Додатковою угодою від 31.12.2021 передбачено відпустити лісопродукцію на користь ФОП Зубач В.І. в загальній кількості 1110,829 куб.м. на суму 731 463,73 грн та продовжено термін дії Договору до 31.12.2022; 2) Додатковою угодою від 08.06.2022 передбачено відпустити лісопродукцію на користь ФОП Зубач В.І. в загальній кількості 1110,81 куб.м. на суму 777814,57 грн.
Представник третьої особи вказує, що внаслідок укладення Договору та Додаткових угод до нього, ФОП Зубач В.І. було сплачено на рахунок Карпатського біосферного заповідника 781 772 грн, у тому числі: в листопаді 2021 року - 270 000 грн, у грудні 2021 року - 461 772 грн та у квітні 2022 року - 50 000 грн.
Із посиланням на приписи Закону України “Про товарні біржі» та Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» представник третьої особи зазначає, що деревина є біржовим товаром, а відтак, підлягає продажу на товарних біржах.
За твердженням представника третьої особи, всупереч нормам вищевказаних Законів, постанови Кабінету Міністрів України №1433 від 30.12.2021 “Про затвердження переліку видів продукції, торгівля якими здійснюється виключно на організованих товарних ринках» та пункту 1 наказу Карпатського біосферного заповідника №325 від 01.12.2021, відповідачем не було розірвано Договір зі строком дії до 31.12.2021 в односторонньому порядку, а, натомість, укладено Додаткову угоду від 30.12.2021, якою продовжено термін дії останнього, внаслідок чого реалізовано лісоматеріали на користь ФОП Зубач В.І. протягом січня-квітня 2022 року без проведення аукціонних торгів.
Представник третьої особи звертає увагу, що за результатами співставлення відпускних цін на лісопродукцію (за умов франко-лісосіка), передбачених укладеним Договором із ФОП Зубач В.І., із фактичними цінами реалізації лісопродукції (за умов франко-трель) за даними ДП “Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» виявлено, що у грудні 2021 року в Карпатському біосферному заповіднику ціни на круглі лісоматеріали класу В, С, Д різних діаметрів були нижчими від фактичних цін реалізації в середньому від 0,8 до 2,7 разів.
Таким чином, представник третьої особи наголошує, що за наслідками ревізії встановлено факт реалізації лісопродукції за заниженими цінами, і з огляду на допущені порушення, Карпатському біосферному заповіднику завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 292 451,23 грн.
Представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву б/н від 22.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6557/24 від 22.08.2024), в якому, серед іншого, стверджує про те, що Тарасюк Микола Володимирович не був учасником правовідносин, які виникли з Договору купівлі-продажу №239 від 08.11.2021, а відповідно, не був і не може бути суб'єктом можливого порушення господарських зобов'язань, юридичний захист яких здійснюється на підставі ст. 224, 225 Господарського кодексу України.
За доводами представника відповідача, обґрунтовуючи обставини порушення, які нібито мали місце з боку Тарасюка М.В. та призвели до збитків у заявленому до стягнення розмірі, позивач покликається на висновки та розрахунки з акту Держаудитслужби, але власного, обґрунтованого розрахунку суми, яка заявлена до стягнення, останній не надав, що суперечить п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України.
Представник відповідача наголошує, що на момент укладення Карпатським біосферним заповідником із ФОП Зубач В.І. Договору купівлі-продажу №239 від 08.11.2021 деревина (лісоматеріали) не була включена до переліку продукції, торгівля якою повинна здійснюватися виключно на товарних біржах, водночас Законом України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», Законом України “Про товарні біржі» та постановою Кабінету Міністрів України №1433 від 30.12.2021 не передбачено поширення вимог про продаж продукції на організованих товарних ринках на правовідносини, які виникли до запровадження відповідних змін.
На думку представника відповідача, не змінює юридичної оцінки обставин у даній справі й покликання позивача на наказ Карпатського біосферного заповідника №325 від 01.12.2021 щодо продажу деревини виключно на товарних біржах, оскільки такий поширював свою дію на правовідносини, які могли виникнути після його видання.
Представник відповідача зауважує, що безпідставно стверджуючи про обов'язок Тарасюка М.В. розірвати Договір в односторонньому порядку, позивач не враховує, що такий прямо суперечить закону, є порушенням договірного зобов'язання, має наслідком настання відповідальності, а також призводить до виникнення збитків.
На переконання представника відповідача, висновок Держаудитслужби про реалізацію лісопродукції за заниженими цінами не узгоджується із нормами права, якими він обґрунтований, оскільки акт ревізії не містить висновків про те, що розроблені та затверджені ціни на реалізацію лісопродукції є заниженими, а також про те, що ціна лісопродукції за Договором, укладеним із ФОП Зубач В.І., не відповідає рівню цін, затверджених керівником Карпатського біосферного заповідника.
Представник відповідача наголошує, що аналіз змісту наявного у справі акту Держаудитслужби в частині визначення розміру збитків не містить посилання на Методику, а сума збитків встановлена на власний розсуд у неспівставних умовах та не підтверджена належними фінансовими документами.
За твердженням представника відповідача, при співставленні цін на лісоматеріали в період січень - квітень 2022 року контролюючим органом не враховано, що згідно з Договором, укладеним із ФОП Зубач В.І., розрахунок за лісопродукцію проводився на умовах попередньої оплати, і Договором була зафіксована загальна ціна в розмірі 731 772 грн, сплачена покупцем протягом листопада - грудня 2021 року.
За доводами представника відповідача, сформована в конкурентний спосіб ціна біржового товару не може бути підставою для визначення розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки не враховує, що попит на конкретну лісопродукцію, продану ФОП Зубач В.І., міг не досягти рівня біржової ціни.
Представник відповідача також звертає увагу на те, що позивач пов'язує збитки у формі упущеної вигоди із виконанням Договору, укладеного з ФОП Зубач В.І., однак, останній відповідає вимогам законодавства, недійсним не визнавався та, відповідно, є правомірним у силу приписів ст. 204 Цивільного кодексу України; при цьому, поведінка відповідача у спірних правовідносинах не містить елементів, сукупність яких є підставою для стягнення збитків, а отже вимоги позивача є недоведеними та безпідставними.
Водночас представник відповідача зауважує, що вимога Держаудитслужби не містить чітко визначених заходів, які повинен вжити позивач, у зв'язку з чим допускає розсуд останнього в обранні заходів реагування, і наведене є порушенням вимог Закону в частині змісту висновку як акту індивідуальної дії. За таких обставин, на думку представника відповідача, вимога Держаудитслужби є неправомірною та не може слугувати підставою для звернення Карпатського біосферного заповідника з позовом до відповідача.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
За змістом поданих через підсистему “Електронний суд» додаткових пояснень б/н від 17.09.2024 (вх. №02.3.1-02/7214/24 від 17.09.2024; аналогічні за змістом пояснення надійшли через підсистему “Електронний суд» за вх. №02.3.1-02/7226/24 від 17.09.2024) представник відповідача, серед іншого, вказує на те, що в нормі ч. 4 ст. 5 Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» (в редакції, чинній на момент укладення Договору №239 від 08.11.2021) мова йшла не про продукцію для виключного продажу на товарній біржі (не про виключний предмет продажу), а про те, що професійна діяльність із організації торгівлі здійснюється виключно ліцензованими товарними біржами (про виключного суб'єкта організації торгівлі на біржі).
Таким чином, представник відповідача наголошує, що станом на 08.11.2021 - на дату укладення Договору - деревина вважалася продукцією згідно із Законом України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», могла бути предметом торгівлі на товарній біржі, однак не була визначена в якості продукції, виключний продаж якої повинен здійснюватися на товарних біржах.
За доводами представника відповідача, Договір купівлі-продажу лісопродукції №239 від 08.11.2021 був укладений і виконаний поза товарною біржою в силу відсутності обов'язку щодо продажу лісопродукції виключно на товарній біржі, а тому, Закон України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» не поширюється на правовідносини, які виникли між Карпатським біосферним заповідником та ФОП Зубач В.І.; водночас не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах і положення Закону України “Про товарні біржі» та постанови Кабінету Міністрів України №1433 від 30.12.2021 “Про затвердження переліку видів продукції, торгівля якими здійснюється виключно на організованих товарних ринках».
Представник позивача через підсистему “Електронний суд» подала додаткові пояснення б/н від 25.09.2024 (вх. №02.3.1-02/7491/24 від 25.09.2024), в яких, серед іншого, зазначає про те, що доводи відповідача в частині включення деревини (лісоматеріалів) до Переліку видів продукції, торгівля якими здійснюється виключно на організованих товарних ринках, постановою Кабінету Міністрів України №834 від 26.07.2022, яка набрала чинності 28.07.2022, не спростовують того, що згідно із Законом України “Про товарні біржі», з 01.07.2024 деревина мала реалізовуватися через товарну біржу, оскільки юридична сила положень Закону є вищою, ніж постанови Кабінету Міністрів.
Водночас із посиланням на те, що в межах кримінального провадження №62023000000000266 від 24.03.2023 вилучено первинні документи, складені в ході виконання Договору №239 від 08.11.2021, представник позивача вказує на неможливість надати товарно-транспортні накладні щодо відпуску лісопродукції за спірний період.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Між Карпатським біосферним заповідником (продавцем, позивачем у справі) в особі директора Тарасюка Миколи Володимировича (відповідача у справі) та Фізичною особою - підприємцем Зубачем Василем Івановичем (покупцем) було укладено Договір купівлі - продажу №239 від 08.11.2021 (далі - Договір), розділом І якого встановлено, що продавець зобов'язується передати покупцю на умовах “франко - лісосіка» Богдан-Петроського ПНДВ в кв. №7 вид. 9 урочище “Рогнескул», кв. 12, вид. 36 урочище “Лавка» згідно Додатка №1 у загальній кількості 1177 куб.м., отриману від вибірково санітарної рубки на франко - лісосіці Богдан-Петроського ПНДВ, лісорубного квитка від 27.10.2021 №11 (п/п), виданого на підставі Ліміту №179/2021, затвердженого Міндовкілля України від 06.10.2021, і дозволу №13 від 12.10.2021, виданого Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської ОДА (далі - лісопродукція).
Згідно п. 3.1. Договору, ціна Договору (загальна сума лісопродукції) становить 731 772 грн, в т.ч. ПДВ - 121 962 грн.
Специфікація, кількість та ціна на кожен сорт лісопродукції вказана у Додатку №1 до даного Договору. Розрахунок проводиться на умовах попередньої оплати. Відвантаження та вивезення лісопродукції проводиться покупцем з дозволу продавця після проведення оплати за лісопродукцію (п. 3.2. - 3.4. Договору).
Відповідно до підп. 4.2.1. п. 4.2., підп. 4.3.2. п. 4.3. Договору, продавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлену лісопродукцію, а покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити лісопродукцію на умовах даного Договору.
За змістом п. 8.1. Договору визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021.
В Додатку №1 до Договору сторонами узгоджено специфікацію, обсяг, ціну 1 куб.м. та сукупну вартість лісопродукції, що підлягала передачі покупцю за Договором.
30.12.2021 сторонами укладено Додаткову угоду №1/323 до Договору, якою розділ І та пункти 3.1., 3.2., 8.1. останнього викладено в наступних редакціях: “І. Продавець зобов'язується передати покупцю на умовах “франко - лісосіка» Богдан-Петроського ПНДВ в кв. №7 вид. 9 урочище “Рогнескул», кв. 12, вид. 36 урочище “Лавка» згідно Додатка №1 у загальній кількості 1110,829 куб.м., отриману від вибірково санітарної рубки на франко - лісосіці Богдан-Петроського ПНДВ, лісорубного квитка від 27.10.2021 №11 (п/п), виданого на підставі Ліміту №179/2021, затвердженого Міндовкілля України від 06.10.2021, і дозволу №13 від 12.10.2021, виданого Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської ОДА (далі - лісопродукція); “3.1. Ціна Договору (загальна сума лісопродукції) становить 731 463,73 грн, в т.ч. ПДВ - 121 910,62 грн»; “3.2. Специфікація, кількість та ціна на кожен сорт лісопродукції вказана у Додатку №1 (нова редакція) до даного Договору»; “8.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.03.2022».
На підставі Додаткової угоди №1/323 від 30.12.2021 сторонами викладено в новій редакції Додаток №1 до Договору з наведеними в ньому специфікацією, обсягом, ціною 1 куб.м. та сукупною вартістю лісопродукції, що підлягала передачі покупцю за Договором.
Додатковою угодою №2/51 від 30.03.2022 сторони дійшли згоди викласти п. 8.1. Договору в наступній редакції: “8.1. Продовжити строк дії Договору №239 від 08.11.2021 (зі змінами) до 30.06.2022».
На підставі Додаткової угоди №3/91 від 08.06.2022 сторонами викладено розділ І та пункти 3.1., 3.2. Договору в наступних редакціях: “І. Продавець зобов'язується передати покупцю на умовах “франко - лісосіка» Богдан-Петроського ПНДВ в кв. №7 вид. 9 урочище “Рогнескул» у загальній кількості 1110,81 куб.м., (в т.ч. кв. 7 виділ 9 урочище “Рогнескул» - 509,09 куб.м.» Додаток №1, Додаток 2 та розділу 2 Додатку (кв. 12 вид. 36 урочище “Лавка» - 601,722 куб.м. Лісопродукція передана покупцеві) отриману від вибірково санітарної рубки на франко - лісосіці Богдан-Петроського ПНДВ, лісорубного квитка від 27.10.2021 №11 (п/п), виданого на підставі Ліміту №179/2021, затвердженого Міндовкілля України від 06.10.2021, і дозволу №13 від 12.10.2021, виданого Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської ОДА (далі - лісопродукція); “3.1. Ціна Договору (загальна сума лісопродукції) становить 777 814,57 грн, в т.ч. ПДВ - 129 635,76 грн, а саме: в кв. 7 виділ 9 урочище “Рогнескул» на суму 408 760,30 грн, в т.ч. ПДВ 68 126,72 грн» Додаток №1, Додаток №2 та кв. 12 вид. 36 урочище “Лавка» на суму 369 054,27 грн, в т.ч. ПДВ - 61 509,05 грн»; “3.2. Розділ 1 Додатку Договору №239 замінити Додатками №1, №2 в редакції, що додається».
Як вбачається з наявних у матеріалах справи виписок по банківському рахунку позивача (том 1, арк. спр. 113 - 117) та не заперечується учасниками спору, на виконання умов Договору купівлі - продажу №239 від 08.11.2021 ФОП Зубачем Василем Івановичем було перераховано на користь Карпатського біосферного заповідника суму 781 772 грн в якості оплати за лісопродукцію.
Водночас обґрунтовуючи заявлені в даній справі позовні вимоги, позивач посилається на те, що за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Карпатського біосферного заповідника за період із 01.01.2019 по 31.03.2023, проведеної Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, виявлено порушення, які відображені в акті ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Карпатського біосферного заповідника за період з 01.01.2019 по 31.03.2023 №13-07-07/01 від 30.06.2023.
Зокрема, в означеному акті ревізії вказано, що за Договором №239 від 08.11.2021, укладеним із ФОП Зубач В.І., проведено реалізацію лісопродукції за заниженими цінами, що призвело до недоотримання спеціальним фондом Установи доходів за період з 01.01.2022 по 30.04.2022 в сумі 292 451,23 грн; проведеним співставленням відпускних цін на лісопродукцію (за умов франко-лісосіка), передбачених укладеним Договором із ФОП Зубач В.І., із фактичними цінами реалізації лісопродукції (за умов франко-трель) за даними ДП “Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» встановлено, що у грудні 2021 року в Карпатському біосферному заповіднику ціни на круглі лісоматеріали класу В, С, Д різних діаметрів були нижчими від фактичних цін реалізації в середньому від 0,8 до 2,7 разів.
Таким чином, ревізією встановлено, що Карпатським біосферним заповідником в особі директора Тарасюка Миколи Володимировича, в порушення частини 4 статті 5 Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», абзацу 2 Переліку видів продукції, торгівля якими здійснюється виключно на організованих товарних ринках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1433 від 30.12.2021 (із змінами), та пункту 1 наказу по Заповіднику від 01.12.2021 №325, проведено реалізацію лісопродукції ФОП Зубач В.І. за заниженими цінами, що призвело до недоотримання доходу за період січень-квітень 2022 року в розмірі 292 451,25 грн, стягнення якого й виступає предметом заявлених позивачем вимог у даній справі.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
За визначенням, що міститься в ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ст. 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України).
Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 202, ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного Кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За змістом абз. 1 ч. 1, ч. 3 статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, у свою чергу, встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно із ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору купівлі - продажу №239 від 08.11.2021 (із змінами до нього) ФОП Зубачем Василем Івановичем було перераховано на користь Карпатського біосферного заповідника суму 781 772 грн в якості оплати за лісопродукцію, факт поставки якої на користь покупця не заперечується учасниками справи.
Водночас звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача суми 292 451,25 грн збитків (упущеної вигоди), посилаючись, при цьому, на відомості, що містяться у складеному за результатами проведеної Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Карпатського біосферного заповідника за період з 01.01.2019 по 31.03.2023 акті №13-07-07/01 від 30.06.2023.
За змістом приписів ч. 1 та 2 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов.
Підставою для відшкодування збитків, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, є порушення зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21 та в постановах Верховного Суду від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 15.06.2023 у справі №914/2524/21, від 01.12.2023 у справі №926/3347/22, від 02.05.2024 у справі №910/155/23 та від 18.03.2025 у справі №915/240/24.
В даному випадку, стверджуючи про заподіяння відповідачем збитків на суму 292 451,25 грн, позивач належними й допустимими доказами не довів наявності протиправної поведінки останнього (в частині продажу лісоматеріалів за заниженими цінами), факту порушення відповідачем зобов'язань за Договором №239 від 08.11.2021 (із змінами до нього), його вини, а також дійсного розміру завданих збитків. У свою чергу, вимагаючи відшкодування грошових коштів після виконання Договору, позивач у односторонньому порядку незаконно змінює встановлену останнім ціну, що є порушенням законодавства і законних прав відповідача.
Посилання ж позивача на акт №13-07-07/01 від 30.06.2023, складений за результатами ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на беззаперечну підставу для стягнення збитків, судом відхиляються із наступних підстав.
Акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Водночас акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/12793/17, від 21.05.2018 у справі №922/2310/17, від 07.12.2021 у справі №922/3816/19 та від 01.12.2022 у справі №922/2810/21).
В постановах від 16.10.2018 у справі №910/23357/17, від 18.02.2020 у справі №910/7984/16 та від 18.03.2025 у справі №915/240/24 Верховний Суд виснував, що акт ревізії не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами приймання-приймання наданих послуг. Акт ревізії є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/12793/17, від 21.05.2018 у справі №922/2310/17, від 16.10.2018 у справі №910/23357/17, від 18.10.2018 у справі №917/1064/17, від 26.03.2019 у справі №910/26948/15, від 18.02.2020 у справі №910/17984/16, від 07.12.2021 у справі №922/3816/19, а також в ухвалі Верховного Суду від 23.01.2025 у справі №918/679/24.
Крім того, акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором у силу ст. 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
Таким чином, акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Карпатського біосферного заповідника за період із 01.01.2019 по 31.03.2023 №13-07-07/01 від 30.06.2023, що складений Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача з відшкодування збитків, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин, не доводить протиправності поведінки останнього (невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов'язків за Договором купівлі-продажу).
Внутрішній аудит, як система контролю за діяльністю підконтрольних суб'єктів, створюється з метою ефективної оцінки та вдосконалення системи внутрішнього контролю та управління ризиками, тому обставини, які встановлені під час проведення внутрішнього аудиту, не можуть впливати на умови договірних відносин між позивачем та відповідачем, а тим більше їх змінювати.
Поряд із цим, відповідно до ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни в договорі після його виконання сторонами не допускається.
Крім того, слід зазначити, що у ст. 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
У даному контексті суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів ініціювання позивачем у судовому порядку питання про визнання недійсним Договору купівлі - продажу №239 від 08.11.2021 (повністю чи в частині) з підстав порушення законодавства при визначенні ціни товару (лісопродукції), тобто останнім не спростовано у встановленому порядку презумпцію правомірності укладеного між сторонами правочину.
Водночас згідно із положеннями пункту 7 статті 10 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Згідно із абз. 2 п. 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20.04.2006 (із змінами), акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення до акта ревізії (за їх наявності) та висновки до них є невід'ємною частиною акта.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Відповідно до п. 50 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20.04.2006 (із змінами), за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: - притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; - порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; - звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; - застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
З аналізу вищенаведених норм випливає, що до повноважень Держаудитслужби віднесено фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевого бюджетів, та, у разі виявлення порушень законодавства, право на пред'явлення обов'язкових до виконання вимог щодо усунення таких порушень. Відшкодування збитків, виявлених під час здійснення фінансового контролю, може бути зазначено у вимозі, проте їх відшкодування (стягнення) відбувається в судовому порядку за позовом органу фінансового контролю.
У даному контексті суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів вжиття органом державного фінансового контролю за наслідками здійсненої ревізії будь-яких із вищезазначених заходів (в тому числі звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства).
Крім того, викладені в акті ревізії висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто він не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постановах від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, від 18.02.2020 у справі №910/7984/16, від 07.12.2021 у справі №922/3816/19.
Отже посилання позивача на акт, складений за результатами ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на беззаперечну підставу для стягнення збитків не встановлює в розумінні ст. 75 ГПК України обставин реалізації товару (лісопродукції) за заниженими цінами, які не потребують доведення, оскільки це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), що є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.
Відтак, сам лише складений Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Карпатського біосферного заповідника за період із 01.01.2019 по 31.03.2023 №13-07-07/01 від 30.06.2023 не є підставою для стягнення з відповідача визначеної у вказаному документі суми та не звільняє позивача від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами. Водночас будь-які інші документи на підтвердження заниження відповідачем ціни товару (лісопродукції), що міститься в Договорі купівлі - продажу №239 від 08.11.2021, на загальну суму 292 451,25 грн в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, акт ревізії не є належним доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором та спричинення збитків позивачу, не доводить протиправності поведінки відповідача (невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов'язків за договором), що, в сукупності із встановленими вище обставинами справи, унеможливлює застосування до останнього такого виду відповідальності, як відшкодування збитків.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 130, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
У зв'язку з перебуванням судді Пригари Л.І. у відпустці з 10.04.2025 по 11.04.2025 включно, повне рішення складено та підписано 14.04.2025.
Суддя Л.І. Пригара