пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
02 квітня 2025 року Справа № 903/82/25
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Володимирської міської ради
до відповідача: Приватного акціонерного товариства Володимир-Волинського підприємства “Родючість»
про стягнення 10942,40 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Павленко Л. М., довіреність № 08/1.50/2-25 від 02.01.2025;
від відповідача: Савчук В. О., довіреність від 03.02.2025.
Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: 20.01.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Володимирської міської ради до Приватного акціонерного товариства Володимир-Волинського підприємства “Родючість» про стягнення 10942,40 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.
При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,3282 га з кадастровим номером 0710200000:01:002:4992 за відсутності правових підстав (права оренди), а також не сплачував кошти власнику землі за фактичне користування за період 01.01.2024 по 31.08.2024. Позивач вважає, що оскільки відповідачем не здійснено оплати у строк визначений п. 2.2 укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, останній не вступив в силу, а тому відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею та зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою суду від 23.01.2025 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме письмової заяви із обґрунтованим розрахунком суми що стягується, а саме: 10942,40 грн.
30.01.2025 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана заява з додатком приєднана до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 04.03.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу - відповідь на відзив.
03.03.2025 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про відкладення підготовчого засідання та витребування доказів.
У судовому засіданні 04.03.2025 суд постановив на місці повернути заяву від 03.03.2025 відповідачу без розгляду з підстав викладених в ухвалі від 04.03.2025.
Відповідач в судове засідання 19.03.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0610237660750.
Представник позивача в судовому засіданні 19.03.2025 вказала, що не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
У судовому засіданні 19.03.2025 беручи до уваги строки розгляду справи, суд постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 02.04.2025.
Ухвалою суду від 19.03.2025 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті призначено на 02.04.2025.
02.04.2025 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про долучення до матеріалів справи доказів.
Щодо заяви відповідача суд зазначає таке.
Згідно з п.6 ч.2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.3, 4 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.1, 2 ст. 118 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, суд постановив ухвалив на місці долучені до заяви докази, в силу положень ч.8 ст. 80 ГПК України, не приймати до розгляду.
У судовому засіданні 02.04.2025 представник позивача позов підтримала повністю, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
рішенням Господарського суду Волинської області від 08.07.2020 по справі № 903/227/20, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 визнано договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, для обслуговування виробничих приміщень, шляхом придбання її у власність, площею 3282 кв.м., кадастровий номер 0710200000:01:002:4992 по вулиці Наталії Ужвій, 3, в місті Володимир-Волинський Волинської області, укладеним між Володимир-Волинською міською радою Волинської області(далі- продавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Володимир-Волинське підприємство "Родючість"(далі - покупець, відповідач) у викладеній судом редакції.
Згідно з п. 2.1-2.3, 6.2 договору продаж земельної ділянки проводиться за 263962,00 гривень, без врахування ПДВ, по ціні - 80,43 грн за 1 кв.м. При цьому до укладення та підписання даного договору вже внесений та сплачений ПОКУПЦЕМ авансовий внесок у розмірі - 120856,37 грн (сто двадцять тисяч вісімсот п'ятдесят шість грн. 37 коп.), що складає 20% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Оплата здійснюється в 30-ти денний термін після укладення та посвідчення договору купівлі-продажу. Грошові кошти, без врахування вже сплаченого авансового внеску, у розмірі - 143 105,63 грн (сто сорок три тисячі сто п'ять грн. 63 коп.), за продану земельну ділянку перераховуються ПОКУПЦЕМ, безготівковим шляхом, у місцевий бюджет міста Володимир-Волинський. Договір вступає в силу з моменту повного розрахунку між сторонами за цим договором та державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно розрахунку позивача здійсненого шляхом застосування орендної ставки 3 % до нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку та з визначенням орендної плати за рік та за місяць з визначенням кількості місяців використання земельної ділянки за період з 01.01.2024 по 31.08.2024 нараховано 10942,10 грн, які просить стягнути з відповідача.
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, суд зауважує, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.
У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18 викладено позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Подібний висновок щодо суті, підстав та тлумачення ч.1 ст.1212 ЦК України щодо зобов'язання з безпідставного набуття коштів, викладений в постанові Верховного суду від 15 березня 2023 року у справі № 394/893/20.
Постановою КЦС ВС від 29 липня 2019 року у справі № 756/3966/17 передбачено: “Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.»
Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, застосування ст. 1212 ЦК України можливе лише якщо позивач в односторонньому порядку відмовився від договору або що договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.
Як слідує з досліджених матеріалів справи, між позивачем та відповідачем, згідно рішення Господарського суду Волинської області від 08.07.2020 по справі № 903/227/20, яке набрало законної сили, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, для обслуговування виробничих приміщень, шляхом придбання її у власність, площею 3282 кв.м., кадастровий номер 0710200000:01:002:4992 по вулиці Наталії Ужвій, 3, в місті Володимир-Волинський Волинської області.
У відповідності до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Суд вважає за необхідне зазначити, що не проведення відповідачем повного розрахунку(відповідно відсутність державної реєстрації права власності) за придбану за договором купівлі-продажу земельну ділянку площею 3282 кв.м., кадастровий номер 0710200000:01:002:4992 по вулиці Наталії Ужвій, 3, в місті Володимир-Волинський Волинської області, свідчить про неможливість виникнення у нього права власності на неї, проте договірний характер правовідносин сторін за укладеним договором за рішенням суду виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України, оскільки існує правова підстава для набуття майна.
Судом встановлено, що договір не був розірваний сторонами(хоча таке право передбачено п.5.3 договору), не визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку оплати по договору не є підставою для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним. Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Крім того, у даному випадку договором(п.п 3.1 та 3.5) передбачено, що ПОКУПЕЦЬ зобов'язаний сплатити вартість земельної ділянки в строки та в розмірах, що передбачені цим договором. У разі порушення термінів оплати за земельну ділянку, передбачену р. 2.2 даного договору, ПОКУПЕЦЬ сплачує ПРОДАВЦЮ пеню в розмірі 0,5 відсотка від несплаченої суми за кожен день прострочки, тобто відповідальність покупця у разі несвоєчасного виконання зобов'язання.
Отже, з врахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що за наявності укладеного договору за рішенням суду, кошти нараховані позивачем в сумі 10942,10 грн, не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні ст. 1212 ЦК України.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В силу положень ст.129 ГПК України витрати позивача зі сплати судового збору залишаються за ним.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
у задоволенні позову Володимирської міської ради до Приватного акціонерного товариства Володимир-Волинського підприємства “Родючість» про стягнення 10942,40 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
14.04.2025.
Суддя А. С. Вороняк