Справа № 539/5751/24
Провадження № 2/539/288/2025
08 квітня 2025 року місто Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді - Рудалєвої Л.В.,
за участі секретаря - Бас В.Г.,
учасники справи у судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Лубни Полтавської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
16 грудня 2024 року до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області звернулося ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» (адреса місцезнаходження: 07406, Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, будинок №21/1, ЄДРПОУ 43657029) (далі - позивач) із позовом до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить суд:
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» (адреса місцезнаходження: 07406, Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, будинок №21/1, ЄДРПОУ 43657029) заборгованість за кредитним договором № 1227177 від 10 березня 2020 року у розмірі 20 024 (двадцять тисяч двадцять чотири) гривні 00 копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» (адреса місцезнаходження: 07406, Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, будинок №21/1, ЄДРПОУ 43657029) сплачений судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10 березня 2020 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (далі-ТОВ «МІЛОАН») та відповідачкою було укладено кредитний договір №1227177 (далі - кредитний договір), відповідно до якого остання отримала кредитні кошти у сумі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами зі строком кредитування до 09 квітня 2020 року.
В подальшому відповідно до договорів факторингу право вимоги до відповідачки за кредитним договором отримав позивач.
Відповідачка не виконала зобов'язання за кредитним договором у результаті чого виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
05 березня 2023 року до суду від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, а 24 березня 2025 року - заперечення на відповідь на відзив, у якому вона заперечила проти заявлених позовних вимог, зазначивши, що паперовий примірник кредитного договору, який міститься у матеріалах справи, не може вважатися електронним документом та не є належним доказом укладення відповідачкою кредитного договору. Крім того, термін дії кредитного договору закінчився, а тому починаючи з 10 квітня 2020 року позивач неправомірно нараховував відсотки за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування. Відповідачка також заявляє клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки кредитний договір закінчив свою дію ще у 2020 році, а заміна сторони у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
11 березня 2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він додатково зазначив, що кредитний договір був підписаний відповідачкою електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, що відповідає вимогам чинного законодавства України щодо електронної форми договору. Щодо нарахування відсотків за кредитним договором позивач зазначив, що відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором. З урахуванням карантинного законодавства та введеного воєнного стану в Україні строки позовної давності продовжені, а тому позивачем не пропущені.
24 березня 2025 року до суду від відповідачки надійшло заперечення, у якому вона не погоджується із позицією позивача, викладеною у відповіді на відзив та звертає увагу повторно на необхідність застосування строку позовної давності та вважає неприйнятним нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитного договору.
Заяви, клопотання учасників справи
30 січня 2025 року від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.
03 лютого 2025 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.
17 лютого 2025 року від відповідача надійшла заява про виготовлення фотокопій для ознайомлення з матеріалами справи.
27 лютого 2025 року від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
05 та березня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про розгляд справи без участі відповідача.
11 березня 2025 року від представника позивача надійшов відповідь на відзив.
11 березня 2025 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
24 березня 2025 року від відповідача надійшло заперечення на позовну заяву та заява про витребування доказів.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 19 грудня 2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у цій справі, ухвалив проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін, судове засідання призначив на 30 січня 2025 року.
Розгляд справи відкладався на 27 лютого 2025 року, 04 квітня 2025 року та 08 квітня 2025 року.
У зв'язку із тим, що відповідачка, повідомлена належним чином, не з'явилася у судове засідання, не надала відзив на позовну заяву, а позивач не заперечує, суд розглядає справу та ухвалює рішення на підставі документів, що в ній містяться.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вимоги частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
10 березня 2020 року відповідачка надіслала ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІОЛАН» (первинний кредитор) Анкету-заяву на кредит № 1227177 (а.с.10), та уклала із первісним кредитором Кредитний договір № 1227177 (індивідуальна частина)(далі - кредитний договір)(а.с.26-29), відповідно до пункту 1.1 якого первинний кредитор надав відповідачці кредитні кошти, а відповідачка зобов'язувалася їх повернути та сплатити відсотки за користування.
Пунктом 1.2 кредитного договору визначено, що сума кредиту складає 8000,00 грн. Кредит надається строком на 30 днів - з 10 березня 2020 року (пункт 1.3 кредитного договору). Термін (дата) повернення кредиту і сплати необхідних платежів - 09 квітня 2020 року (пункт 1.4 кредитного договору).
Загальна сума, яка підлягає поверненню згідно з умовами кредитного договору, а також графіка розрахунків (а.с.29), складає 8024 грн (пункт 1.5 кредитного договору).
Перерахування первинним кредитором коштів відповідачці згідно з кредитним договором підтверджується платіжним дорученням № 16388432 від 10 березня 2020 року (а.с.26).
Згідно з розрахунком первинного кредитора заборгованість відповідачки за кредитним договором станом на 08 червня 2020 року складає 20 024,00 грн, з якої: 8 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 024,00 грн - заборгованість за відсотками (а.с.14).
09 жовтня 2020 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») та первинним кредитором укладено Договір факторингу №03/10 (а.с.19-25), відповідно до умов якого первинний кредитор передав ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право вимоги за кредитними договорами, у тому числі заборгованість відповідача за кредитним договором.
Передача заборгованості відповідачки за кредитним договором від первинного кредитора до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» підтверджується витягом з додатку до договору факторингу № 3/10 від 09 жовтня 2020 року (а.с.13). Сума заборгованості, яка передана, - 20 024,00 грн, з якої: 8 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 024,00 грн - заборгованість за відсотками.
24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» (позивач) укладено договір факторингу №1/15 (далі - договір факторингу №1/15)(а.с.30-33), відповідно до умов якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» передало позивачу право вимоги за заборгованістю, у тому числі відповідачки за кредитним договором.
Передача заборгованості відповідачки за кредитним договором від ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до позивача підтверджується витягом з додатку до договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року (а.с.12). Сума заборгованості, яка передана, - 20 024,00 грн, з якої: 8 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 024,00 грн - заборгованість за відсотками.
Листом від 02 вересня 2024 року №1227177-АВ представник позивача повідомив відповідачку про необхідність сплати нею заборгованості за кредитним договором у сумі 20024 грн (а.с.37).
Отже, суд встановив, що між позивачем та відповідачкою виникли правовідносини, пов'язані із невиконанням останньою зобов'язань за укладеним нею кредитним договором відповідно до умов договорів факторингу.
Вказані правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України), Законом України «Про електронну комерцію» станом на дату виникнення спірних правовідносин.
Не погоджуючись із відповідачкою, яка не сплачувала заборгованість за кредитним договором, керуючись положеннями договорів факторингу, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.
Норми права, які застосував суд
Згідно зі статею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (часина третя статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За змістом частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п'ята статті 267 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Оцінка суду
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду обгрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя статті 263 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи законодавство України, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача слід задовольнити частково з огляду на таке.
Передусім суд зазначає, що відповідно до змісту статей 526, 527, 530, 627, 628 ЦК України договір є обов'язковим до виконання на умовах, які ним визначені, а прийняті на себе контрагентами зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно до закону, договору.
По-перше, позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, звертає увагу суду на те, що відповідачка не виконує умови укладеного нею електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, в електронному вигляді кредитного договору, а тому заборгованість слід стягнути у судовому порядку.
Відповідачка, заперечуючи проти позову, зазначає, що паперовий примірник кредитного договору, який міститься у матеріалах справи, не може вважатися електронним документом та не є належним доказом укладення відповідачкою кредитного договору.
Суд, оцінюючи докази, що містяться в матеріалах справи, чинне законодавство України із вказаного спірного питання, дійшов наступних висновків.
Як було зазначено вище, стаття 205 ЦК України надає право укладати договір, серед іншого у письмовій (електронній) формі. Крім того, Закон України «Про електронну комерцію» визначає, що договір, підписаний у порядку, визначеному цим Законом, якому передував обмін електронними повідомленнями, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачка уклала із первісним кредитором кредитний договір шляхом підписання своїм електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, як того вимагає кредитний договір і був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки.
Юридична особа, яка укладала кредитний договір з відповідачкою, є фінансовою установою та має відповідне свідоцтво.
Таким чином, аналізуючи норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію», а також матеріали справи, зокрема умови кредитного договору, суд дійшов висновку, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між первинним кредитором та відповідачкою не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані відповідачці.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у Постанові від 07 жовтня 2020 року по справі 127/33824/19.
Судом встановлено, що відповідачкою здійснені дії, які чітко свідчать про її свідомий вибір щодо укладення договору. Без відповідних дій з боку відповідачки укладення договору було б неможливе.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, зокрема копією платіжного доручення (а.с.36) та не заперечується сторонами, той факт, що відповідачці були перераховані кошти на виконання кредитного договору. Отже, відповідачка отримала кредитні кошти та зобов'язана її повертати на умовах та у строк, що передбачені кредитним договором.
В силу вимог статей 629 та 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний виконувати кредитний договір відповідно до його умов та вимог закону.
Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, що відповідає положенням статті 617 ЦК України.
Позивач є фінансовою установою та має відповідне свідоцтво, а тому суд дійшов висновку, що заборгованість відповідачки за вказаним вище кредитним договором відповідно до вимог статей 514 та 516 ЦК України була правомірно передана за договорами факторингу позивачу. У зв'язку з тим, що відповідачка не виконала у строк взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, позивач має підстави вимагати від відповідачки їх виконання відповідно до умов договору факторингу, позовні вимоги є обгрунтованими.
По-друге, позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, наводить розрахунки суми заборгованості відповідачки за кредитним договором, виходячи із того, що після закінчення строку дії кредитного договору продовжуються її зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Відповідачка, заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, зазначає, що термін дії кредитного договору закінчився, а тому починаючи з 10 квітня 2020 року позивач неправомірно нараховував відсотки за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування.
Суд, проаналізувавши позицію учасників справи із указаного питання, а також чинне законодавство України, зазначає таке.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 753/6745/17, установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, після закінчення строку кредитного договору відповідачці нараховувалися кошти за користування коштами поза межами дії кредитного договору.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, проте таких вимог позивач не заявляв.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
На вищевказане неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16.
Таким чином, суд дійшов висновку, що з відповідачки в користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором, без врахування нарахованих процентів після закінчення строку дії кредитного договору, а саме: 8024,00 грн.
По-третє, відповідачка заявляє клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки кредитний договір закінчив свою дію ще у 2020 році, а заміна сторони у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Позивач, заперечуючи проти застосування строку позовної давності, обгрунтовує вимогами законодавства України, строк позовної давності продовжений у зв'язку із введенням карантинних заходів та початком війни в Україні.
Суд, проаналізувавши позицію учасників справи із указаного питання, а також чинне законодавство України, зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №211 від 11 березня 2020 року (зі змінами та доповненнями) та Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09 грудня 2020 року (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на всій території України.
Як було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи, кредитний договір підписано між відповідачкою та первинним кредитором 10 березня 2020 року, строк його закінчення - 09 квітня 2020 року.
Таким чином, враховуючи той факт, що дата спливу строку для погашення заборгованості за кредитним договором припадає на період, коли вже було встановлено карантин (09 квітня 2020 року), строк позовної давності для даної вимоги не сплив, а був продовжений на строк дії карантину, який діяв до 30 червня 2023 року.
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року та Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року (зі змінами та доповненнями) з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан строком на 30 діб. Термін воєнного стану продовжено з 05 год. 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Враховуючи дату введення воєнного стану, а також керуючись пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, з 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, зупинено на час дії зазначених обставин.
Строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, є продовженими відповідно до Закону № 540-ІХ у разі, якщо їх закінчення припадає на період дії карантину та зупиненими, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якщо їх закінчення припадає на період дії воєнного стану.
У постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 Верховний Суд зазначив про те, що у пункті 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540 - ІХ перелічені всі статті Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Таким чином, суд дійшов висновку, що враховуючи той факт, що дата введення воєнного стану раніше, ніж дата закінчення дії карантину, то строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором не сплив.
За вказаного вище правового врегулювання, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач - заперечуючи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам позивача та доказам, що це підтверджують, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги слід задовольнити частково.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо судового збору суд зазначає таке.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач під час подання позову сплатив судовий збір у сумі 2 422,40 грн, що підтверджується Платіжною інструкцією в національній валюті № 2711СЗ-487 від 27 листопада 2024 року (а.с.1).
У зв'язку з тим, що позовні вимоги суд задовольняє частково, із відповідача стягується судовий збір пропорційно задоволених вимог - у сумі 970,66 грн.
Що стосується витрат, пов'язаних із розглядом справи, а саме: витрат на правову допомогу суд зазначає таке.
Позивач, серед іншого, заявив вимогу щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 6000,00 грн. На підтвердження понесених витрат було надано до матеріалів справи Договір №43657029 про надання правової допомоги від 07 серпня 2024 року (далі - Договір) (а.с.16-18), Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 11 листопада 2024 року (далі - Акт) (а.с.9) та Детальний опис робіт (наданих послуг) (далі - Опис) (а.с.15).
Зі змісту Договору, Акта та Опису вбачається, що вартість правових послуг складає 6 000,00 (шість тисяч ) грн.
Проаналізувавши Договір, Акт та Опис, суд дійшов висновку про те, що витрати на правничу допомогу слід зменшити з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що види робіт, зазначені у Акті та Описі, мають не обґрунтовано завищену вартість, з огляду на складність справи (заборгованість складає 20024,00 грн, кількість кредитних договорів - 1 (один), зміст позовних вимог є стандартизованим, обсяг документів, доданих до позовної заяви мінімальний) та фактично виконаній адвокатом роботі (наданих послуг) (адвокат у судових засіданнях по справі участі не брав, незважаючи на те, що справа розглядалася із викликом сторін), часові, витраченому на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн не відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи, сталою правовою позицією і безумовно є завищеними, тому вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. Під час визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України.
Керуючись статтями керуючись статтями 10, 12, 13, 76, 81, 141, 142, 258, 259, 263, 265, 273 - 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, -
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» (адреса місцезнаходження: 07406, Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, будинок №21/1, ЄДРПОУ 43657029) заборгованість за кредитним договором № 1227177 від 10 березня 2020 року у сумі 8 024 (вісім тисяч двадцять чотири) гривні 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» (адреса місцезнаходження: 07406, Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, будинок №21/1, ЄДРПОУ 43657029) судовий збір у сумі 970 (дев'ятсот сімдесят) гривень 66 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ», адреса місцезнаходження: 07406, Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, будинок №21/1, ЄДРПОУ 43657029.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Лубенського міськрайонного суду
Полтавської області Л.В. Рудалєва