Справа № 344/3988/22
Провадження № 22-ц/4808/252/25
Провадження № 22-ц/4808/469/25
Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.
Суддя-доповідач Девляшевський
08 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.
суддів: Максюти І.О., Пнівчук О.В.,
секретаря Кузів А.В.,
з участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду у складі судді Антоняка Т.М., ухвалене 10 грудня 2024 року у м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 17 грудня 2024 року, та апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючим суддею Антоняком Т.М. 23 січня 2025 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 27 січня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, стягнення пені, відшкодування матеріальних збитків та стягнення майнової шкоди,
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, вимоги якого змінив під час розгляду справи, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, стягнення пені, відшкодування матеріальних збитків та стягнення майнової шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що в інтернет-мережі Фейсбук він ознайомився з оприлюдненою рекламною пропозицією від компанії «Босс авто» про доставку на замовлення автомобілів протягом п'яти тижнів з часу замовлення. Обравши відповідний автомобіль, а саме AUDI Q7 2011 р.в., позивач оплатив на реквізити, надіслані відповідачем, 7 164,54 доларів США, з яких 5034,99 доларів США за автомобіль та 2132,55 доларів США за послуги транспортування з США та послуги брокера. Після чого він підписав договір на придбання та транспортування автомобіля від 21.09.2021 №ЧВ-0117.02.2023. Зазначає, що в вказаному договорі строк доставлення до м. Львів збільшено з 5-ти тижнів до 3-х місяців з дати укладененя договору, проте вказану розбіжніть представник компанії пояснив простою формальністю. Тому позивач вважав, що узгоджений строк виконання договору до 26.10.2021.
Проте автомобіль так і не був дотавлений на протязі 7-ми місяців з часу укладення договору. Відповідей на надіслані претензії відповідач не надав, кошти та автомобіль не повернув, натомість висловлював погрози.
Після подання позову позивач оплатив відповідачу додатково ще 1690,00 доларів США, оскільки останній погрожував йому тим, що автомобіль, який прибув в Україну, йому не повернуть. Після цього автомобіль був викрадений ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 отримав його тільки після втручання працівників поліції. Акт прийому-передачі автомобіля складений не був, оскільки за належною процедурою він не передавався.
Вказував, що з доставленого транспортного засобу були демонтовані запчастини, пошкоджено кріплення, хоча стан автомобіля на час придбання оцінювався на 4,8 бали з 5. Після таких дій автомобіль ремонтували на СТО та вартість відновлювальних робіт склала 189 114,00 грн. При цьому й досі автомобіль перебуває в неробочому стані.
Позивач вказував, що внаслідок такої бездіяльності отримав значні матеріальні та моральні збитки. Зокрема він не мав можливості привезти свою дитину, яка отримала перелом ноги, до медичного закладу. В листопаді 2021 року була запланована операція дитини в лікарні «Охмадит» в м.Львові, яку прийшлось відкласти, оскільки не було можливості туди дістатись. Крім того, він не мав можливості довозити дітей до школи після початку навчального року, в зв'язку з чим був змушений витрачати кошти на таксі, або просити сусідів. Дружина терпіла незручності, оскільки добиралась на роботу за 2 км від місця проживання на громадському транспорті або пішки. В зв'язку з очікуванням автомобіля сім'я позивача також не мала можливості доглядати будинок та присадибну діянку в с.Вербилівці Рогатинського району. Після початку війни дружина не мала можливості вивезти дітей за кордон, а у літній період 2022 року - на відпочинок.
Вважає, що з відповідача підлягає до стягнення пеня у розмірі 31 824,44 доларів США у еквівленті в національній валюті по курсу НБУ за кожен календарний день прострочення договірних зобов'язань з 21.12.2021 по 18.05.2022 за період з дати прострочення зобов'язання по доставленню автомобіля згідно з договором по дату виявлення працівниками поліції автомобіля.
Вважає, що недобросовісна діяльність відповідача є нечесною підприємницькою практикою, оскільки його з самого початку було введено в оману щодо строків виконання договору. Більше того, навіть в обумовлений в тексті договору тримісячний строк, автомобіль також не був доставлений.
Зазначає, що недобросовісна поведінка відповідача, як надавача послуг, підтверджується також іншими покупцями.
Крім ускладнення звичного способу життя, він змушений витрачати свій час, сили і кошти на вирішення даної ситуації. Тому невиконання відповідачем обов'язків за укладеним договором привели до моральних страждань позивача та членів його сім'ї, втрати нормальних життєвих та сімейних зв'язків, постійних сварок у сім'ї, нервової напруги та переживань щодо втрати коштів у значних розмірах і транспортного засобу.
За наведених обставин просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 189 114,00 грн матеріальної шкоди, 80 000 грн моральної шкоди, пеню у розмірі 31 824,44 доларів США у еквіваленті в національній валюті по курсу НБУ на день винесення судом рішення, а також 1690 доларів США матеріальної шкоди сплачену понад домовлені договором умови.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 4 300,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити повністю. Вважає рішення необгрунтованим, незаконним, яке ухвалене судом з порушенням норм матеріального права, за неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи.
Вказує, що суд безпідставно вважав, що строк виконання робіт по договору становить дев'ять місяців, тоді як це не строк виконання договору, а строк дії договору. Натомість відповідач згідно з умовами договору взяв на себе зобов'язання щодо поставки транспортного засобу у строк до трьох місяців з дати укладення договору.
На думку позивача, суд необгрунтовано зазначив, що кошти за автомобіль та його транспортування були перераховані не на рахунки відповідача. Разом з тим за умовами договору ОСОБА_3 був уповноважений представляти інтереси по сплаті, сплачувати і розпоряджатися коштами позивача в його інтересах. Застосування відповідачем певного способу оплати коштів не звільняє його від відповідальності за спричинені збитки.
Вказує, що суд необгрунтовано вважав, що автомобіль був належним чином поставлений виконавцем. Так, під час оплати викупу і написання розписки про отримання автомобіля 12.05.2022 представники відповідача викрали автомобіль і вивезли його в невідомому напрямку. Отже, оплативши шляхом шантажу суму викупу, позивач, написавши розписку, насправді не отримав ні свого автомобіля, ні документів. Проте, суд взагалі не надав оцінки обставинам передачі внаслідок шантажу 1690 доларів США відповідачу. Пізніше транспортний засіб був виявлений завдяки працівникам поліції в полі, без деталей, внаслідок чого було проведено тривалий ремонт. Таким чином, вважає, що відповідач не виконав умови договору.
Вказує, що відповідно до вимог законодавства з відповідача підлягає стягнення пеня за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань за кожний день прострочення виконання робіт, як споживачеві, у розмірі трьох відсотків домовленої і оплаченої вартості робіт. Розмір пені за кожен день прострочення, виходячи з оплаченої суми 7 167,54 доларів США становить 215,03 доларів США, а відповідно за весь час прострочення тривалістю 148 днів - 31 824,44 доларів США.
Крім того, вважає необгрунтованими посилання суду на введення в Україні воєнного стану, як поважної причини затримки поставки товару, оскільки суд не зауважив, що договір був укладений за 5 місяців до початку воєнного стану. Суд безпідставно не застосовував при розгляді справи Закон України «Про захист прав споживачів», натомість посилався тільки на необхідність проведення експертиз. Разом з тим, на думку скаржника, акти виконаних робіт по ремонту транспортного засобу є достатніми та належними доказами на підтвердження розміру понесених збитків.
Крім того, звертає увагу, що ОСОБА_3 здійснює протиправну діяльність, про що свідчать відкриті численні кримінальні провадження, а також матеріальні претензії інших осіб на десятки тисяч доларів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ФОП Морозова Д.Д. вказує, що рішення суду першої інстанції прийняте законно, а тому у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.
Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що строк договору відповідно до його умов закінчився тільки 21.06.2022, вже після подачі позивачем позовної заяви до суду. З позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 21.03.2022, тобто ще під час дії договору доручення на придбання та транспортування автомобіля № ЧВ-01/1-04 від 21.09.2021. При цьому, транспортний засіб згідно Договору ввезений на територію України та переданий позивачу теж до закінчення строку дії договору.
Вважає, що судом першої інстанції було взято до уваги те, що стороною відповідача долучено знімок екрана з електронної пошти, з якого вбачається, що 22.09.2021 було здійснено замовлення на транспортування автомобіля марки AUDI Q7 PREMIUM, 2011 р.в.,VIN номер кузова НОМЕР_1 , до порту Одеса. Автомобіль був поміщений у транспортний контейнер та підготовлений до відправки 28.12.2021 та орієнтовна дата його доставки становила 06.02.2022, про що транспортною компанією видано накладну від 17.12.2021 та надано коносамент, де вказана дата завантаження контейнера - 08.01.2022.
За придбання автомобіля кошти оплачувались не безпосередньо ФОП ОСОБА_3 , а на рахунки компаній « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та «Copart.Inc.», що встановлено з платіжних документів.
Таким чином, на думку представника відповідача, його довіритель вчасно, відповідно до умов укладеного договору приступив до його виконання, про що свідчить накладна від транспортної компанії, вчиняв усі необхідні дії на виконання зобов'язань, покладених на нього умовами договору, не ухилявся від виконання умов договору.
Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що доставлений йому транспортний засіб був пошкоджений та він був змушений здійснювати його ремонт, вказує, що згідно п. 5.3. Договору Повірений не несе відповідальності за технічний стан транспортного засобу. Крім того, ОСОБА_1 не долучив жодного висновку експерта, який б засвідчував технічний стан автомобіля. Натомість ОСОБА_1 долучалися на підтвердження своїх позовних вимог тільки акти виконаних робіт по ремонту транспортного засобу, виданих уже після того, як апелянт отримав від ФОП ОСОБА_3 транспортний засіб, про що він написав відповідну розписку. Позивачем не було підтверджено жодним документом в якому стані та з якими деталями транспортний засіб був викуплений на аукціоні, не доведено, що якщо і були наявні пошкодження на транспортному засобі, коли вони виникли, та з чиєї саме вини. Отже, твердження щодо викрадення деталей ФОП ОСОБА_3 не підтверджено жодним доказом, є голослівним.
Щодо заявленої позовної вимоги, в якій позивач просив суд стягнути 1 690 доларів США матеріальної шкоди (збитків), сплачену понад домовлені договором від 21.09.2021 №ЧВ-01/11-04, то вважає таку вимогу недоведеною, оскільки позивачем наводяться необгрунтовані твердження, що такі кошти передавались третім особам в інтересах відповідача, докази чого в матеріалах справи відсутні.
Вказує, що ОСОБА_1 передано відповідні документи на підставі яких транспортний засіб був поставлений на державний облік транспортних засобів та здійснена державна реєстрація права власності на автомобіль за позивачем, тобто, отримавши дані документи, останній погодився з тим, що стан транспортного засобу його влаштовує.
Що стосується посилань позивача на відкриті кримінальні справи, зазначає, що такі не мають жодного відношення до даної цивільної справи, доступ до даних справ є закритим згідно Єдиного державного реєстру судових рішень.
Також представником ФОП ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2025 року в частині відмови у стягненні судових витрат за надану професійну правничу допомогу в розмірі 20 600 грн. Вважає, що таке рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, судом першої інстанції не обгрунтовано на підставі чого він прийшов до переконання зменшити заявлені стороною відповідача витрати на правову допомогу до суми 4300 грн. У відзиві на позовну заяву зазначалось про очікування понесення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 у зв'язку з розглядом справи судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. Однак станом на день подання відзиву на позовну заяву сторона відповідача не могла передбачити те, що справа в подальшому буде розглядатись за правилами загального позовного провадження. Позивачем під час розгляду було змінено предмет позову, долучено велику кількість нових документів у справі, що зумовило значну кількість судових засідань, та спричинило тривалий розгляд справи судом, а також затрату часу на опрацювання та дослідження додаткових матеріалів, які не були відомі стороні відповідача, на час подання відзиву на позовну заяву.
Окрім цього, адвокат брала участь в подальшому в судових засіданнях не в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а безпосередньо прибувала до приміщення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з м. Львова, де я здійснює свою професійну діяльність, що спричинило для відповідача додаткові витрати на професійну правничу допомогу.
Звертає увагу, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно, на підтвердження судових витрат, понесених ФОП ОСОБА_3 , суду першої інстанції було надано всі передбачені законом докази, та обґрунтовано розмір та розрахунок витрат на правову допомогу.
Вважає, що зазначені витрати відповідача ФОП ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу в розмірі 24 900 грн є співмірними із складністю даної справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю судових засідань, тривалістю розгляду справи судом, що судом першої інстанції не було враховано.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що така є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 24 900,00 грн у даній справі є явно завищеними, не співмірними та не підлягають відшкодуванню. Так, представником відповідача всупереч вимог частини 1 статті 134 ЦПК до суду не подавалось жодного розрахунку разом з відзивом. Натомість подано лише кінцевий розмір суми 15 000,00 грн. У загальне провадження розгляд справи було переведено ще 11.05.2023, проте протягом півтора роки представник не подавав жодних заяв та розрахунків про стягнення 24 900,00 грн. Перехід з спрощеного провадження до загального не змінило фактичних обставин та позицію відповідача, а відповідно і обсяг роботи адвоката.
Вважає вказаний обсяг робіт адвоката відповідача завищеним, оскільки свої пояснення він не змінював на протязі всіх засідань, а вартість судового засідання в розмірі 1500,00 грн не співвідноситься з середнім рівним заробітної плати. Судова практика, на яку посилався представник відповідача, не була релевантною до правовідносин, що виникли між сторонами.
Крім того, вказує, що адвокат Маркович А.М. супроводжує діяльність ФОП ОСОБА_3 на протязі багатьох років, а тому у він обізнаний з законодавством та природою спірних відносин. Відтак, супровід цієї справи не потребував значної підготовки чи додаткового вивчення.
Також позивач посилається на свій фінансовий стан та неможливість сплатити заявлені судові витрати, з огляду на те, що його заробітна плата у 2024 році становила лише 8054,23 грн на місяць.
Вказує, що платіжна інструкція про оплату правничих послуг сформована через два роки після укладення договору, що на його думку, свідчить про несправжність цих розрахунків.
В засіданні апеляційного суду скаржник доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
Представник ФОП Морозова Д.Д. вимоги скарги заперечив, пославшись на законність рішення суду.
Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач організував перевезення та доставку транспортного засобу в порт завантаження на території США, митне та документальне оформлення, завантаження транспортного засобу на борт судна та транспортування в порт призначення, відповідно повністю виконав взяті на себе зобов'язання, що передбачені Договором, укладеним між сторонами. Натомість позивачем не підтверджено належними доказами у якому стані та з якими деталями транспортний засіб був викуплений на аукціоні, не доведено, що якщо і були наявні пошкодження на транспортному засобі, коли вони виникли та з чиєї саме вини.
Суд вважав, що при укладенні Договору доручення на придбання та транспортування автомобіля № ЧВ-01/11-04 від 21.09.2021 сторонами були погоджені всі істотні умови договору, а саме порядок передання транспортного засобу, форс-мажорні обставини, відповідальність сторін за порушення договору, строк виконання договору. Вказані умови Договору не порушують прав позивача як споживача. Доказів щодо нечесної підприємницької практики з боку відповідача, позивачем не надано. Позивачем не доведена вина відповідача щодо невиконання або неналежного виконання умов договору, а також не доведено, що відповідач ухилився від виконання зобов'язань за договором.
З такими висновками колегія погоджуєтья не повністю.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 21.09.2021 між ОСОБА_1 (довіритель) та ФОП ОСОБА_3 (повірений) було укладено Договір доручення на придбання та транспортування автомобіля № ЧВ-01/11-04 (надалі - Договір) (а.с. 21-23 т.1).
Відповідно до п. 1.1. Договору Довіритель доручає, а Повірений від імені, в інтересах та за рахунок Довірителя, на умовах та в порядку, визначеному цим Договором, має право вчиняти наступні правочини:
1.1.1. Укласти договір на поставку та/або замовити поставку на територію України транспортного засобу з місця його зберігання, що придбаний Довірителем та/або для Довірителя на онлайн аукціоні транспортних засобів в строк до трьох місяців з дати укладення даного Договору.
1.1.2. Оплатити суму коштів у розмірі 7 108 (сім тисяч сто вісім) доларів США за транспортування на територію України та за придбаний Довірителем та/або для Довірителя на онлайн аукціоні транспортних засобів (включаючи сплату аукціонного збору, комісій банку та інших платежів) наступний транспортний засіб: марка та модель - AUDI Q7 PREMIUM, рік випуску - 2011, номер кузова VІN - НОМЕР_2 , країна походження - США.
Пунктом 1.7. Договору передбачено, що Повірений зобов'язаний:
вчинити дії відповідно до умов даного Договору на умовах, найбільш вигідних для Довірителя;
на вимогу Довірителя надати йому інформацію про хід виконання доручення;
після виконання даного Договору передати транспортний засіб Довірителю.
Відповідно до п. 2.2. Договору визначено порядок передання транспортного засобу: вручення Довірителю транспортного засобу, ключів та документів на нього. Державна реєстрація транспортного засобу в органах Поліції свідчить про передання його Довірителю. У випадку необхідності Сторони можуть скласти Акт передання транспортного засобу Довірителю.
Як передбачено п.п. 5.1, 5.2, 5.3 Договору, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором, Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов'язань за цим Договором відповідно до чинного законодавства. Повірений не несе відповідальності за технічний стан транспортного засобу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 21.09.2021 було здійснено оплату коштів у розмірі 4 998,00 доларів СІІІА на рахунок компанії «Copart.Inc» (а.с. 144, т. 1). Відповідно до копії платіжного доручення від 21.09.2021 ОСОБА_1 сплачено 2110,00 доларів США на рахунок компанії «Marine Transport Logistics» (а.с. 143, т. 1).
Зі знімку екрана з електронної пошти відповідача вбачається, що 22.09.2021 було здійснено замовлення на транспортування автомобіля марки AUDI Q7 PREMIUM, 2011 р.в.,VIN номер кузова НОМЕР_1 , до порту Одеса (а.с. 145, т. 1).
Автомобіль був поміщений у транспортний контейнер та підготовлений до відправки 28.12.2021 та орієнтовна дата його доставки становила 06.02.2022, про що транспортною компанією видано накладну від 17.12.2021 (а.с. 146, т. 1) та надано коносамент, де вказана дата завантаження контейнера - 08.01.2022 (а.с. 147-148, т. 1).
12.05.2022 року ОСОБА_1 відповідачем було передано транспортний засіб, про що позивачем написано розписку (а.с. 139 т.1).
Також ОСОБА_1 18.05.2022 року написана розписка, зі змісту якої вбачається, що він підтверджує факт отримання транспортного засобу AUDI Q7, 2011 року випуску, сірого кольору, вінкод НОМЕР_2 , з приводу якого раніше звертався до правоохоронних органів у зв'язку з його неповерненням. Однак, з автомобіля викрадено всі основні складові, зокрема: три радіатори, системи ABS, кондиціонер, передні приводи, підсилювачі бампера, всі проводи і всі нші деталі ходової під капотом. Повні претензії будуть надані додатково, в тому числі матеріальні та моральні збитки, а також пеню (а.с. 140, т. 1).
Відповідно до акту приймання транспортного засобу від 18.05.2022 (а.с. 198, т. 1) 18.05.2022 року ФОП ОСОБА_4 прийнято для проведення ремонтних робіт автомобіль марки AUDI Q7 3.0Т QUATTRO PREMIUM PLUS, сірий, рік випуску - 2010, вінкод - WA1CGAFE6BD001418. Під час огляду транспортного засобу на момент приймання встановлено, що з автомобіля демонтовано наступні складові: радіатор охолодження основний; радіатор охолодження додатковий (правий, лівий); радіатор охолодження мастила ГУ керма); середня накладка основної решітки бампера; блок вентиляторів; вал привідний (правий, лівий); датчики АБС 4 шт.; радіатор кондиціонера; каталізатори з частиною вихлопної труби R/L; радіатор охолодження АКПП; патрубки системи охолодження; захист двигуна. Фактично з автомобіля демонтовано всі запчастини, які можна було демонтувати (окрім двигуна). Характер демонтування свідчить про те, що вказані дії здійснено орієнтовно не пізніше двох тижнів. Крім цього, пошкоджено більшість кріплень, які відломлено, обірвано або зігнуто шляхом фізичного впливу. З автомобіля підтікає рідина, тип якої може бути встановлено під час подальших діагностик.
Також долучено копію Акту виконаних робіт від 22.08.2022 № 2005 на суму 75 394,00 грн (а.с. 199 т. 1).
Аналогічно, позивачем долучено копію акту приймання-передачі транспортного засобу від 22.08.2022, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 (а.с. 200, т. 1), у якому зазначено, що під час огляду транспортного засобу на момент приймання встановлено несправність двигуна.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження: 12022141410000758 від 08.09.2022, вбачається, що 07.09.2022 у ВП 2 ЛРУП 2 ГУНП у Львівській області надійшла ухвала слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова Горбань О.Ю. про внесення відомостей у ЄРДР про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 12.05.2022. ЄО 1303 (а.с. 231 т. 1).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (стаття 1001 ЦК).
Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов'язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Таким чином, законодавством чітко визначено дії повіреного по закінченню виконання договору доручення, зокрема, негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
За змістом п.1.1.1 договору, укладеного між сторонами, Довіритель доручає, а Повірений від імені, в інтересах та за рахунок Довірителя, на умовах та в порядку, визначеному цим Договором, має право укласти договір на поставку та/або замовити поставку на територію України транспортного засобу з місця його зберігання, що придбаний Довірителем та/або для Довірителя на онлайн аукціоні транспортних засобів в строк до трьох місяців з дати укладення даного Договору.
Звертаючись в суд з позовом, ОСОБА_1 стверджував, що сторонами було погоджено саме строк доставлення автомобіля до м. Львів.
Відповідно до приписів статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина 8 статті 18 Закону).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, потреби у послугах. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що: “…у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.»
Аналізуючи умови договору, колегія дійшла висновку, що сторони узгодили тримісячний строк доставки автомобіля до м. Львова. Саме так їх зміст сприймав позивач на момент підписання. При цьому формулювання, що допускають різночитання, згідно частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» мають трактуватись на користь споживача як більш уразливої сторони.
Крім цього, колегія враховує обставину, що під час судового розгляду представник відповідача фактично визнав недосконалість та нечіткість формулювань, використаних у типовому договорі доручення на поставку автомобіля. Ним було зазначено, що окремі умови договору, зокрема щодо предмета та строків його виконання, викликають різні тлумачення. У зв'язку з цим відповідачем розробляється оновлена редакція договору, в якій планується чітке і недвозначне закріплення всіх істотних умов, що має усунути можливість подальших спорів.
Встановивши зазначені обставини у їх сукупності, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення виконання умов договору.
Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Враховуючи, що поставка автомобіля згідно узгоджених сторонами умов мала відбутись на протязі трьох місяців з часу укладення договору, тобто 21.12.2021, а транспортний засіб передано ОСОБА_1 12.05.2022 року, що підтверджується написаною ним розпискою, то мало місце прострочення договору на 143 дні. Враховуючи загальну вартість замовлення 7108 доларів США, розмір пені становить 30 493,32 доларів США (7108х3%х143 дні).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення пені, суд бере до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені.
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім того категорія «значно», яка використовується в статті 551 ЦК України, є оціночною і має конкретизуватися у кожному окремому випадку, з врахуванням того, що положення цієї статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Встановивши, що розрахована неустойка за прострочене зобов'язання в сумі 30 493,32 доларів США значно перевищує розмір основного зобов'язання за договором позики (7 108 доларів США), апеляційний суд вважає можливим застосування частини третьої статті 551 ЦК України та зменшення суми неустойки до 2 000,00 доларів США, що за курсом Національного банку України на дату ухвалення рішення становить 82 161,40 грн.
Приймаючи до уваги вище наведене, рішення в частині відмови у стягненні пені підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення цих вимог та стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 82 161,40 грн пені за прострочення виконання зобов'язання.
Що стосується підстав для відшкодування моральної та матеріальної шкоди колегія погоджується з висновком суду про те, що така є недоведеною належними засобами доказування.
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Загальні підстави для відповідальності за заподіяння майнової шкоди встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Враховуючи зміст статті 1166 ЦК України, цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення: наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини у заподіянні шкоди.
Відтак, відсутність хоча б одного елемента складу цивільного правопорушення виключає настання цивільної відповідальності. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Так, позивач не надав належних та достатніх доказів щодо фактичного технічного стану транспортного засобу та його комплектації на момент придбання на аукціоні. Крім того, не встановлено, чи мали місце пошкодження на момент купівлі, коли саме вони могли виникнути та чиї дії або бездіяльність могли стати їхньою причиною. Відсутність такої інформації унеможливлює однозначне визначення відповідальності сторін.
Крім того, договором чітко передбачено, що повірений не несе відповідальності за технічний стан транспортного засобу.
Аналогічно не є доведеними позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 690 доларів США як матеріальної шкоди, сплаченої понад умови, передбачені договором. Так, відповідно до п. 1.5 Договору доручення від 12.09.2021, Довіритель зобов'язаний компенсувати Повіреному витрати, пов'язані з виконанням умов Договору.
Окрім того, відсутні належні докази, що підтверджують фактичну сплату вказаних коштів саме Відповідачу, а не іншим юридичним чи фізичним особам. Також неможливо визначити, яка саме частина з загальної суми була направлена на компенсацію витрат, пов'язаних з виконанням договору.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування позивачу моральної шкоди, з огляду на те, що ним не надано належних та допустимих доказів на її підтвердження.
При цьому, сам по собі факт невчасного виконання договору не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.
Що стосується перегляду додаткового рішення Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2025 року, то колегія приходить до наступних висновків.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Згідно із частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
На підтвердження наданої відповідачу правничої допомоги до матеріалів справи додано: копію договору про надання правової допомоги № 05/09 від 05.09.2022; копію додаткового договору від 05.09.2022 до договору про надання правової допомоги № 05/09 від 05.09.20232; копію додаткового договору № 2 від 29.09.2022 до договору про надання правової допомоги № 05/09 від 05.09.2022; копію звіту про виконану роботу від 13.12.2024; копію акту наданих послуг від 13.12.2024; копію рахунку-фактури № 13-12/01 від 13.12.2024 на суму 24 900 грн; копію платіжної інструкції № 449 від 13.12.2024 на суму 24 900 грн; копію довідки про відкриття рахунку адвоката Маркович А.М.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат за надання правничої допомоги відповідачу адвокатом Маркович А.М., суд врахував заперечення позивача та клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування.
Доводи відповідача щодо необґрунтованості зменшення судом першої інстанції витрат на правову допомогу не заслуговують на увагу, оскільки розмір компенсації витрат визначається з урахуванням принципів розумності, необхідності та співмірності. Заявлена сума у 24 900,00 грн не підтверджена належними доказами фактичного обсягу наданих юридичних послуг, а також не обґрунтована складністю справи. Зміна предмета позову та подання додаткових документів не обов'язково свідчать про суттєве ускладнення справи, оскільки такі дії сторін є звичайною процесуальною практикою. Водночас, сам по собі факт тривалості розгляду не є безумовною підставою для збільшення розміру витрат.
До того ж, з урахуванням того, що основне рішення суду першої інстанції було скасовано, а за результатами нового розгляду частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , то колегія вважає що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений відповідачем не може бути стягнутий повністю. Визначена судом сума в 4 300 грн є обґрунтованою та пропорційною до частково задоволених позовних вимог, що відповідає принципу справедливості у розподілі судових витрат.
Відтак колегія не вбачає підстав для скасування цього судового рішення.
Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення виконання договору скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 пені за прострочення виконання договору задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 82 161,40 грн (вісімдесят дві тисячі сто шістдесят одну гривню сорок копійок).
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: І.О. Максюта
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови виготовлено 14 квітня 2025 року