Єдиний унікальний номер 725/9654/24
Номер провадження 2/725/1866/24
01.04.2025 року. Першотравневий районний суд м.Чернівці
в складі:
головуючої судді Вольської-Тонієвич О.В.
при секретарі Рогатинович А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (вул.Симона Петлюри,30 м.Київ, адреса для листування: вул.Лісова,2, поверх4 м.Бровари Київська область) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Представник позивача звернувся до Першотравневого районного суду м.Чернівці із вказаними вище позовом.
Посилався на те, що 27.04.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №6605368, який був підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора і був надісланий на його номер мобільного телефону.
13.02.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №13022024.
Відповідно до Реєстру боржників від 13.02.2024 до Договору факторингу №13022024 від 13.02.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №6605368 у розмірі 50 760,40грн., з яких 19 000грн. - сума заборгованості за основаною сумою боргу; 31 760,40грн. - сума заборгованості за відсотками.
Оскільки відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, просив стягнути із нього на користь позивача заборгованість у розмірі 50 760грн. 40коп., а також понесені судові витрати за подання позовної заяви до суду.
23.12.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Северин Я.В. подала до суду відзив на позов (а.с.59-67).
Зазначила, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» щодо стягнення з її довірителя заборгованості за кредитним договором №6605368 про надання споживчого кредиту є необґрунтованими, оскільки Банком не доведено належним чином факту укладання вказаного вище договору між сторонами. Відсутні і докази щодо перерахування кредитних коштів, їх отримання ОСОБА_1 .
Крім того, вважає, що нарахований позивачем розмір заборгованості за відсотками у розмірі 31760,40грн. є несправедливим, оскільки у розумінні ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальнику, як споживача послуг, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційної великої суми компенсації за невиконання зобов'язань за вказаним договором.
Також ч.2 ст.21 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.
У зв'язку із цим, просила суд взяти до уваги співрозмірність нарахованих відсотків невиконаному зобов'язанню відповідача, та у разі, якщо суд за результатами розгляду справи прийде до висновку для задоволення позову, зменшити розмір відсотків до 9500грн., що складає 50% від суми заборгованості за кредитним зобов'язанням.
При вирішенні даного спору просила суд врахувати складне матеріальне становище її довірителя, а також перебуванні на його утриманні дружини та малолітньої доньки.
Також зазначила, що її довірителем ОСОБА_1 понесено витрати на правничу допомогу (ознайомлення з матеріалами справи, складання відзиву, заперечення, участь у двох судових засіданнях) у розмірі 20 000грн., які просила стягнути з позивача.
Просила суд врахувати її доводи, викладені у відзиві та у задоволені позову відмовити.
23.12.2024 представник ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» через систему «Електронний суд» надав відповідь на відзив (а.с.76-88).
Посилався на те, що доводи представника відповідача, викладені у відзиві є надуманими та необґрунтованими жодними доказами.
Так, відповідач під час укладання договорів кредиту зазначив свої особисті персональні дані, до яких доступ має тільки він, а також підтвердив мобільний номер телефону. Крім того, ОСОБА_1 пройшов процедуру верифікації банківської карти клієнта, що дало змогу встановити власника банківської карти та особу, яка заповнює заявку, як одну і ту ж саму особу. Вказане свідчить про те, що саме ОСОБА_1 підписав кредитний договір електронним підписом.
Вважає, що правочин, який укладений між первісним кредитором та позичальником підтверджує факт наявності відповідних правовідносин між ними та передання в позику відповідачу коштів.
Оскільки відповідачем не повернуто отримані та використані ним кошти, існують правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 і відсотків за користування кредитом у погодженому в договорі розмірі. Звертав увагу на те, що відповідачем під час підписання кредитного договору не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов кредитного договору, в тому числі і порядку нарахування відсотків.
Також, вважає, що у матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження переходу прав вимоги за кредитними зобов'язаннями (кредитним договором №6605368 від 27.04.2023) від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до нового ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Що ж стосується витрат на правничу допомогу, то вказана вимога відповідача є необгрунтованою, оскільки обставини, на які посилається відповідач у відзиві, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, є недоваденими та такими, що суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій, викладених у Постановах ВС.
Крім того, вказував на те, що спір у даній справі є нескладним, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, а тому заявлена сума витрат на правову допомогу в розмірі 20 000 грн. є завищеною, не співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) і витраченого для цього часу.
Просив позов задовольнити та у задоволенні вимог відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.
30.12.2024 через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Северин Я.В. подала до суду письмові заперечення (а.с.102-107), де звертала увагу суду на обставини аналогічні тим, які зазначені нею у відзиві. Просила у задоволені позову відмовити.
Справа слухалась у відсутність учасників справи.
Представника позивача у прохальній частині відповіді на відзив просив розглядати справу у його відсутність.
18.03.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Северин Я.В. подала через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без її участі та без участі її довірителя. Просила у задоволенні позову відмовити.
У зв'язку із тим, що в судове засідання учасники справи не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав:
Так, судом встановлено, що 27.04.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №6605368. Відповідно до умов договору, відповідач отримав кредит у розмірі 19000грн. (п.1.3Договору), строком на 360 днів (п.1.4 Договору), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 (п.2.1 Договору), зі сплатою відсотків за користування кредитом (стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п.1.4 цього Договору; знижена процентна ставка 1,493% в день та застосовується до певних умов (п.п.1.5.1, п.п.1.5.2 Договору) (а.с.6-13).
Укладання цього Договору здійснювалося Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечувався Споживачу через Веб-сайт або Мобільний додаток «CreditPlus». Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства (п.1.1 Договору).
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , уклавши договір №6605368 від 27.04.2023 в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому на думку суду, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 зроблено висновок, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Втім таких доказів відповідачем та його представником суду не надано.
Таким чином, суд вважає доведеним факт укладання вказаного кредитного договору між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем.
Судом встановлено, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти, шляхом перерахування на банківську картку Позичальника (номер якої вказано при заповнені анкетних даних під час оформлення кредиту).
Так, згідно Виписки ТОВ «Пайтек Україна» від 29.02.2024, у відповідності до Договору про організацію переказу грошових коштів №160222-1 від 16.02.2022, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Пайтек Україна», останнім було перераховано 27.04.2023 о 12:28год. на платіжну картку № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 19 000грн. (а.с.98-99).
У ході розгляду справи, судом було встановлено, що платіжна картка № НОМЕР_1 належить саме ОСОБА_1 , номер якої він зазначив у кредитному договорі.
Таким чином, вказане спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо відсутності належних доказів про перерахунок позикодавцем йому коштів за кредитним договором №6605368.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.Порушенням зобов'язання є його невиконання
У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Разом з тим, відповідач належним чином своїх зобов'язань за договором не виконав.
27.06.2023 ТОВ «Авентус Україна» було надіслано відповідачу лист-вимогу про сплату простроченої заборгованості за кредитним договором №6605368 від 27.04.2023 (а.с.14). Однак дана вимога була відповідачем проігнорована.
Крім того, судом встановлено, що 13 лютого 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №13022024 (а.с.15-17,100).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №13022024 від 13.02.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №6605368 у розмірі 50 760,40грн., з яких 19000грн. - сума заборгованості за основаною сумою боргу; 31760,40грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.18).
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Із правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 23.09.2015 року по справі №6-979цс15, вбачається, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Таким чином, позивачем доведено факт набуття права вимоги до відповідача за кредитним договором №6605368 від 27.04.2023.
Поряд із цим судом встановлено, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не було здійснено нарахування жодних штрафних санкцій.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).
Частиною 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, враховуючи те, що ОСОБА_1 неналежно виконує взяті зобов'язання за укладеним договором №6605368 й відповідно не надав суду доказів на спростування вказаного, суд приходить до висновку, що з нього підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 50 760,40грн., з яких 19000грн. - сума заборгованості за основаною сумою боргу; 31760,40грн. - сума заборгованості за відсотками.
При цьому, на думку суду, розрахунок заборгованості, наданий позивачем у ході розгляду справи, є належним доказом наявності заборгованості та її розміру, так здійснений первісним кредитором та відображає розрахунковий період, тіло кредиту, нарахування відсотків за користування кредитом, тобто є первинними документами, у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (а.с.90-97.).
Згідно з позицією Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року по справі № 464/4985/15-ц твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором, є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано.
Вищенаведене спростовує доводи відповідача про те, що розмір заборгованості не підтверджений належними доказами.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 зроблено висновок, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
ОСОБА_1 не спростував розмір заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджується розрахунком, наданим позивачем та відповідачем не надано контррозрахунок, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.
Також у разі неможливості самостійно надати розрахунок заборгованості відповідач має право заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи, проте також цього не зробив.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 760/14330/15-ц та від 08 жовтня 2023 року у справі № 489/192/17.
При цьому суд не вбачає підстав для зменшення розміру заборгованості за відсотками, виходячи з наступного:
Так, відповідно дост. ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення позивач зазначає, що відповідач при укладенні договору був належним чином повідомлений про умови кредитування у тому числі щодо сплати процентів.
Укладаючи договір, сторони належним чином узгодили умови та відповідний розмір відсоткової ставки.
Відповідно дост.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторовіу разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина другастатті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3ст.549 ЦК України).
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не оспорював, укладений між ним та ТОВ «Авентус Україна» договір та з позовом про визнання його недійсним, в цілому або в його частині, до суду не звертався.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не спростований.
Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами в розмірі 31 760,40грн. підлягають задоволенню.
За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, враховуючи те, що відповідач неналежно виконує взяті зобов'язання за укладеним договором й відповідно не надав суду доказів на спростування вказаного, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір в розмірі 3028грн.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відутні і підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 12, 76, 89, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: 01032, м.Київ вул.Симона Петлюри,30, реквізити IBAN № НОМЕР_3 у АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за Кредитним договором №6605368 від 27.04.2023 у розмірі 50 760 (п'ятдесят тисяч сімсот шістдесят)грн. 40коп., а також судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім)грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці О. В. Вольська-Тонієвич