11 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 808/137/18
адміністративне провадження № К/9901/60240/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Юрченко В.П., Бившева Л.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступник Головне управління ДПС у Запорізькій області)
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року (Суддя: Лазаренко М.С.),
та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року (Судді: Сафронова С.В., Мельник В.В., Чепурнов Д.В.),
у справі № 808/137/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.06.2017 року № 27637-13, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 20 109,15 грн (а.с. 4-5).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року адміністративний позов задоволено (68-70, 87-89).
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилався на правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, внаслідок неврахування судами попередніх інстанцій, що у відповідності до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 909-VІІІ до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Отже податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік підлягає сплаті позивачем безвідносно до прийняття рішення міської ради щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі загальною площею 1459,3 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 , скаржник наголосив на правомірності визначення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням до сплати суму податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 20 109,15 грн. На підставі викладеного, просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову у задоволенні позову (а.с. 92-93).
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі загальною площею 1459,3 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).
19 червня 2017 року відповідачем на підставі вимог пп. 266.7.2 п. 266.7 статті 266 ПК України прийнято податкове повідомлення - рішення №27637-13, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 20109,15 грн (а.с. 6), незгода з яким стала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки рішення Новенської сільської ради Запорізької області від 29.01.2016 року, яким затверджено Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в порушення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України було прийнято після 15 липня 2015 року, отже його вимоги можуть застосовуватись до спірних правовідносин не раніше нового бюджетного періоду, тобто з 01.01.2017 року (68-70, 87-89).
Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з наступних підстав.
Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України).
До того ж, у відповідності до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
При цьому у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Абзацом сьомими підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів.
За правилами підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.
Водночас, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
До того ж, згідно з пунктом 7 «Прикінцеві положення» Закону № 909-VІІІ, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Отже, у 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, а відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, що помилково не враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи. Таким чином, податковим кодексом встановлено обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі у справі 808/144/18 (адміністративне провадження №К/9901/53065/18), від 20 грудня 2021 року у справі №0940/1956/18 (адміністративне провадження № К/9901/7365/19), від 03 лютого 2022 року у справі №817/986/18 (адміністративне провадження № К/9901/69106/18), від 26 грудня 2023 року у справі № 820/4680/17 (провадження № К/9901/66500/18), але не виключно.
Висновки судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи в частині неправомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав недотримання міською радою порядку прийняття рішення на виконання вимог 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, не відповідають вищенаведеним правовим позиціям Верховного Суду.
Однак, переходячи до суті предмета позову, колегія суддів позбавлена можливості надати оцінку доводам касаційної скарги в контексті правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не надавалась оцінка правомірності визначення до сплати позивачу податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 20 109,15 грн в контексті обчислення суми податку з об'єкта нежитлової нерухомості, яка перебуває у власності позивача, виходячи із його загальної площі та відповідної ставки податку на виконання вимог статті 266 Податкового кодексу в розрізі документального підтвердження наведених складових.
Разом із тим, за приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи в контексті правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступник Головне управління ДПС у Запорізькій області) задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Судді В.П. Юрченко
Л.І. Бившева