14 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 380/13632/24
адміністративне провадження № К/990/15110/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шишова О. О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі №380/13632/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САНСОЛАР» до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «САНСОЛАР» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС України у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення від 13 березня 2024 року:
- №10294/13-01-07-06, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 9 385 030 грн;
- №10293/13-01-07-06, яким товариству донараховано грошові зобов'язання з податку на прибуток на суму 3 291 667 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У поданій касаційній скарзі скаржник покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 та пункти 1, 4 частини другої статті 353 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, та наводить доводи про те, що судами не досліджено зібрані у справі докази.
Не дослідження судами доказів у справі як підстава для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд передбачена пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Відповідно до цієї норми підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Усталеним є підхід Верховного Суду (зокрема справи №380/25648/23, №460/6097/24, №160/21329/23, №420/34462/23, №320/11489/22, №280/3208/24, №826/17778/14, №320/8448/24), за яким обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із не дослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Це обґрунтовується тим, що частина друга статті 353 КАС України стосується порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тобто, вплинуло на умови застосування норм матеріального права.
У касаційній скарзі відсутнє обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1, 2 та/або 3 частини другої статті 328 КАС України.
У випадку посилання у касаційній скарзі на відповідний пункт частини другої статті 353 КАС України скаржник поряд із доводами про порушення судами норм процесуального права має навести обґрунтування, що таке порушення зумовило неправильне застосування норм матеріального права. Частина друга статті 353 КАС України стосується порушення судами норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно, скаржник повинен зазначити, які саме фактичні обставини у цій справі мають істотне значення для правильного вирішення справи, впливають на умови застосування норм права, але залишилися невстановленими.
Щодо посилань на пункту 4 частини другої статті 353 КАС України, Суд зазначає, що відповідно до цієї норми підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі належним чином не зазначено і не обґрунтовано, які саме обставини суд встановив на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими. При цьому, надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону, або доказ, яким певна обставина не може бути підтверджена.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника із ухваленими рішеннями.
Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі №380/13632/24 повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя О. О. Шишов