09 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 2а-0770/3166/12 пров. № А/857/602/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
секретаря судового засідання Юник А.А.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» та Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Плеханова З.Б.) ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород, 20 листопада 2024 року, повний текст складено 29 листопада 2024 року, у справі №2а-0770/3166/12 за адміністративним позовом Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,
В жовтні 2012 року Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» (далі - КП) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ в м. Ужгороді (далі - ДПІ) правонаступником якої є Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області, в якому з урахуванням заяви про часткову зміну підстав позову просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.10.2012 року №0005101640/1835/15-02/03344326/5677 та №0005091640/1834/15-02/03344326/5676.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення- рішення ДПІ № 0005091640 від 10 жовтня 2012 року в частині нарахування штрафної санкції за несвоєчасну сплату штрафної санкції у сумі 5425 грн. із датою нарахування 03.06.2011 року. Врешті позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у справі № 2а-0770/3074/12 14 червня 2014 року Львівський апеляційний адміністративний, переглядаючи рішення суду першої інстанції, позов КП задовольнив частково та, зокрема, визнав протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Ужгороді по нарахуванню штрафної санкції за несвоєчасну сплату штрафної санкції у сумі 5425,00 грн. із датою нарахування 03.06.11 року. Апеляційний суду у цій справі, визнаючи незаконними дії ДПІ у м.Ужгороді по нарахуванню штрафної санкції за несвоєчасну сплату штрафної санкції у сумі 5425,00 грн. із датою нарахування 03.06.11 року (додаток № 1 до акта № 2384/15-2 від 20.09.2012 р.) зазначив, що це сума штрафу, самостійно нарахована платником податків у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, згідно із уточнюючим розрахунком від 03.06.2012 року податкових зобов'язань з ПДВ за квітень 2011 року, тому таке нарахування штрафної санкції податковим органом не передбачено нормами ПК України і суперечить вимогам статті 126 ПК України. Оскільки КП були подані податкові декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 336359,00 грн. та за квітень 2011 року на суму 307411,00 грн., 31 травня 2011 року ним же було подано уточнюючий розрахунок, згідно якого загальна сума зобов'язань з ПДВ за квітень 2011 року складала 107411,00 грн., а на той час за позивачем рахувався податковий борг в сумі 1332221 грн., тому сума, на яку було зменшено податкове зобов'язання платником, у відповідності до вимог пункту 87.9 статті 87 ПК України, була зарахована в погашення частини податкового боргу згідно податкових декларацій з податку на додану вартість. Вказані податкові зобов'язання підприємством своєчасно погашені не були. Згідно із актом перевірки № 2384/15-2 штрафні санкції були нараховані із суми, що були погашені за цими ж деклараціями в період з 08.08.2012 року по 04.09.2012 року. Оскільки сплата податкових зобов'язань відбулася поза межами періоду, визначеного пунктом 7 підрозділу 10 розділу XX ПК України, застосування штрафних санкцій податковим органом було проведено правомірно. Зазначені висновки суду апеляційної інстанції враховані судом першої інстанції при розгляді даної справи як преюдиційні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» та Головного управління ДПС у Закарпатській області подали апеляційні скарги.
Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року в частині відмови в позові скасувати та позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у даній справі адміністративний суд у своєму рішенні покликався на п. 87.9 ст. 87 ПК України, яким у редакції на час спірних правовідносин визначалося, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зараховувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Скаржник вказує, що адміністративним судом не надано оцінки тому, що 22.05.2013 постановою Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №13990/12/9104 (№2а-4793/09/0770) було визнано протиправними та скасовано ряд податкових повідомлень-рішень ДПІ у місті Ужгороді, які були прийняті 23.06.2006 та 10.08.2006 про застосування до позивача штрафних санкцій на загальну суму 430630,12 грн., які були сплачені позивачем. На думку скаржника, податковий орган зобов'язаний був привести у відповідність показники в інтегрованій картці платника податків - позивача, що б зменшило розрахункові строки погашення наступних зобов'язань в порядку черговості їх виникнення, в тому числі і погашення зобов'язань, своєчасність виконання яких була предметом перевірки за актом перевірки № 2384/15-02 від 20.09.2012 та не призвело б до санкцій у розмірах визначених у спірних податкових повідомленнях - рішеннях. Скаржник вважає, що враховуючи порушення податкового законодавства при призначенні та проведенні перевірки, результатом якої стало складання акта перевірки № 2384/15-02 від 20.09.2012, а також невідповідність вимогам закону складених за цим актом спірних податкових повідомлень-рішень, у суду були достатні підстави для скасування в повному обсязі податкових повідомлень-рішень від 10.10.2012 №0005101640 1835/15- 02/03344326/5677 та №0005091640/1834/15-02/03344326/5676.
Головне управління ДПС у Закарпатській області просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року скасувати в частині задоволення позову та в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПКУ (в редакції чинній, на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення), у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких відповідних розмірах. На думку скаржника зазначена норма, як випливає з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення встановленого Податковим кодексом України строку сплати узгодженого грошового зобов'язання. Скаржник звертає увагу, що на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення діяла норма статті 126 Податкового кодексу України, яка не передбачала виключень щодо застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань.
В судовому засіданні представник позивача подану апеляційну скаргу підтримав, щодо апеляційної скарги податкового органу заперечив. Представник відповідача подану апеляційну скаргу підтримав, щодо апеляційної скарги позивача заперечив.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 29 березня 2012 року між КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» і ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС був укладений договір про розстрочення грошових зобов'язань №18.
Окрім того, згідно ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.01.2012 у справі № 2а-1662/10/0770, судом заяву КП про розстрочення виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 строком на сім років задоволено зі встановленням графіку сплати податкового боргу.
11 вересня 2012 року ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС прийняло на підставі ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.79.2 ст.79, пп.203.2 ст.203 Податкового кодексу України наказ №807-н про проведення документальної невиїзної перевірки КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» (код 03344326) щодо дотримання строків сплати (перерахування) податку на додану вартість за рішенням ОДПС про розстрочення податкового боргу №18 від 29.03.2012, рішення суду про розстрочення №2А-1662/10, декларації з податку на додану вартість за квітень 2012 року з 20 вересня 2012 року тривалістю 1 день.
До наказу долучено повідомлення від 11.09.2012 року № 4795/10/15-02, яким ДПІ у м. Ужгороді запрошує платника податків 20 вересня 2012 року об 11 год. до приміщення податкової інспекції з питання своєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Примірник вказаного наказу та повідомлення вручено13.09.2012, що не заперечується сторонами.
За результатами проведеної перевірки ДПІ у м. Ужгороді складено Акт від 20.09.2012 року № 2384/15-02 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки».
Так, згідно Акта перевірки констатовано недотримання позивачем вимог пункту 203.2 статті 203 ПК України, а саме:
- порушено строки сплати (перерахування) податку на додану вартість за квітень 2012 року, відповідно до рішення ОДПС про розстрочення податкового боргу №18 від 29.03.2012 року, рішення суду про розстрочення № 2а-1662/10.
До акта також долучено розрахунки штрафних санкцій на загальну суму 343552,01 грн.
За результатом розгляду акта перевірки від 20.09.2012 року № 2384/15-02 ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області ДПС 10.10.2012 прийняло на підставі п.203.2 ст.203, п.126.1 ст.126 ПКУ податкові повідомлення рішення:
- №0005101640, яке позивач зазначив як №0005101640/1835/15-02/03344326/5677, яким застосовано 24553,00 грн. штрафу (10 відсотків з 245530,00 грн. ПДВ, сплаченого із затримкою до 30 календарних днів);
- №0005091640, яке позивач зазначив як №0005091640/1834/15-02/03344326/5676 яким застосовано 318999,01 грн. штрафу (20 відсотків з 1594994,99 грн. ПДВ, сплаченого із затримкою більше 30 календарних днів).
Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, відповідно до п.100.2 ст.100 ПКУ платник податків, який звернувся до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.
Як це правильно констатував суд першої інстанції, виходячи з вищенаведеного та спираючись на факт укладеного договору 29.03.2012 року між Позивачем і Відповідачем про розстрочення грошових зобов'язань №18, суми вказані в договорі розстрочення є узгодженими.
Відповідно до п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України (у редакції чинній до 01.07.2012р.) у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як це встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з нормативним регулюванням 154 490 грн сплачених КП коштів були зараховані в рахунок наступних за календарними строками виникнення узгоджених податкових зобов'язань.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 у справі № 2а-1662/10/0770 за позовом податкового органу до КП про стягнення податкового боргу, зокрема з ПДВ на суму 2 548 758,14 грн., як це зазначено в цьому судовому рішенні «… На підставі поданих Відповідачем податкових декларацій з податку на додану вартість, останній зобов'язувався сплатити наступні суми податкового зобов'язання: за 02.2011 року 317 415,00грн.; за 03.2011 року 336 539,00 грн.; за 04.2011 року 307 411,00 грн.; за 05.2011 року 317 834,00 грн.; згідно уточнюючого розрахунку за 04.2011 року 180 827,00 грн. та 5 425,00грн. сума самостійно нарахованої штрафної санкції; за 06.2011 289 749,00 грн.; за 07.2011 - 256 455,00 грн.; за 08.2011 - 120 175,00 грн.; згідно уточнюючого розрахунку за 07.2011 року 123 810,00 грн.; за 09.2011 241 893,00 грн.; за 10.2011 289 300,00 грн.; згідно уточнюючого розрахунку за 08.2011 року 32 583 грн. та штрафна санкція 977 грн…».
«…28.09.2011 року ДПІ у м. Ужгороді проведено виїзну планову перевірку Відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.07.2010 року по 30.06.2011 року…за результатами перевірки складено акт №2190/23-1 та прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 28.09.2011 року: …№0002382341, яким Відповідачу визначено зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 19 684,00 грн…».
«…Станом на день винесення рішення за відповідачем рахується податковий борг, який ним визнано у розмірі 5 597 988,37 грн., який складається із боргу по збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 1162562,26 грн., екологічного податку в сумі 236393,56 грн., податку на прибуток в сумі 34685,30 грн., податку на додану вартість в сумі 2 548 758,14 грн., податку з доходів фізичних осіб в сумі 1615599,11 грн…», який за цим судовим рішенням був стягнений з КП.
Як це вбачається з ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.01.2012 у справі № 2а-1662/10/0770, судом заяву КП про розстрочення виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 строком на сім років задоволено зі встановленням графіку сплати податкового боргу.
У жовтні 2012 року КП звернулось з позовом до податкового органу у справі № 2а-0770/3074/12 та просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у м.Ужгороді по проведенню 20 вересня 2012 року документальної невиїзної перевірки суб'єкта господарювання КП код 03344326 щодо дотримання строків сплати (перерахування) по податку на додану вартість за рішенням ОДПС про розстрочення податкового боргу №18 від 29.03.2012 року, рішенням суду про розстрочення №2а-1662/10 від 20.01.2012 року, декларації з податку на додану вартість за квітень 2012 року, рішення про проведення якої оформлене наказом від 11.09.2012р. №807 «Про проведення перевірки суб'єкта господарювання», в частині порушення вимог статей 78, 79 Податкового кодексу України та ч.2 ст.19 Конституції України та розрахунку ШС, зокрема штрафної санкції за несвоєчасну сплату штрафної санкції у сумі 5425,00 грн. із датою нарахування 03.06.2011р.; визнати незаконним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у м.Ужгороді від 11.09.2012р. №807 Про проведення перевірки суб'єкта господарювання.
14 червня 2014 року Львівський апеляційний адміністративний, переглядаючи постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року в адміністративній справі № 2a-0770/3074/12, визнаючи незаконними дії ДПІ у м. Ужгороді по нарахуванню штрафної санкції за несвоєчасну сплату штрафної санкції у сумі 5425,00 грн. із датою нарахування 03.06.11 року (додаток № 1 до акта № 2384/15-2 від 20.09.2012 р.), зазначив, що «…суд першої інстанції правомірно визначив, що це є сума штрафу, самостійно нарахованого платником податків у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, згідно із уточнюючим розрахунком від 03.06.2012 року податкових зобов'язань з ПДВ за квітень 2011 року, тому нарахування штрафної санкції податковим органом не передбачено нормами ПК України і суперечить вимогам статті 126 ПК України…». «…Проаналізувавши вказані норми права та зазначені вище обставини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в тому, що податковим органом були проведені документальні невиїзні перевірки з питань, зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України; перевірки були проведені з дотриманням порядку їх проведення, тому покликання позивача на порушення податковим органом вимог статті 78 ПК України та порушення порядку проведення перевірки є безпідставними…».
«…Як видно із матеріалів справи, позивачем були подані податкові декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 336359,00 грн. та за квітень 2011 року на суму 307411,00 грн. 31 травня 2011 року ним же було подано уточнюючий розрахунок, згідно якого загальна сума зобов'язань з ПДВ за квітень 2011 року складала 107411,00 грн.; на той час за позивачем рахувався податковий борг в сумі 1332221 грн., тому сума, на яку було зменшено податкове зобов'язання платником, у відповідності до вимог пункту 87.9 статті 87 ПК України, була зарахована в погашення частини податкового боргу згідно податкових декларацій з податку на додану вартість.
Вказані податкові зобов'язання підприємством своєчасно погашені не були. Згідно із актом перевірки № 1616/15-2 штрафні санкції були нараховані із сум, що були погашені за цими деклараціями в період з 14.03.2012 року по 30.07.2012 року, а відповідно до акта перевірки № 2384/15-2 штрафні санкції були нараховані із суми, що були погашені за цими ж деклараціями в період з 08.08.2012 року по 04.09.2012 року.
Оскільки сплата податкових зобов'язань відбулася поза межами періоду, визначеного пунктом 7 підрозділу 10 розділу XX ПК України, застосування штрафних санкцій податковим органом було проведено правомірно…»
03 липня 2014 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2014 у справі № 2а-0770/3074/12.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАСУ обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, суд апеляційного інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції від 20 листопада 2024 року у справі №2а-0770/3166/12 погоджується з висновками суду першої інстанції, що факти встановлені судовим рішенням у справі 2а-0770/3074/12 не підлягають доказуванню в даній справі, оскільки є преюдиційним, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо протиправності перевірки та нарахування штрафних санкцій, які знайшли своє відображення у оскаржуваних повідомленнях-рішеннях, окрім щодо, як це зазначено в судовому рішенні у справі 2а-0770/3074/12, вимоги «Визнати незаконним дії державної податкової інспекції в м.Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби по нарахуванню штрафної санкції за несвоєчасну сплату штрафної санкції у сумі 5425,00 грн. із датою нарахування 03.06.11 року», є необґрунтованими.
Водночас, щодо аргументів апеляційної скарги КП в частині про не врахування судом першої інстанції висновків Львівського апеляційного адміністративного суду, що викладені у постанові від 22.05.2013 у справі №13990/12/9104 (№2а-4793/09/0770), то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Як це вказує КП, штрафні санкції за скасованими податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у місті Ужгороді, які були прийняті 23.06.2006 та 10.08.2006 про застосування до позивача штрафних санкцій на загальну суму 430630,12 грн. були сплачені позивачем, а тому після їх скасування податковий орган повинен був перезарахувати сплачені кошти в рахунок виконання наступних зобов'язань. На думку скаржника, податковий орган зобов'язаний був привести у відповідність показники в інтегрованій картці платника податків - позивача, що б зменшило розрахункові строки погашення наступних зобов'язань в порядку черговості їх виникнення, в тому числі і погашення зобов'язань, своєчасність виконання яких була предметом перевірки за актом перевірки № 2384/15-02 від 20.09.2012 та не призвело б до санкцій у розмірах визначених у спірних податкових повідомленнях - рішеннях.
Проте суд апеляційної інстанції зауважує, що звертаючись з позовом 26.10.2006р. до суду Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» просило визнати протиправними податкові повідомлення-рішення відповідача Державної податкової інспекції в м.Ужгороді Закарпатської обл. № 0003431640/0/1655/15-0/03344326/10057 від 20.04.2006р., № 0003431640/1/2879/15-0/03344326/16803 від 23.06.2006р., № 0003431640/2/3294/15-0/03344326/21995 від 10.08.2006р.
Як це встановлено судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги «…12.04.2006р. відповідачем ДПІ в м.Ужгороді Закарпатської обл. проведена невиїзна документальна перевірка дотримання КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» встановлених законодавством граничних термінів сплати податків, зборів та інших платежів (ПДВ) за період IV квартал 2004 року - І квартал 2005 року, за наслідками якої складено Акт перевірки № 707/150 від 12.04.2006р. про результати проведення перевірки дотримання податкового законодавства…».
«…Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п.7.7 ст.7 вищевказаного Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
З огляду на викладене, податковим органом безпідставно винесені рішення № 0003431640/0/1655/15-0/03344326/10057 від 20.04.2006р., № 0003431640/1/2879/15-0/03344326/16803 від 23.06.2006р., № 0003431640/2/3294/15-0/03344326/21995 від 10.08.2006р., про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 50 відсотків на загальну суму 430630 грн. 12 коп. за порушення граничного строку сплати узгодженого зобов'язання по ПДВ.»
Отже, обставини, встановлені у справі №2а-4793/09/0770 не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з обставинами, що встановлені у справі №2а-0770/3166/12, оскільки згідно вимог п. 87.9 ст. 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, що і було правомірно здійснено податковим органом після набрання чинності вимог Податкового кодексу України.
Водночас, скасування 22.05.2013 Львівським апеляційним адміністративним судом у справі №2а-4793/09/0770 податкових повідомлень-рішень від квітня та червня 2006 року, якими протиправно нараховані штрафні санкції за невчасну сплату зобов'язань з ПДВ за період IV квартал 2004 року - І квартал 2005 року, враховуючи що рішення у справі прийнято після проведення у вересні 2012 року спірної перевірки у даній справі №2а-0770/3166/12, отже суд апеляційної інстанції констатує, що зазначені обставини на час проведення такої перевірки не існували, а відтак на правомірність/протиправність дій податкового органу не впливали.
Так, Наказ Міндоходів і зборів України №756 від 05.12.2013 «Про затвердження Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів оперативного обліку податків…» передбачав, що у разі усного звернення платника посадовою особою територіального органу Міндоходів на підставі даних інтегрованої картки здійснюється звірення стану розрахунків платника за податками, зборами, митними платежами, єдиним внеском та передоплатою за відповідний звітний період. Підсумки проведеного звірення відображаються у книзі обліку звірення стану розрахунків платника (додаток 1) (п.14 Наказу).
Водночас, згідно п.15 цього Наказу, на письмові вимогу платника звірення стану розрахунків платника за податками, зборами, митними платежами та єдиним внеском за звітний період оформляється актом (додаток 2).
Посадовими особами ГУ Міндоходів, як це зазначено у п.16 Наказу, на підставі даних інтегрованої картки щороку станом на 1 січня здійснюється інвентаризація взаєморозрахунків за кожним платником та оформлюється актом про звірення залишків сум коштів передоплати на відповідному рахунку, відкритому на ім'я ГУ Міндоходів (додаток 3), обидва примірники якого направляються листом з повідомленням про вручення платнику податків для узгодження суми залишку. Протягом 30 днів з дати складання ГУ Міндоходів акта про звірення залишків перший примірник, підписаний платником, повинен бути повернений ГУ Міндоходів.
Згідно п.17 Наказу, у разі не повернення підписаного платником примірника акта про звірення залишків сум коштів передоплати, направленого платнику, або актах з розбіжностями з дня їх внесення платнику починається відлік 1095-денного строку, у разі закінчення якого ГУ Міндоходів має право перерахувати залишок коштів до бюджету за умови неотримання від платника таких документів за результатами проведення ще двох щорічних звірок та за умови перебування коштів передоплати на рахунку ГУ Міндоходів без іншого розпорядження про використання протягом 1095 днів з дня їх внесення.
Зазначені положення Наказу діяли до набрання чинності Наказом Міністерства фінансів №422 від 07.04.2016, який водночас був чинний до набрання чинності Наказом Міністерства фінансів №5 від 12.01.2021, в яких також були подібні положення.
Отже, платник податків не був позбавлений права після набрання чинності 22.05.2013 рішення Львівським апеляційним адміністративним судом у справі №2а-4793/09/0770 ініціювати перед податковим органом питання проведення звірки, для перерахунку сум податку, усуваючи будь-які двозначності чи сумніви.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідивши наявні докази та дав їм належну оцінку, прийнявши законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а відтак, викладені в апеляційних скаргах доводи не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави про задоволення позову частково, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційні скарги Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» та Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі №2а-0770/3166/12 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 14.04.2025 згідно з ч.3 ст.321 КАС України.